11/22/63
Шрифт:
— Я не розумію, як ти міг купувати м’ясо там… готувати й продавати його тут… потім купувати його ж знову.
— Приєднуйся до клубу, друже. Я тобі вже збіса вдячний тільки за те, що ти ще тут… а міг би тебе втратити. Власне, ти міг би й не відповісти на той мій дзвінок, коли я зателефонував до школи.
У душі я почасти жалів з цього приводу, але вголос нічого сказав. Певне, й не мусив. Він був хворий, але ж не сліпий.
— Приходь до мене додому ввечері. Я розкажу тобі, що маю на думці, а тоді вже ти сам вирішиш, що його найкраще далі робити. Але рішення мусиш прийняти швидко, бо час спливає. А от не скажи, є ж якась іронія в тому, куди саме виводять сходи з моєї комори?
Ще повільніше, ніж до того, я повторив:
— Кожний… раз… є… першим.
Він знову усміхнувся:
— Гадаю, це-то ти цілком зрозумів. Побачимося ввечері, гаразд? Вайнінг-стрит, дев’ятнадцятий номер. Видивляйся гнома з прапором.
Я вийшов з «Харчевні Ела» о пів на четверту. Шість годин, що минули відтоді
60
Sabattus — засноване під назвою Вебстер 1788 року місто (4,5 тис. мешканців) в окрузі Андроскоґґін; назва змінена на Сабатус 1971 року на честь вождя індіанського племені, яке жило на тій території до ХІХ ст.
Отаке от подвоєння, розумієте?
Я спробував дочитати залишок ще не перевірених учнівських творів, проте не дуже здивувався, коли переконався, що не в змозі цього зробити. Орудувати грізною червоною авторучкою містера Еппінга? Вписувати критичні судження? Та це ж сміху варте. Я навіть слів докупи зібрати не міг. Тому я ввімкнув трубу (атавістичний сленговий термін з п’ятдесятих років; у телевізорах більше нема електронних трубок) і якийсь час перемикався з каналу на канал. На «Кіноканалі TMC» я натрапив на старий фільм під назвою «Дівчина автогонщика» [61] . І вловив себе на тому, що вдивляюся в старі автомобілі й психованих підлітків так напружено, що мені аж голова заболіла, тож я вимкнув телевізор. Швиденько підсмажив собі трохи поїсти, а тоді не зміг проковтнути ані шматочка, хоча й почувався зголоднілим. Так і сидів на місці, дивлячись на страву в тарілці, а думав про Ела Темплтона, котрий знову й знову продає той самий десяток, чи трохи більше, фунтів фаршу, і так з року в рік. Це дійснобуло схоже на те біблійне чудо з хлібами і рибами, тож як було не народитися тим пліткам про кітбургери й песбургери, які поширюються завдяки його низьким цінам? Виходячи з того, скільки він сам платив за м’ясо, він мусив мати просто скажений прибуток з кожного проданого ним фетбургера.
61
«Dragstrip Girl» (1957) — чорно-білий молодіжний фільм про дівчину, яка конфліктує з батьками через свою закоханість у багатого автогонщика.
Коли я усвідомив, що міряю кроками периметр своєї кухні — неспроможний ані заснути, ані читати, нездатний дивитися телевізор, а добру смаженину викинуто к свиням — я стрибнув у машину і поїхав назад до міста. Було за чверть до сьомої, і на Мейн-стрит залишилося повно вільних місць для парковки. Я проїхав повз фасад «Кеннебекської фруктової», випростано видивляючись з-за керма на цей облуплений релікт, який колись був квітучим містечковим бізнесом. На той час доби уже замкнена крамниця мала вигляд споруди, що приготувалася до знесення. Єдиними ознаками людської присутності були кілька рекламних плакатів «Моксі» за вкритим пилом склом вітрини (ПИЙТЕ «МОКСІ» ДЛЯ ЗДОРОВ’Я! — закликав найбільший з них), та й вони вже були такі старомодні, могли висіти там роками.
Тінь «Фруктової компанії» простягнулася поперек вулиці, торкаючись моєї машини. Праворуч мене, де колись працювала винна крамниця, тепер стояв акуратний цегляний будинок, в якому містилася філія «Кі-Банку» [62] . Кому потрібен «зелений фронт», коли можна заскочити до будь-якої бакалії в штаті та вийти звідти з пінтою «Джека Деніелза» або квартою кавового бренді [63] ? І нести їх не в якомусь там паперовому коричневому пакеті; тепер ми, сучасні люди, користуємося пластиком, синку. Триває тисячу років. Ага, до речі, я ніколи не чув про бакалійну крамницю з назвою «Червоне & Біле». Якщо у когось у Фолзі виникає потреба купити харчів, той іде до IGA [64] , це по 196 шосе за квартал звідси. Прямо через дорогу навпроти старої залізничної станції, у будівлі якої тепер працює комбінований заклад: майстерня з друку малюнків і написів на майках і тату-салон.
62
KeyBank («Ключ-Банк») — заснований 1825
63
Allen’s Coffee Brandy — напій міцністю 60 %, випускається в Массачусетсі, але особливу популярність має в штаті Мейн.
64
Заснований 1926 року альянс незалежних бакалійних крамниць, до якого тепер входять 5 тис. супермаркетів у 30 країнах.
Та все ж таки, минуле мені відчувалося дуже близьким — можливо, то був просто золотавий відлиск загасаючого літнього світла, котре завжди вражало мене своєю трішечки нібито надприродністю. Це було так, наче 1958 рік все ще перебуває поряд, лише прихований за тоненькою поволокою нашарованих років. А якщо те, що трапилося зі мною сьогодні, трапилося не суто в моїй уяві, то так воно й є.
«Він хоче, щоб я щось зробив. Щось таке, що зробив би й він сам, але рак постав йому на перешкоді. Він казав, що пішов туди і пробув там чотири роки(принаймні, я так його зрозумів), але чотирьох років не вистачило».
Чи захотів би я знову спустися тими сходинками і залишитися там на чотири чи й більше років? Фактично жити там? Повернутися звідти через дві хвилини… але вже віком під сорок, з нитками сивини, що почне проявлятися в моєму волоссі? Я не міг себе уявити в такій пригоді, але перш за все я не міг собі уявити, що саме Ел знайшов аж настільки важливе в тому часі. Єдине, чого я був певен — це те, що чотири, шість або вісім років мого життя навіть вмираючому приятелю дарувати було б занадто.
До призначеного Елом часу я мав попереду ще понад дві години. Я вирішив повернутися додому, зготувати собі новий обід і цього разу силоміць себе змусити його з’їсти. А після того я спробую знову покінчити з творами моїх відмінників. Я, либонь, був одним з небагатьох людей, які коли-небудь подорожували назад у часі — власне, ми з Елом могли бути єдиними, хто це робив за всю історію світу, — але мої учні з поетики все ще воліють отримати свої річні оцінки.
Поки їхав у місто, радіо я не вмикав, але ввімкнув його тепер. Як і мій телевізор, воно отримує програми від керованих комп’ютерами космічних блукачів, що крутяться навколо Землі на висоті двадцяти двох тисяч миль — безумовно, таку ідею з широко розплющеними очима (проте, без надмірної недовіри) вітав би в своєму часі юний Френк Анічетті. Я налаштувався на станцію «П’ятдесяті на п’ятірку» [65] і впіймав «Денні & Джуніорів», вони старанно виводили «Рок-н-рол прийшов до нас, щоб залишитися» — три чи чотири гармонійні голоси поверх дріботливого рояля. Слідом за ними на всю силу легенів заверещав свою «Люсію» Літл Ричард, а потім Ерні Kей-Доу почав жалітися на «Тещу»: «Вона вважає, ніби її поради то велика цінність, але аби вона поїхала десь геть, от це було би рішенням усіх проблем».Все це так звучало… здавалося таким свіжим і солодким, як ті помаранчі, котрі вдень вибирала зі своїми подружками місіс Симондс.
65
«50-s on 5» — безрекламна радіостанція, що належить корпорації «Sirius XM Radio» і передає пісні 1950—1960-х років з балачками діджеїв сленгом тих років; «Danny & The Juniors» — вокальний квартет, чия пісня «Rock and Roll is Here to Stay» була свіжим хітом 1958 р.; Малюк Ричард (справжнє ім’я Ричард Пеннімен, нар. 1932 р.) — композитор, співак, піаніст, «архітектор» рок-н-ролу, його хіт «Luiclle» (1957) входить до репертуару геть усіх виконавців у цьому стилі; Ernie K-Doe (1936–2001) — співак з Нью-Орлеана, «Mother-in-Law» (1961) його найбільший хіт.
Воно звучало новесеньким.
Чи хотілося мені провести кілька років у минулому? Ні. Але мені хотілосятуди повернутися. Хоча б заради того, щоб почути, як звучить Літл Ричард у часи, коли він очолює вершини хіт-парадів. Або щоб сісти на літак «Trans World Airlines» без роззування, сканування всього тіла й проходження крізь металодетектор.
І ще я хотів знову випити кореневого пива.
Розділ 3
Таки дійсно, гном стояв з прапором, проте не з американським. Навіть не з прапором штату Мейн, на якому зображений лось. Той, що його тримав гном, складався з синьої вертикальної смуги і двох горизонтальних, верхня з яких була білою, а нижня червоною. На прапорі також була одинока зірка. Минаючи гнома, я плеснув долонею по крисах його гостроверхого бриля й підійнявся сходами на передній ґанок Елового невеличкого будиночка на Вайнінг-стрит, у голові мені вертілася забавна пісня Рея Вайлі Габбарда: «Та пішов ти, ми з Техасу» [66] .
66
Ray Wylie Hubbard (нар. 1946 р.) — техаський автор-співак у стилі кантрі-блюз; у ковбойській пісні «Ми з Техасу» є фраза про вбивство Кеннеді: «Зараз маємо погану репутацію через те, що трапилось у Далласі».