11/22/63
Шрифт:
Далі настав час расових бунтів. Поки Кеннеді переймався ними, війська північного В’єтнаму захопили Сайгон — і в результаті катастрофи гелікоптера на борту американського авіаносця паралізувало чоловіка, котрий мене у це затяг. Громадська думка почала різко збуджуватись супроти ДжФК.
Через місяць після падіння Сайгона в Чикаго застрелили Мартіна Лютера Кінга. Вбивцею виявився баламутний агент ФБР на ім’я Двайт Голлі. Перед тим як самому застрелитися, він встиг зробити заяву, що стріляв у Кінга за наказом Гувера [701] . Спалахнув Чикаго. Спалахнули ще з десяток американських міст.
701
Двайт Голлі — вигаданий агент ФБР, який за наказом Гувера убиває МЛК в детективно-історично-фантастичному романі Джеймса Елроя (нар. 1948 р.) «Кров-блукачка» (2009).
Президентом було обрано Джорджа Воллеса [702] . На той час землетруси вже розгулялися не на жарт. З цим Воллес нічого поробити не міг, тож натомість він вирішив добитися капітуляції Чикаго бомбардуванням. Це, сказав Гаррі, було в 1969 році. Через рік президент Воллес висунув ультиматум Хо Ши Міну [703] : Сайгон стає вільним містом на зразок Західного Берліна, або Ханой стане мертвим містом на зразок Хіросіми. Дядько Хо відмовився. Якщо він гадав, ніби Воллес блефує, він помилявся. Ханой перетворився на радіоактивну хмару дев’ятого серпня 1969-го, день у день через двадцять чотири роки після того, як Гаррі Трумен скинув «Товстуна» на Нагасакі [704] . Особисто керував цією операцією віце-президент Кертис Лемей. У своєму зверненні до нації Воллес послався на Божу волю. Більшість американців з цим погодилися. Рейтинги підтримки Воллеса стояли високо, але був щонайменше один парубок, який з ним не погоджувався. На ім’я Артур Бремер, і п’ятнадцятого травня 1972 року він на смерть застрелив Воллеса, коли той, бажаючи піти на другий строк, виступав перед виборцями в торгівельному центрі містечка Лорел в Меріленді [705] .
702
George Wallace (1919–1998) — губернатор Алабами, чотири рази невдало балотувався на президента, отримавши прізвисько «найвпливовіший лузер»; відзначався сегрегаціоністською ідеологією, від якої потім всіляко відхрещувався наприкінці життя.
703
Хо Ши Мін (1890–1969) — з 1941 р. й до смерті лідер комуністичної партії й президент Північного В’єтнаму.
704
«Fat Man» — кодова назва американської атомної бомби, скинутої на японське місто, перша, зірвана над Хіросімою 6.08.1945, називалася «Малюк» («Little Boy»).
705
Arthur Bremer (нар. 1950 р.), як сам написав пізніше у щоденнику, «планував застрелити президента Ніксона заради слави», але 15.05.1972 випустив чотири кулі впритул у живіт кандидату в президенти Воллесу, який залишився після цього паралізованим; Бремер отримав 65 років, але вийшов на волю у 2007 після 35 років в’язниці.
— А з якої зброї?
— Здається, то був якийсь револьвер 38-го калібру.
Звісно, що так. Мабуть, «Поліцейський спеціальний», але можливо, то був «Сміт & Вессон Вікторі», такий, з якого протягом іншого історичного пасма було позбавлено життя офіцера Тіппіта.
Десь з того місця я вже почав втрачати нитку. Тоді думка «я мушу все це виправити, виправити, виправити»почала бити мені в голові, мов дзвін.
У 1972-му президентом став Х’юберт Гамфрі [706] . Землетруси подужчали. До небес злетіла кількість самогубств у світі. Буяв фундаменталізм різноманітних напрямків. Разом з цим розквітнув активізований релігійними екстремістами тероризм. Розпочалася війна між Індією й Пакистаном; розквітли нові ядерні гриби. Бомбей так і не перейменували в Мумбаї. Від міста залишився лише попіл на раковому вітрі.
706
Hubert Humphrey, Jr. (1911–1978) — віце-президент в адміністрації Джонсона (1965–1969), після відмови Джонсона балотуватися на другий строк висунувся кандидатом у президенти у 1968 (році, коли було вбито РФК і МЛК), але програв вибори Ричарду Ніксону.
Те саме й з Карачі. Тільки після того, як Росія, Китай та Сполучені Штати пообіцяли закидати бомбами обидві країни, повернувши їх до Кам’яного віку, ті припинили військові дії.
У 1976-му Гамфрі програв Рональду Рейгану тотально по всій Америці, не дібравши голосів навіть у своєму рідному штаті Міннесота.
Дві тисячі людей скоїли масове самогубство у Джонстауні в Гаяні [707] .
У листопаді 1979-го іранські студенти захопили американське посольство в Тегерані і разом з ним не шістдесят шість заручників, а понад дві сотні [708] . Покотилися голови на іранському телебаченні. Рейган був достатньо навчений Ханойським Пеклом, тож притримав ядерні боєголовки у бомболюках і ракетних шахтах, натомість віддавши наказ про масованевійськове вторгнення. Решту живих заручників, звісно, зарізали, а новоявлена терористична група, що називала себе «Основою» — арабською мовою Аль-Каїда — почала мінувати дороги там, і тут, і повсюди.
707
909 членів заснованої уродженцем штату Індіана, комуністом-християнином Джимом Джонсом, секти «Народний Храм» скоїли т. зв. «революційне самогубство», отруївшись ціаністим калієм в комуні Джонстаун в Гаяні 18.11.1978 р.
708
52 американські заручники були захоплені ісламістами в посольстві США в Ірані 4.11.1979 р.; операція з їх врятування американськими військовими 24.04.1980 р., ледь почавшись, провалилася з технічних причин; всі заручники були відпущені живими 20.01.1981 р.
— Той наш президент умів ораторствувати, як сам чортів диявол, але геть не розумівся на войовничому ісламі, — сказав Гаррі.
Знову возз’єдналися Бітлз і зіграли «Концерт за Мир». Смертник серед публіки підірвав на собі начинений вибухівкою жилет, загинуло триста слухачів. Пол Маккартні залишився сліпим [709] .
Невдовзі після цього спалахнув Середній Схід.
Розвалилася Росія.
Якесь угруповання — радше за все, уперті фанатики-росіяни — почало активно розпродавати ядерну зброю терористичним групам, включно з «Основою».
709
Paul McCartney (нар. 1942 р.) — композитор, бас-гітарист, вокаліст гурту «The Beatles», який після розпаду 1970 р. більше ніколи не грав разом.
— На 1994 рік, — говорив Гаррі своїм сухим голосом, — райони нафтових свердловин там перетворилися здебільшого на чорне скло. Таке, що світиться в темряві. Проте відтоді тероризм теж перегорів, типу самовипалився. Хтось був підірвав ядерну валізу в Маямі два роки тому, але без особливого толку. Тобто я маю на увазі, більше ніхто не погуляє на Південному узбережжі ще наступних років шістдесят чи вісімдесят — ну, й звісно, Мексиканська затока перетворилася на мертвий бульйон, — але від радіаційного зараження там загинуло всього лиш десять тисяч людей. На той час то вже була не наша проблема. Мейн проголосував за те, щоб стати частиною Канади, що вельми втішило теперішнього президента США на прізвище Клінтон.
— Білл Клінтон президент?
— Господи, ні. Він стовідсотково став би ним знову у 2004-му, але помер від інфаркту просто посеред виступу перед виборцями. Замість нього його дружина продовжила кампанію. Воназараз там президент.
— Добре працює?
Гаррі зробив рукою хвилю.
— Непогано… але ніхто нездатен вплинути законодавством на землетруси. А саме це нас губить зараз, кінець кінцем.
Над головою знову почулося те водянисто-крижане скреготіння. Я подивився вгору. Гаррі ні.
— Що це? — запитав я.
— Синку, — сказав він, — ніхто цього, схоже, не знає. Науковці дискутують, але в даному випадку, я гадаю, краще дослухатися проповідників. Вони кажуть, що Господь готується зруйнувати творіння Його рук так, як колись Самсон зруйнував храм філістимлян. — Він допив решту свого віскі. Ледь-ледь зарожевіли його щоки… вільні, як я встиг помітити, від радіаційних виразок. — І в цьому випадку вони, я гадаю, мають рацію.
— Ісусе правий, — промовив я.
Він задивився мені в очі.
— Достатньо вам історії, синку?
Достатньо, вистачить до кінця життя.
— Мушу вже йти, — сказав я. — З вами все буде гаразд?
— Буде, поки буду. Як і з усіма іншими, — він не відривав від мене очей. — Джейку, з якого неба ви впали? І звідки я збіса маю відчуття, ніби знав вас?
— Можливо, це тому, що ми завжди впізнаємо своїх добрих янголів.
— Дурниці.
Мені хотілося вже піти. Кінець кінцем, я гадав, що моє життя після наступного перевстановлення буде набагато простішим. Але спершу, тому що він був доброю людиною і дуже постраждав під час усіх трьох своїх інкарнацій, я підійшов до камінної полиці і зняв зі стіни одну з обрамлених фотографій.
— Акуратніше з цим, — дражливо промовив Гаррі. — Це моя родина.
— Знаю, — передав я йому до покручених, по-старечому поплямованих рук ту чорно-білу, трохи нечітку фотографію, певне збільшену з кодаківського знімка. — Це ваш тато знімав? Я тому питаю, бо він єдиний, хто відсутній в кадрі.
Він подивився на мене зачудовано, потім знову перевів погляд на фото.
— Ні, — промовив він. — Це фото зробила одна леді, наша сусідка, влітку 1958-го. Тоді моя мама з татом уже були розлучені.