Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

Я залишився стояти.

— Нє-нє. Ти змучений. Тобі треба поспати.

— Висплюся, коли помру. Сідай.

6

Після того, як він знайшов те, що сам для себе назвав «кролячою норою», розпочав Ел, він спершу збирався користатися нею для закупівлі продуктів, роблячи невеличкі ставки в одного букмекера, якого він надибав у Люїстоні [93] , щоб таким чином поповнювати свій запас готівки з п’ятдесятих. І ще він вряди-годи, серед тижня, влаштовував собі пікніки на озері Себаго [94] , яке кишіло рибою, що була й смачною, і цілком безпечною для споживання. Люди боялися осадів після випробувань атомних бомб, сказав він, але страх отруїтися ртуттю через заражену рибу все ще ховався десь у майбутньому. Він називав ці вилазки (зазвичай на вівторок і середу, хоча іноді він залишався там і до п’ятниці) своїми міні-відпустками. Погода завжди була гарною (бо завжди тією самою) і риболовля фантастичною (ймовірно, він виловлював знову й знову одну й ту саму рибину).

93

Lewiston — друге за населенням (40 тис.) місто штату Мейн в окрузі Андроскоґґін.

94

Sebago — друге за площею (117 кв. км) і найглибше (96 м) озеро в штаті Мейн.

— Я точно знаю, що ти зараз відчуваєш, Джейку, бо й сам перебував у такому ж збентеженні перші кілька років. Знаєш, що насправді шокує? Спуститися тими сходинками серед січня, коли дме північно-східний вітер, і вийти на яскраве вересневе сонце. Погода підкочених рукавів, я правий?

Я кивнув і попрохав його продовжувати. Та бліда рожевість, що була в нього на щоках, коли я прийшов, тепер зовсім зникла, він також знову постійно кашляв.

— Але дай людині трохи часу і вона звикне до будь-чого, тож коли потрясіння врешті почало вицвітати, я почав думати, що знайшов ту кролячу нору не дарма. От тоді-то мої думки перейшли на Кеннеді. А тут і знамените питаннячко вистромило свою бридку голівку: чи можливо змінити майбутнє? Я не замислювався про наслідки — принаймні не відразу, — а лише взагалі, чи можна це зробити. Під час одної з моїх подорожей на Себаго я дістав ніж і вирізав на дереві біля будиночка, в якому зупинявся, слова: Ел Т, з 2007. Повернувшись сюди, я миттю стрибнув за кермо і помчав на озеро Себаго. Будиночків, де я тоді відпочивав, більше нема; там тепер якийсь готель для туристів. А от дерево на місці. І слова також, що я їх на ньому був колись вирізав. Старі, згладжені, але все ще видні: Ел Т, з 2007. Отже, я зрозумів, що все можна зробити. От тодія й почав думати про ефект метелика.

— У тому часі у Фолзі виходить газета, «Лізбон віклі ентерпрайз», у нашій бібліотеці у 2005 році зісканували й завантажили до комп’ютера всі її старі мікроплівки. Це вельми прискорило користування ними. Я шукав повідомлення про один інцидент, що трапився восени чи на початку зими 1958. Особливого роду інцидент. Я дорився б, за потреби, аж до початку 1959 року, але знайшов, що шукав, п’ятнадцятого листопада 58-го. Дванадцятирічна дівчинка на ім’я Каролін Пулен була зі своїм батьком на полюванні за рікою, в тій частині Дерама [95] , що зветься Бові-Гілл. Близько другої того дня — тоді була субота — один мисливець з Дерама на ім’я Ендрю Каллем в тій же частині лісу вистрелив у оленя. В оленя він промазав, але поцілив у дівчинку. Хоча вона й перебувала за чверть милі віддалік, але він її поцілив. Я весь час думаю про це, сам розумієш. Коли Освальд стріляв у генерала Вокера, дистанція була меншою тридцяти ярдів. Але куля зачепила дерев’яну лиштовку посеред вікна і він промахнувся. Куля, що паралізувала юну Пулен, пролетіла понад чотири сотні ярдів — набагато довшу путь, аніж та, що вбила Кеннеді, — й не зачепила жодного стовбура чи гілляки на своєму шляху. Якби вона бодай злегка чиркнула об якусь гілочку, дівчину б не поцілила. Тож ясно, чому я про це думаю.

95

Durham — місто (4 тис. мешканців) в окрузі Андроскоґґін.

Тоді фраза «монетка життя обертається мигцем»зринула в моєму мозку вперше. Але не востаннє. Ел ухопив чергову максі-прокладку, викашлявся, відплювався, зім’яв її й викинув до кошика. Тоді він зробив щось схоже на глибокий, який тільки міг, вдих і заходився оповідати далі. Я його не зупиняв. Я знову підпав під той чар.

— Я ввів її ім’я в пошуковик по базі даних «Ентерпрайз»і знайшов ще кілька історій про неї. Вона закінчила ЛСШ у 1965 році — на рік пізніше свого класу, але змогла ж — і вступила до Мейнського університету. Спеціальність — бізнес. Стала бухгалтеркою. Вона живе у Ґреї [96] , менше ніж за десять миль від озера Себаго, де я любив проводити свої міні-відпустки, і досі вона працює на фрілансі. Бажаєш вгадати, хто є одним з її найбільших клієнтів?

96

Gray — засноване 1736 року місто (7 тис. мешканців) в окрузі Камберленд, сусідньому з округом Андроскоґґін, де розташований Лізбон-Фолз.

Я похитав головою.

— Автосалон Джона Крафтса, тутешній, у Фолзі, один з його продавців, Сквіґі Вітон, регулярно вчащає до моєї харчевні, й от коли одного разу він сказав мені, що вони роблять річну інвентаризацію і «леді рахівниця» сидить зараз в них над гросбухами, я застановив собі зразу ж туди під’їхати, побачити її на власні очі. Їй тепер шістдесят п’ять і… ти знаєш, як у такому віці деякі жінки бувають насправді гарними?

— Так, — кивнув я. А сам згадав матір Кристі, котра повністю не розквітла, аж поки їй не перевалило за п’ятдесят.

— От така й Каролін Пулен. У неї класичне обличчя, того типу, що любили художники двісті-триста років тому, також у неї срібне волосся, довжелезне, аж до низу спини.

— Ти говориш так, як говорять закохані, Еле.

Який не знесилений, а він іще подужав тицьнути мені «птаха».

— Вона також в чудовій фізичній формі… ну, цього й можна було очікувати, незаміжня жінка, котра щодня виважує себе до візка і з візка, сама пересаджується за кермо спеціально переобладнаного «вена», яким вона кермує. Не кажучи вже про те, щоб лягти і встати з ліжка, залізти й вилізти з ванни і все таке інше. А вона це робить — Сквіґі каже, що вона цілком самодостатня. Я був вражений.

— Отже, ти вирішив врятувати її. Так би мовити, зробити тест.

— Я повернувся до кролячої нори, тільки цього разу залишався в хатині на Себаго понад два місяці. Сказав хазяїну, що мені підкотилися деякі гроші після смерті дядька. Мусиш про це пам’ятати, друже: тема багатого дядечка випробувана і правдива. Кожен цьому вірить, бо кожен мріє й собі мати такого. Отже, настав той день: 15 листопада 1958. Я не морочився з Пуленами. Перейнятий думками про те, як зупинити Освальда, я більше цікавився Каллемом, стрільцем. Щодо нього я також зробив дослідження і з’ясував, що він живе приблизно за милю від Бові-Гілл, біля старого місцевого Грейндж-хола [97] в Дерамі. Я планував дістатися туди до того, як він вирушить у ліс. Не зовсім сталося, як гадалося. Я покинув будиночок на Себаго дуже рано, і це вийшло мені на добре, бо не проїхав я й милі по дорозі, як моя орендована в «Герца» машина скульгавіла, спустило колесо. Я дістав запаску, поставив, і хоча та на вигляд була абсолютно файною, не проїхав я й другої милі, як і це колесо теж спустилося. Я проголосував, і мене підкинули до заправки «Ессо» у Нейпелзі [98] , де парубок з автосервісу розказав мені, що в нього й без мене до чорта роботи, щоб іще їхати кудись, ставити нову шину на якийсь там герцівський драндулет. Гадаю, він так пінився, бо сам пропустив суботнє полювання. Двадцятка від мене допомогла йому змінити свою думку, але все’дно я дістався Дерама лише після полудня. Я вибрав стару Окружну озерну дорогу, бо це найкоротший шлях, і знаєш що? Виявилося, що міст через Смішливий ручай провалився к чорту в воду. Великі біло-червоні козла; димогони; великий оранжевий щит з написом ДОРОГУ ПЕРЕКРИТО [99] . На той момент в мене вже сформувалася цікавенька думка про те, що відбувається, народилося лячне відчуття, що я не спроможний зробити того, що я вранці застановив собі зробити. Зважай, просто щоб мати запас часу, я виїхав о восьмій ранку, а знадобилися чотири години, щоби подолати вісімнадцять миль. Та я не здався. Натомість я поїхав кругом, тією дорогою, що веде повз Методистську церкву, гатячи ту орендовану таратайку так, як вона на те й заслуговувала, півнячий хвіст куряви тягнувся позаду мене — всі тамтешні дороги були тоді ґрунтовими путівцями. Гаразд, отже, бачу я вже автівки й вантажівки там і тут, припарковані на узбіччях та при початку лісових просік, бачу також і мисливців, що ходять зі своїми відкритими, переламаними через лікоть рушницями. Кожен з них, без винятку, помахав мені рукою — люди тоді, у 58-му, були більш дружніми, тут жодних сумнівів. Я їм теж махав у відповідь, але чого я насправді очікував, так це того, що знову почнуть спускати колеса. Або лопатись. У такому випадку мене найімовірніше просто викинуло б з дороги просто в рівчак, бо мчав я зі швидкістю не менш ніж шістдесят миль. Пам’ятаю, один з мисливців погладив у повітрі долонями, як ото робиш, коли хочеш комусь показати, щоби стишився, та я не звернув на це уваги. Я вилетів на Бові-Гілл, повз старий Дім зібрань друзів [100] , й угледів припаркований біля кладовища пікап. На дверцятах напис: ПУЛЕН: БУДІВЕЛЬНІ Й ТЕСЛЯРНІ РОБОТИ. Машина порожня. Пулен з дівчинкою вже в лісі, мабуть, сидять на якійсь прогалині, їдять свій ланч і балакають, як годиться батькові й дочці. Чи то я так собі уявляю, бо власної ніколи не мав…

97

The National Grange — засноване 1867 року товариство взаємодопомоги фермерів, членами якого наприкінці ХІХ ст. були мільйон хазяїв, а тепер 300 тисяч.

98

Naples (Неаполь) — засноване 1790 року місто (3,5 тис. мешканців) в окрузі Камберленд, штат Мейн.

99

Нафтовими горілками-димогонами, які широко використовувалися для окурювання садів у приморозки, колись також послуговувалися для попередження водіїв про дорожні роботи.

100

Релігійна спілка друзів — протестантська конфесія, відома також як квакери.

Нова серія нападів кашлю закінчилася жахливим звуком відригування слизу.

— Ох, лайно, як же воно болить, — простогнав він.

— Все, що тобі зараз треба, це зупинитися.

Він помотав головою і витер сподом долоні цівку крові собі з нижньої губи.

— Що мені насправді треба, так виплеснути з себе це, отож замовкни і дай мені своє доробити. Я задивився на пікап, продовжуючи котитися зі швидкістю шістдесят чи близько того, а коли знову глянув на дорогу, побачив, що поперек неї лежить повалене дерево. Я зупинився саме вчасно, щоб в нього не врізатися. Дерево не таке вже й велике, а до того, як мене переробив рак, я був доволі дужим. А ще й розлюченим, як той чорт. Я виліз і почав його поборювати. Поки я цим займався — ще й лаючись на всі заставки — з протилежного боку під’їхав легковик. З нього вилазить чоловік в помаранчевому мисливському жилеті. Я не знаю, мійце чоловік чи ні — «Ентерпрайз»ніколи не публікувала його фото, — але за віком він виглядає схожим. Він каже: «Давайте допоможу, земляче». «Красно вам дякую», — відповідаю я й простягаю йому руку: Білл Лейдло. Він її потискає й називається: Енді Каллем. Отже, це він. Зважаючи на всі ті негаразди, крізь які я діставався Дерама, мені було важко в це повірити. Я почувався, ніби виграв у лотерею. Він вхопився за дерево, і вдвох ми його зрушили. Коли дерево відсунули, я сів просто на дорогу і вхопився за груди. Він спитав, чи все зі мною гаразд. «Ну, та не знаю, — кажу я. — В мене ніколи не було інфаркту, але зараз таке відчуття, ніби це він». От тому-то містер Енді Каллем так і не потрапив ні на яке полювання того листопадового дня, Джейку, саме тому він так і не підстрелив жодної маленької дівчинки. Він був заклопотаний тим, щоби відвезти бідного старого Білла Лейдло до Центральної клінічної лікарні Мейну в Люїстоні.

— Ти це зробив? Ти насправді це зробив?

— Бодай тобі всратися. Я там їм сказав, у шпиталі, що поснідав улюбленим великим героєм [101] — так називали один італійський сендвіч у ті часи, — тож і діагноз мені поставили «гостра нестравність». Я заплатив двадцять п’ять доларів готівкою, і вони мене промили. Каллем весь цей час чекав і потім відвіз мене назад до моєї машини від «Герца», як тобі така доброзвичайність? Я повернувся додому в 2011 рік того ж вечора… насправді, звісно, лише через дві хвилини після того, як туди пішов. Таким збоєм біоритмів тебе жоден сраний реактивний літак не нагородить. Найперше я завітав до міської бібліотеки, де знову продивився репортаж про шкільний випуск 1965 року. До того там була фотографія Каролін Пулен, як ти мусиш пам’ятати. Вона сидить у своєму інвалідному візку, вся така в сукні й капоті, а тодішній директор — Ерл Гіґінс, давно покійний, хай йому легко лежиться — нахилився і вручає їй атестат. Підпис під знімком був такий: «Каролін Пулен долає велику гору на довгому шляху до свого зцілення».

101

Big Hero — розрізаний навпіл уздовж французький хліб, прокладається шаткованою капустою, шматочками салямі, сиру, вареної шинки, кружальцями зеленого перцю, вареними яйцями й підсмаженим хрустким беконом.

— І там все було так само?

— Репортаж про шкільний випуск був, аякже. Випускний день завжди займає першу шпальту в газетах маленьких міст, ти сам це знаєш, друже. Але після мого повернення з 58-го на фото був хлопець з недолуго підстриженою «бітлівською» зачіскою, він стояв на подіумі, а заголовок повідомляв: «Кращий випускник Тревор „Бадді“ Брігз оголошує промову перед зібранням випускників».Вони надрукували імена геть усіх — їх там було з сотню всього — але Каролін Пулен не було серед них. Тому я перевірив репортаж за 64 рік, котрий був би роком її випуску, якби вона не втратила час на одужання після того, як їй у спину попала куля. А там бінго! Без фото, без спеціального згадування, але в переліку випускників її ім’я надруковане між Девідом Платтом і Стефані Рутьєр.

Популярные книги

Совок – 3

Агарев Вадим
3. Совок
Фантастика:
фэнтези
детективная фантастика
попаданцы
7.92
рейтинг книги
Совок – 3

Изгой. Трилогия

Михайлов Дем Алексеевич
Изгой
Фантастика:
фэнтези
8.45
рейтинг книги
Изгой. Трилогия

Газлайтер. Том 12

Володин Григорий Григорьевич
12. История Телепата
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Газлайтер. Том 12

Последний реанорец. Том IV

Павлов Вел
3. Высшая Речь
Фантастика:
фэнтези
5.20
рейтинг книги
Последний реанорец. Том IV

Кодекс Охотника. Книга XXIII

Винокуров Юрий
23. Кодекс Охотника
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XXIII

Поход

Валериев Игорь
4. Ермак
Фантастика:
боевая фантастика
альтернативная история
6.25
рейтинг книги
Поход

Лорд Системы 12

Токсик Саша
12. Лорд Системы
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Лорд Системы 12

Совок 4

Агарев Вадим
4. Совок
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.29
рейтинг книги
Совок 4

Перерождение

Жгулёв Пётр Николаевич
9. Real-Rpg
Фантастика:
фэнтези
рпг
5.00
рейтинг книги
Перерождение

На границе империй. Том 7. Часть 5

INDIGO
11. Фортуна дама переменчивая
Фантастика:
боевая фантастика
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
На границе империй. Том 7. Часть 5

Законы Рода. Том 5

Flow Ascold
5. Граф Берестьев
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Законы Рода. Том 5

Проиграем?

Юнина Наталья
Любовные романы:
современные любовные романы
6.33
рейтинг книги
Проиграем?

Егерь

Астахов Евгений Евгеньевич
1. Сопряжение
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
рпг
7.00
рейтинг книги
Егерь

Варлорд

Астахов Евгений Евгеньевич
3. Сопряжение
Фантастика:
боевая фантастика
постапокалипсис
рпг
5.00
рейтинг книги
Варлорд