11/22/63

Кінг Стівен

Протягом фестивалю «Кеннебекська фруктова компанія» повертається до життя і робить пречудовий бізнес, який їй забезпечують здебільшого ошелешені проїжджі туристи, котрі прямують до різних курортних місцин у західній частині штату Мейн. Решту року тут залишається сама лише шкаралупка, ледь позначена легким духом «Моксі», запахом, який завжди нагадував мені — мабуть, я належу до тієї, гідної жалю калічної більшості — «Мастероль» [42] , казково смердючу мазь, яку мати наполегливо втирала мені в груди і горло, коли я застуджувався.

42

«Musterole» — розроблена 1905 року фармацевтом з Клівленда А. Маклареном популярна гірчична мазь, яка тепер практично вийшла з ужитку.

Те, на що я дивився зараз із протилежного

боку Старого Люїстонського шляху, мало вигляд успішного закладу в розквіті свого бізнесу. Вивіска над дверима (ОСВІЖИСЯ «7-АП» згори, а нижче ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО КЕННЕБЕКСЬКОЇ ФРУКТОВОЇ КОМПАНІЇ) була такою яскравою, що пускала зайчики мені в очі. Фарба свіжа, дах не запалий від негод. Туди заходили й виходили звідти люди. А у вітрині замість кота…

Помаранчі, їй-богу. «Кеннебекська фруктова компанія» колись торгувала справжніми фруктами. Хто б міг подумати?

Я вирушив через вулицю, але відскочив назад, коли просто збоку на мене форкнув міжміський автобус. Понад його розділеним посередині планкою лобовим склом було позначено маршрут: ЛЮЇСТОНСЬКИЙ ЕКСПРЕС. А коли цей автобус загальмував, зупинившись перед залізничним переїздом, я побачив, що більшість пасажирів у ньому курять. Атмосфера всередині нього мусила нагадувати щось близьке до атмосфери Сатурна.

Щойно автобус поїхав (залишивши по собі запах недогорілої солярки — хай собі змішується зі смородом тухлих яєць, який вивергають димарі Ворумбо), я перетнув вулицю, на мить зачудувавшись, що могло трапитися, аби мене збило машиною? Мене телепортувало б із цього буття? Я опритомнів би, лежачи на підлозі в коморі Ела? Мабуть, ні те, ні інше. Певне, я просто помер би на місці в тому минулому, за яким, мабуть, чимало хто відчуває ностальгію. Ймовірно, тому, що вони забули, як бридко тхнуло те минуле, або тому, що насамперед вони ніколи не розглядали Стильні П’ятдесяті в такому аспекті.

Під «Фруктовою компанією», упершись підошвою одного зі своїх чорних черевиків у дерев’яну обшивку крамниці, стояв якийсь хлопець. Комір сорочки в нього ззаду на шиї був піднятий, і волосся зачесане в тому стилі, який я упізнав (передусім, завдяки старим фільмам), як «ранній Елвіс». Несхоже на хлопців, яких я звик бачити в себе на уроках, він не мав еспаньйолки, ані сліду хоч якоїсь борідки. Я второпав, що в тому світі, де я зараз гостюю (я надіявся, що лише гостюю), за появу бодай з крихітною смужкою рослинності на обличчі його б вигнали з ЛСШ. І то миттю.

Я кивнув йому. Цей Джеймс Дін [43] кивнув мені у відповідь зі словами:

— Агов-ку-ку, дяпчику.

Я зайшов досередини. Над дверима дзеленькнув дзвоник. Замість порохняви й делікатного духу трухлявого дерева, я почув запах помаранчів, яблук, кави та духмяного тютюну. Праворуч від мене містилася стійка коміксів з відірваними обкладинками [44] : «Арчі», «Бетмен», «Пластик-мен», «Історії з гробовища».Понад цією колекцією написане ручкою оголошення, від якого будь-який фанат інтернет-аукціону «І-Бей» зайшовся б у конвульсіях, сповіщало: КОМІКС: 5 центів; ТРИ ПОПЕРЕДНІ ВИПУСКИ: 10 центів; ДЕВ’ЯТЬ: ЧВЕРТЬ ДОЛАРА. БУДЬ ЛАСКА, ЯКЩО НЕ МАЄТЕ НАМІРУ КУПУВАТИ, НЕ ЧІПАЙТЕ РУКАМИ.

43

James Byron Dean (1931–1955) — актор, котрий завдяки головним ролям у трьох фільмах («Східніше Едема», «Безпідставний бунтар», «Велетень»), зіграним ним в останній рік свого життя, став рольовою моделлю бунтівника в американській культурі.

44

Маркетингова практика: видавці коміксів заохочують роздрібних торговців відривати й надсилати їм обкладинки (найціннішу деталь для колекціонерів) книжок своїх конкурентів, за 40–50 таких обкладинок крамар отримує від видавництва екземпляр нової книжки.

Ліворуч містилася газетна стійка. Без ніякої «Нью-Йорк Таймз», зате тут було представлено «Потрленд Прес Гералд»та один ще непроданий номер «Бостон Глоб». Заголовок «Глобу» трубив: «ДАЛЛЕС НАТЯКАЄ НА ПОСТУПКИ, ЯКЩО ЧЕРВОНИЙ КИТАЙ ВІДМОВИТЬСЯ ВІД ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ НА ФОРМОЗІ» [45] . Дата на обох газетах була та сама: вівторок, 9 вересня 1958 р.

5

Я взяв «Глоб», яка коштувала вісім центів, і вирушив у бік мармурового шинкваса з газованими водами, котрого в мій час не існувало. За ним стояв Френк Анічетті. Авжеж, це був

він, той самий, аж до добре знайомих сивих пасом у нього над вухами. Тільки ця його версія — назвемо її Френк 1.0 — була не худенькою, а пухкенькою, і в біфокальних окулярах без оправи. Він також був вищим. Почуваючись чужинцем у власному тілі, я поковзом присів на один з високих стільців.

45

John Foster Dulles (1888–1959) — держсекретар в адміністрації 34-го президента (1953–1961) Двайта Айзенгавера (1890–1969). Формоза — історична назва острова Тайвань; у вересні 1958 між КНР та Тайванем розпочалися чергові бойові зіткнення, СРСР й США активно підтримували «свою» з ворогуючих китайських держав і світ боявся початку великої війни.

Він кивнув на газету:

— Цього достатньо чи мені треба ще націдити тобі якоїсь газировки?

— Будь-чого холодного, окрім «Моксі», — почув я власний голос.

На це Френк 1.0 усміхнувся:

— Облиш, синку. Скажімо, як ти щодо кореневого пива [46] ?

— Гарно звучить.

Авжеж, це вже втішало. Глотка в мене пересохла, а голова пашіла. Почувався я, немов у гарячці.

— П’ять чи десять?

— Перепрошую?

— За п’ять чи за десять центів пиво? — він промовив це на мейнський манер: «пийвоа».

46

«Root beer» — газований напій «Рутбір» на корінні або корі дерева сассафрас (родини лавроцвітих), яке росте на сході Північної Америки; «кореневе пиво» буває алкогольним і безалкогольним, є безліч його місцевих різновидів.

— О, за десять, я гадаю.

— Ну, а я гадаю, що ти гадаєш правильно. — Він відкрив холодильник для морозива й дістав звідти запотілий кухоль, розміром майже як глечик для лимонаду. Наповнив його з крана, і я почув запах кореневого пива, густий і дужий. Він змахнув піну з верху держаком дерев’яної ложки, а потім вже долив по вінця і поставив кухоль на шинквас. — Ось, маєш. За пиво й газету вісімнадцять центів. Плюс пенні для губернатора [47] .

Я подав йому одну з вінтажних доларових банкнот Ела, і Френк 1.0 відрахував мені решту.

47

Мається на увазі місцевий податок штату.

Я сьорбав крізь піну на вершечку і чудувався. Пиво було… цільним. Наскрізь смачним. Не знаю інших слів, якими можна було б це краще пояснити. Цей вже п’ятдесят років неіснуючий світ тхнув гірше, ніж я міг собі уявити, але смакував набагато-багато краще.

— Чудово, просто чудово, — сказав я.

— А то? Радий, що тобі сподобалося. Немісцевий, авжеж?

— Так.

— З іншого штату?

— Вісконсин, — мугикнув я. Не зовсім брехня, моя родина жила в Мілвокі [48] , мені виповнилося одинадцять, коли батько знайшов собі місце викладача мови й літератури в університеті Південного Мейну. Відтоді я переїжджав тільки в межах штату.

48

Milwaukee — засноване 1818 року найбільше місто (600 тис. мешканців) у штаті Вісконсин.

— Ну, ти вибрав правильний час для приїзду, — повідомив Анічетті. — Більшість літніх туристів вже поїхали, а отже, й ціни впали. Наприклад, на те, що ти п’єш. Після Дня праці [49] десятицентове кореневе пиво коштує всього лиш якийсь дайм [50] .

Дзеленькнув дзвоник над дверима, рипнули дошки підлоги. То було привітне рипіння. Останній раз, коли я заходив до «Кеннебекської фруктової компанії», сподіваючись купити собі стосик пігулок «Тамс» [51] (мене тоді спіткало розчарування), дошки стогнали.

49

День праці (перший понеділок вересня) — національне свято з 1894 року.

50

Крамарський жарт: dime — це назва 10-центової монети.

51

Tums — антацидний препарат для зниження секреції шлунка, який продається не лише в аптеках.