11/22/63
Шрифт:
У ту ж хвилину, як ця ідея приверзлась мені — ні, в ту ж секунду, — я зрозумів, що має на думці Ел. Не вистачало тільки деталей. Я відставив убік склянку з чаєм і підвівся на рівні.
— Ні. Абсолютно. Ні й ні.
Він сприйняв це спокійно. Я міг би сказати, це завдяки тому, що він був пригальмований оксиконтином [71] , але мені було зрозуміло, що все не так просто. Він чудово бачив, що я не збираюся взяти й просто піти, бодай що там я щойно сказав. Моя цікавість (не кажучи вже про мою пристрасність), мабуть, стирчала з мене, як голки з дикобраза. Бо в душі я бажав дізнатисяпро деталі.
71
OxyContin —
— Бачу, я можу знехтувати передмовою і перейти відразу до справи, — промовив Ел. — Це добре. Сядь, Джейку, і я відкрию тобі ту єдину причину, через яку я все ще не прийняв разом весь свій запас маленьких рожевих пігулок. — А коли я так і залишився стояти, він продовжив: — Ти ж сам розумієш, що тобі хочеться дізнатися про все, то що за біда? Якби я навіть міг змусити тебе зробити щось тут, у 2011 році, — на що я не здатен, — я не можу примусити тебе щось робити там. Щойно ти повернешся туди, Ел Темплтон перетвориться на чотирирічного хлопчика, котрий бігає на задньому подвір’ї у себе вдома в Блумінгтоні, що в штаті Індіана, у масці Самотнього Рейнджера [72] і все ще непевний щодо власного вміння самотужки підтирати собі гузно. Отже, сідай. Як то кажуть у рекламно-інформаційних передачах, це тебе ні до чого не зобов’язує.
72
Lonely Ranger — герой численних радіо-і телесеріалів, шляхетний ковбой у масці.
Правильно. Хоча моя мати наразі сказала б: «У диявола солодкий голос».
Але я сів.
— Тобі знайомий вислів вододіл, друже?
Я кивнув. Не треба бути вчителем англійської мови й літератури, щоби це знати; не треба навіть бути грамотним. Це один з тих дратівних лінгвістичних викиднів, які раз у раз звучать у щоденних випусках новин кабельних телеканалів. До подібних також належать: «на даний момент часу»і «склавши докупи факти». А найбільш дратівними фразами з усіх (я знову, й знову, й знову люто застерігав проти них своїх явно нудьгуючих учнів) є абсолютно безсенсові: «дехто стверджує»та «як відомо».
— Ти знаєш, звідки він узявся? Його походження?
— Тобто…
— З картографії. Вододіл — це та місцевість, зазвичай гірська або лісиста, звідки витікають ріки. Історія — також ріка. Ти погоджуєшся з таким порівнянням?
— Так. Гадаю, що так.
— Подеколи події, що змінюють історію, є масштабними — як ті довгі, важкі дощі над усім вододілом, через які ріка виходить з берегів. Але повінь на ріці може трапитися навіть у сонячний день. Усе, що для цього потрібно — довга, важка злива над якоюсь маленькою частинкоювододілу. В історії теж трапляються раптові повені. Бажаєш прикладів? Як щодо 9 вересня 2001? Чи виграшу Бушем виборів у Ґора у 2000?
— Та годі, Еле, хіба можна порівнювати національні вибори з раптовими повенями?
— Ну, либонь, не всякі, але вибори президента 2000 року самі з себе були подією такого класу. Уяви, якби ти міг повернутися до Флориди восени двохтисячного і витратити пару сотень тисяч доларів на користь Ела Ґора?
— Пара проблем тут світить, — сказав я. — По-перше, я не маю двохсот тисяч доларів. По-друге, я лише шкільний учитель. Я можу все тобі розказати про комплекс фіксації на матері у Томаса Вулфа [73] , але коли йдеться про політику, я гублюся, як дитина серед лісу.
73
Thomas Clayton Wolfe (1900–1938) — один з найвизначніших американських романістів ХХ ст., майстер автобіографічної, поетично-філософської прози.
Він нетерпляче змахнув рукою, аж той перстень Корпусу морської піхоти ледь не злетів йому зі стоншеного пальця.
— Гроші не проблема. Мусиш наразі мені просто повірити щодо цього. А знання наперед майбутнього відкидає всяке лайно з твого шляху. Різниця у Флориді була, здається, десь трохи менша за шість сотень голосів. Якщо вже зайшлося
— Можливо, — погодився я. — Ймовірно. Гадаю, я міг би вирахувати округи з громадами, де переважає апатія і виборча активність традиційно невелика — це не так вже й важко було б зробити. — а потім з’явитися туди зі старою, доброю готівкою.
Ел вишкірився, демонструючи ті свої зуби з прогалинами й нездорові ясна.
— А чом би й ні? В Чикаго це працює віддавна.
Від ідеї купити президентство за суму меншу, ніж коштує пара седанів «Мерседес-Бенц», у мене захопило дух.
— Але коли ми розглядаємо ріку історії, там найбільшими вододільними моментами, які генерують переміни, є замахи — як успішні, так і невдалі. Застрелив ментально нестабільний ледащо на ім’я Гаврило Принцип австрійського ерцгерцога Фердинанда — і на тобі, розпочалася Перша світова війна. З іншого боку, після того, як Клаусу фон Штауфенбергу не вдалося у 1944 році вбити Гітлера [74] — рвонуло близько, але не дістало — війна продовжувалася і ще мільйони людей загинули.
74
Klaus von Stauffenberg (1907–1944) — безрукий і одноокий полковник Вермахту, один з очільників і виконавець заколоту проти Гітлера, після невдалого замаху був засуджений і розстріляний.
Я теж бачив цей фільм.
Ел продовжував далі:
— Ми нічого не можемо вдіяти з ерцгерцогом Фердинандом або Адольфом Гітлером. Вони поза нашою досяжністю.
Я хотів було вказати йому на те, що він надто вільно використовує особовий займенник, але стримався. Я почувався читачем якоїсь дуже зловісної книги. Скажімо, котрогось із романів Томаса Гарді [75] . Знаєш, чим все мусить скінчитися, але замість зменшення інтересу це якимсь дивним чином тільки збільшує твоє зачарування. Це як дивитися на хлопчика, котрий дедалі швидше й швидше розганяє свій іграшковий потяг, і чекати, коли той врешті зіскочить з рейок на черговому заокругленні.
75
Tomas Hardy (1840–1928) — англійський поет і романіст, у творах якого герої зазвичай потерпають від тиску жорстких соціально-етичних норм Вікторіанської епохи.
— Щодо 11 вересня, якщо ти схотів би це виправити, довелося б чекати близько сорока трьох років. На той час тобі вже підпирало б під вісімдесят, та й взагалі чи дожив би.
От тепер той прапор із самотньою зіркою в руках у гнома став зрозумілішим. Це був сувенір з останньої подорожі Ела в минуле.
— Можна не дожити навіть до шістдесят третього, хіба не так?
На це він не відповів, просто дивився на мене. Його очі, що були воложисто-туманними, коли він заводив мене до своєї харчевні, тепер яскраво світилися. Вони були ледь не юними.
— Тому що саме до цього ти ведеш, правильно? До Далласа 1963?
— Правильно, — сказав він. — Я змушений відсторонитися. Але ти жне хворий, друже. Ти здоровий і в розквіті сил. Ти можеш повернутися в минуле і зупинити це.
Він нахилився вперед, очі його вже не просто світилися, вони палали.
— Ти можеш змінити історію, Джейку. Ти це розумієш? Джон Кеннедіможе залишитися живим.
Я знаю механіку напруженої белетристики — аякже, я прочитав чимало трилерів у своєму житті — тут головне правило: тримати читача у здогадах. Але, якщо ви хоча б трохи збагнули мій характер, зважаючи на надзвичайні події того дня, ви зрозумієте, що мені хотілося, щоб мене переконали. Кристі Еппінг стала Кристі Томпсон («Парубок стрічає свою дівчину в кампусі АА», пам’ятаєте?), тож тепер я належав лише сам собі. Навіть дітей ми не мали, за яких можна було б боротися. Я мав роботу і робив її добре, але, якщо я скажу вам, ніби в ній малися якісь перспективи, це було б брехнею. Подорож автостопом по Канаді з одним другом після закінчення коледжу — єдина низка подій в моєму житті, котрі бодай здалеку можна назвати пригодами, а зважаючи на добродушну люб’язність більшості канадців, звісно, ніякі то були не пригоди. І ось тепер, неждано-негадано, мені пропонують шанс стати великим гравцем не просто в історії Америки, а в історії цілого світу. Так, так, так, я схилявся до того, щоб мене переконали.