11/22/63
Шрифт:
Ел дістав бинт, пластир, дезінфектант.
— Нахилися сюди, щоб мені було видніше, — попросив він. — Поклади підборіддя просто на шинквас.
— Можеш пропустити перекис водню. Це трапилося чотири години тому, все вже засохло, бачиш?
— Береженого Бог береже, — промовив він, завдаючи пекельного жару моїй голові.
— Оххх!
— Пече, авжеж? Бо там все ще відкрите. Ти хочеш, аби якісь костоправи у п’ятдесят восьмому курували тобі інфекцію на голові, перш ніж ти зможеш вирушити на південь до Великого Д? Повір мені, друже, тобі б це не сподобалося. Тихо сиди. Мені треба зістригти трохи волосся, бо інакше пластир не пристане. Слава Богу, воно в тебе коротке.
Чик-чик-чик. А потім він ще додав болю — сипонув солі на рану, як то кажуть, — притиснувши до продряпаного місця клейкий пластир.
— За пару днів пластир зможеш зняти, але до того тобі варто носити капелюха. Якийсь час верхівка в тебе виглядатиме дещо паршивенько, але якщо волосся там зовсім знову не відросте, ти завжди зможеш його зачісувати на те місце. Аспірину дати?
— Так. І чашку кави. Сам звагранити зможеш? — хоча кава допоможе ненадовго. Чого я насправді потребував — це виспатись.
— Зможу, — він клацнув вмикачем на «Бан-О-Матику» [243] , а тоді знову почав ритися у своїй аптечці. — Ти на вигляд нібито схуд.
«Хто б оце казав», — подумав я.
— Я там трішки був захворів. Підчепив 24-годинний вірус… — і раптом я затнувся.
— Джейку, щось не так?
Я дивився на обрамлені світлини на стіні. Коли я вирушав звідси крізь кролячу нору, там висіло фото мене з Гаррі Даннінгом. Ми усміхалися, разом тримаючи перед об’єктивом ЗОР-атестат Гаррі.
243
«Bunn-o-Matic» — заснована 1963 року винахідником гофрованого фільтру Джорджем Баном компанія, яка здебільшого випускає промислові апарати для готування кави та чаю.
Тепер цього знімка не було.
— Джейку? Друже? Що трапилося?
Я взяв покладений ним на шинквас аспірин і поклав собі до рота, проковтнувши пігулку всуху. Потім підвівся й повільно підійшов до Стіни знаменитостей. Почувався я, ніби зі скла зробленим. Там, де останні два роки висів наш із Гаррі портрет, тепер було фото, на якому Ел ручкався з Майком Міш’ю, членом Палати представників від другого округу Мейну [244] . Мабуть, Міш’ю йшов на переобрання, бо Ел мав причеплені до фартуху два значки-ґудзі. На одному був напис: МАЙКА В КОНГРЕС. На іншому: ЛІЗБОН МІШ’Ю. Високоповажний конгресмен красувався перед камерою в яскраво-помаранчевій сорочині Моксі, тримаючи в руках фетбургер, з якого скрапував жир.
244
Michael Michaud (нар. 1955 р.) — уродженець Мейну, колишній металург, профспілковий діяч, президент Сенату штату, з 2002 — член Нижньої палати Конгресу США; другий виборчий округ Мейну покриває 80 % штату на північ від лінії Бенгор-Агаста.
Я зняв світлину з цвяшка.
— Скільки це вже тут висить?
Ел подивився на знімок і задумався.
— Зроду ніколи не бачив цього фото. Знає Бог, я підтримував Міш’ю в обох останніх кампаніях — чорт забирай, я завше підтримував усякого демократа, котрого ще не застукали за трахом з його помічницями, — і бачив його на мітингу у дві тисячі восьмому, але то було в Касл-Року. А в цій харчевні його ноги ніколи не ступало.
— Очевидно, він все-таки тут був. Це ж твій шинквас, хіба ні?
Ел взявся за фото пальцями, схожими радше на кігті — такі вони в нього вже стали кістляві, — й підніс собі ближче до обличчя.
— Гм-м, — гмукнув він. — Авжеж, мій.
— От ми й отрималиефект метелика. І ця світлина тому доказ.
Він дивився на знімок, не відводячи очей, злегка усміхаючись. З подивуванням, я гадаю. А може, з трепетом. А потім знову віддав його мені, пішовши за шинквас наливати каву.
— Еле? Ти ж іще пам’ятаєш Гаррі, правда? Гаррі Даннінга?
— Звісно, що так. Хіба ти не заради нього поїхав у Деррі, де тобі ледь голову не відбили?
— Заради нього і решти його родини, так.
— Ну, то ти їх урятував?
— Всіх, окрім одного. Їхній батько дістав Туггу раніше, аніж ми встигли його зупинити.
— Хто це, ми?
— Я все тобі розповім, але спершу мені треба додому, до ліжка.
— Друже, ми не маємо аж так багато часу.
— Це мені відомо, — відповів я, подумавши при тім: «Еле, мені для цього достатньо лишень на тебе поглянути». — Але я помираю, так спати хочу. Для мене зараз пів на другу ранку, а я мав… — рот мій широко розверзся у позіханні, — ще ту нічку.
— Гаразд. — Він приніс каву, повну чашку чорної мені й собі півчашки, щедро присмаченої вершками. — Розкажи мені, що встигнеш, поки питимеш.
— Спершу ти мені поясни, як ти можеш пам’ятати Гаррі, якщо він тепер не був прибиральником у ЛСШ і ніколи в житті не замовляв у тебе біфштекса? По-друге, поясни мені, чому ти непам’ятаєш візиту до твоєї харчевні Майка Міш’ю, коли цей його портрет доводить, що він тут таки був?
— На ділі, ти ще не знаєш, чи не живе й зараз у нашому місті Гаррі Даннінг, — почав Ел. — Фактично, ти не знаєш напевне, чи не працює він і тепер прибиральником у Лізбонській школі.
— Якщо так, це було б результатом збіса неймовірного збігу обставин. Еле, я круто змінив минуле… за допомоги парубка на ім’я Білл Теркотт. Гаррі не мусить переїжджати жити у Гейвен до своїх тітки з дядьком, бо його мати не загинула. Живими залишилися також його брат Трой і сестра Еллен. І Даннінг з тим молотком навіть не наблизився до Гаррі. Якщо Гаррі після таких змін все одно живе тепер у Фолзі, я безмежно здивуюсь.
— Це просто перевірити, — сказав Ел. — Маю комп’ютер, лептоп, у себе в офісі. Ходімо. — Він пішов попереду, кашляючи, тримаючись за меблі. Чашку з кавою я поніс з собою; він свою залишив.
Офіс— занадто гучна назва для комірки розміром з шафу збоку від кухні. Там ледь вистачало місця для нас обох. По стінах висіли правила, дозволи і директиви санітарних адміністрацій як штату, так і федеральних. Якби всі ті люди, котрі поширювали плітки та брехні про знаменитий кицьбургер Ела, побачили всі ці офіційні папери — включно з «Сертифікатом чистоти першого розряду», виданим після останньої інспекції, проведеної Ресторанною комісією штату Мейн, — їм довелося б переглянути свою упередженість.