11/22/63
Шрифт:
«Я не думаю, щоб у Деррі погані часи бодай коли-небудь зовсім минулися». Так казала Беві-з-греблі, і я гадав, що це її судження рівноцінно слушне й для Далласа, навіть попри те, що його найпаскудніший день усе ще лежить за три роки попереду.
— Я регулярно наїжджатиму, — промовив я. — Джорджу потрібне тихе місце для роботи над його книгою, а оскільки книга про місто — про місто з привидами — він і справді мусить до такого наїжджати, хіба не так? Щоб збирати матеріал.
Наступного дня я вирушив з Далласа в південному напрямку по шосе № 77. Півтори години їзди привели мене до округу Денголм. На штатну дорогу № 109, що вела на захід, я повернув насамперед
«Неважливо, що воно таке», — подумав я. Та звісно ж, у кожній середній школі маються власні секретні знаки й сигнали, це допомагає дітям відчувати себе втаємниченими.
Ще п’ять миль по 109-й дорозі, і я приїхав до містечка Джоді. Під цією назвою на щиті було позначено: НАС. 1280. ЛАСКАВО ПРОСИМО, ПРИБУЛЬЦЮ! На півдорозі по Головній-стрит я побачив ресторанчик із плакатом у вітрині, що повідомляв: НАЙКРАЩІ НА ВЕСЬ ТЕХАС ШЕЙКИ, СМАЖЕНА КАРТОПЛЯ ТА БУРГЕРИ! Заклад називався «Харчевня Ела».
Аякже.
Я припаркувався на вакантному скісному майданчику перед фасадом і зайшов досередини, де замовив собі «Вилоріг особливий» [342] , який виявився подвійним чизбургером з соусом барбекю. До нього подавали смажену картоплю «Мескит» [343] та шейк на солодовому молоці «Родео» (на вибір: ванільний, шоколадний або полуничний). Чизбургер виявився не таким добротним, як знаний мені раніше фетбургер, але непоганим, а картопля була саме такою, як я люблю: хрусткою, солоною й трішечки пересмаженою.
342
Pronghorn (вилоріг) — американська антилопа.
343
Mesquite — південноамериканський чагарник, ареал якого сягає засушливих південно-західних районів США, солодкаве борошно з його бобів додається до хліба, вина й інших харчів як ароматизатор.
Хазяїна звали Елом Стівенсом, він був сухорлявим парубком середнього віку, зовсім не схожим на Ела Темплтона. Мав зачіску «рокабіллі», вуса «бандідо» з сивуватими пасмами, сильний техаський акцент, а на голові паперовий картуз, дженджуристо насунутий на одну брову. Коли я запитав у нього, чи є в місті Джоді житло в оренду, він розсміявся й відповів:
— На ваш вибір. Але якщо говорити про роботу, в нас тут аж ніяк не центр ді’ової активності. Здебільша ранчо навкруги, а ви, пардон за мою прямоту, анітрохи не скидаєтеся на каубоя.
— Я ним і не є, — підтвердив я. — Фактично я належу ближче до пишучого племені.
— Та ну вас! А що з вашого я міг читати?
— Нічого поки що. Я поки ще пробую себе. Маю написаним десь із півроману, і пара видавців виявили вже деякий інтерес. Шукаю тихе місце, де міг би закінчити роботу.
— Ну, в Джоді тихо, авжеж, — підкотив очі Ел. — Коли зайшлося про тишу, запевняю вас, ми на це могли б отримати патент. Тільки в п’ятничні вечори тут галас.
— Футбол?
— Йо-сер, все місто ходить. Як тільки перерва між таймами, всі ричать, як ті леви, а потім відриваються у Джим-речівках. На дві милі навкру’и чутно. Доволі кумедно буває.
— Хто такий Джим?
— Ла-Дью, квотербек [344] . У нас бувало кілька добрих команд, але ніколи досі не було квотербека, як Ла-Дью, в жодній команді з Денголма. А він же іще лише юніор. Люди вже го’орять про чемпіонат штату. Як на мене, це надто оптимістично поки, з усіма
— А крім футболу, як сама школа?
— Вона дійсно гарна. Багато людей спершу сумнівалися, коли дійшло до консолідації — я теж був у їх числі, — але справа виявилася доброю [345] . Цього року нагромаа’или більше семи соот’нь дітей. Дея’их везуть автобусом понад годину чи й довше, але вони, здається, не проти. Маа’уть, так їм менше доводиться робити роботи вдома. Ваша книга про старшокласників? Типу «Джунглів чорної дошки» [346] ? Бо в нас тут нема нія’их банд, ані всякого такого різного. Тут у нас діти ще пам’ятають, що воно за таке, гарне поводження.
344
Квотербек — лідер групи нападу в американському й канадському футболі.
345
Консолідація — згромадження учнів колишніх маленьких сільських шкіл у великих міських школах — інтенсивно тривала в США у 1950—1960-х рр.
346
«Blackboard Jungle» (1954) — роман Айвена Гантера (один із псевдонімів Сальваторе Ломбіно), написаний ним з досвіду 17 днів його роботи викладачем у профтехучилищі в Бронксі, «жорсткому» районі Нью-Йорка; особливо популярним був знятий за романом однойменний фільм (1955).
— І зблизька нічого такого. Я маю деякі заощадження, але був би не проти приробітку на підміні. Не можу писати й викладати на повний графік.
— Звісно, що ні, — шанобливо кивнув він.
— Диплом маю оклахомський, проте… — я знизав плечима, ніби говорячи, що Оклахома, звичайно, не дотягує до ліги Техасу, але кожна людина має право на надію.
— Ну, то ви мусите побалакати з Діком Сімонсом. Він директор. Увечері приходить маайже що’ня. Жінка в нього померла пару років тому.
— Печально про це чути, — сказав я.
— Ми тут усі печалувалися. Він добрий чоловік. Та як і більшість людей в цих краях, містере…
— Емберсон. Джордж Емберсон.
— Отож, Джордже, в нас тут дрімотно здебільшого, крім п’ятниць, але, мо’, вам до того баай’уже. Може, ви навіть призвичаїтеся ричати по-лев’ячому в перервах між таймами.
— Можливо, й так, — погодився я.
— Повертайтеся сюди близько шостої. У цей час зазвичай приходить Дік. — Він поклав долоні на шинквас і прихилився ближче. — Хочете підказку?
— Звісно.
— Він, напевне, буде зі своєю пані-подругою. Місіс Коркоран, бібліотекаркою зі школи. Він типу женихається до неї з минулого Різдва чи десь відтоді. Я чув таке, ніби насправдісаме Мімі Коркоран керує Денголмською консолідованою школою, бо вона керує ним. Якщо ви справите на неї враження, я певен — дяка долі й ви у школі.
— Я матиму це на увазі, — сказав я.
Після тижнів нашукування житла в Далласі до мого невода потрапило одне-єдине підходяще, яким, як виявилося, володіє людина, квартирантом якої мені ставати не схотілося. У Джоді мені вистачило трьох годин, щоби знайти гарного вигляду місце. Не квартиру, а добре доглянутий котедж з п’яти невеличких прохідних кімнат, з двома дверима на його протилежних кінцях. Дім було виставлено на продаж, як сказав мені агент з нерухомості, але пара, що ним володіє, радо віддасть дім в оренду правильному наймачеві. Розкидистий в’яз притіняв заднє подвір’я, там був гараж для «Санлайнера»… і функціонувало центральне кондиціювання повітря. За таких вигод орендна плата була цілком прийнятною.