11/22/63
Шрифт:
— Фактично, мем… Мімі… так. Хоча також вважаю, що видавати її варто тільки деяким учням, і то винятково на розсуд бібліотекаря.
— Бібліотекаря? Не батьків?
— Ні, мем. То слизька доріжка.
Мімі Коркоран спалахнула широкою усмішкою й обернулася до свого кавалера.
— Діку, цьому парубку не місце в підмінному списку. Він мусить працювати в штаті, по повному графіку.
— Мімі…
— Знаю, нема на факультеті англійської вільних вакансій. Але якщо він у нас затримається, можливо зможе заступити на звільнене місце, коли той ідіот Філ Бейтмен вийде на пенсію.
— Мімз, це надто нестримано.
— Так, — погодилась вона, явно мені підморгнувши. — А також правдиво. Пошліть Діку ваші рекомендації
— Звіть мене Джорджем, — сказав я.
— Так, дійсно, — сказала вона. Вона відсунула від себе тарілку. — Діку, це ж якийсь жах. Чому ми тут їмо?
— Бо мені подобаються бургери, а тобі Елова полунична плачинда.
— О, так, — погодилася вона. — Полунична плачинда. Нічого сказати, я готова. Містере Емберсон, ви зможете залишитися на футбольний матч?
— Не сьогодні, — відповів я. — Мушу повернутись до Далласа. Можливо, на матч наступної п’ятниці. Якщо ви вирішите, що я вам знадоблюся.
— Якщо Мімі вас вподобала, значить, ви подобаєтеся й мені, — сказав Дік Сімонс. — День щотижня я вам не гарантую, але в деякі тижні буде по два, а то навіть і по три дні. Таким чином все зрівняється.
— Не сумніваюсь.
— Боюся, платня за підміну невелика…
— Я знаю, сер. Я шукаю способу лише доповнення мого бюджету.
— Тієї книжки, «Ловця», ніколи не буде в шкільній бібліотеці, — промовив Дік, скоса кидаючи сумний погляд на свою коханку, котра на це випнула губи. — Шкільна рада не дозволить. Мімі це знає. — І він знов уп’явся зубами і свій «Вилоріг».
— Часи змінюються, — проказала Мімі, спершу показуючи на диспенсер, а потім на кутик його рота. — Діку. Соус.
Наступного тижня я зробив помилку. Мав би розуміти: знову закладатися по-великому — це останнє, що я мусив впустити собі в голову після того, що зі мною трапилося. Ви скажете, що я мусив би краще стерегтися.
Я усвідомлювавризик, але мене непокоїли гроші. До Техасу я прибув з менш ніж шістнадцятьма тисячами доларів. Дещо з того було залишками заощаджень Ела, але більша частина — результатом двох дуже великих виграшів у Деррі і в Тампі. Однак проживання впродовж семи з чимось тижнів в «Адольфусі» з’їло понад тисячу; облаштування в новому місті легко зжере ще чотири чи п’ять сотень. Якщо навіть не враховувати їжу, оренду, плату за електрику й інші послуги, мені потрібно набагато більше одягу — і то кращого, — якщо я збираюся мати респектабельний вигляд перед шкільним класом. У Джоді мені доведеться базуватися два з половиною роки, перш ніж я завершу свою справу з Лі Гарві Освальдом. Чотирнадцять з лишком тисяч доларів не покриють цього строку. Зарплатня підмінного вчителя? П’ятнадцять доларів п’ятнадцять центів за день. Ї-го-го.
Окей, можливо, я й протягнув би на чотирнадцять тисяч, плюс на додаток тридцять, а подеколи й п’ятдесят баксів на місяць. Але для цього я мушу залишатися здоровим, не потрапити ні до якої аварії, а хіба на таке можна закластися. Минуле ще й хитре, окрім того, що опірне. Воно дає відсіч. Авжеж, можливо, в цьому також був присутній елемент захланності. Якщо так, то не через надто велику любов до грошей, а радше від тієї п’янкої упевненості, що я можу в будь-який час, коли мені заманеться, побити зазвичай непереможну букмекерську контору.
Це тепер я думаю: «Якби ж то Ел так само ретельно був дослідив фондовий ринок, як він це зробив щодо переможців у футбольних матчах і кінських перегонах…»
Але він цього не зробив.
Це тепер я думаю: «Якби ж то Фреді Квінлен не зауважив, що Світова
Але він це зробив.
І я знову поїхав на Грінвіл-авеню.
Переконував себе, що всі ті грачі в солом’яних капелюхах, що товчуться біля щита «Фінансове забезпечення. Довіра наше гасло», закладатимуться на серію і дехто з них ставитиме доволі серйозні суми готівки. Я переконував себе, що буду одним з багатьох, тож середнього розміру ставка від якогось містера Джорджа Емберсона — котрий сказав, що мешкає тут, у Далласі, на Блеквел-стрит, у гарненькому, переробленому з колишнього гаража дуплексі — не приверне нічиєї уваги. Чорт, я переконував себе, що хлопці, котрі керують «Фінансовим забезпеченням», либонь, з якимсь-там сеньйором Едуардо Гутьєресом з Тампи не можуть знатися від часів Адама. Чи Ноєвого сина Хама, як на те пішлося.
О, я переконував себе багато в чому, і все те уварювалося до одних і тих самих думок: оборудка абсолютно безпечна, і це абсолютно розумно — хотіти ще грошей, попри те, що на прожиття я зараз маю їх достатньо. Йолоп. Але дурість одна з двох речей, які ми найясніше бачимо в ретроспективі. Інша — це втрачені шанси.
Двадцять восьмого вересня, за тиждень до конкретної дати початку серії, я увійшов до «Фінансового забезпечення» і (після деяких хитань-вагань) поставив шість сотень на те, що «Пітсбурзькі Пірати» у сімці поб’ють «Янкі». При тім погодившись на коефіцієнт два до одного, що було нахабством, зважаючи на те, в якому дикому фаворі перебували «Янкі». Наступного дня після того, як Білл Мазероскі [350] вчинив свою безпрецедентну «домашню пробіжку», буквально печаткою завіривши перемогу «Піратчиків», я поїхав у Даллас, на Грінвіл-авеню. Гадаю, якби у «Фінансовому забезпеченні» було закрито, я зразу б розвернувся і поїхав назаддо Джоді… чи це я просто тепер так себе виправдовую. Достоту не відаю.
350
«Pittsburgh Pirates» — команда з міста Пітсбург, Пенсільванія; Bill Mazeroski (нар. 1936 р.) — гравець «Піратів» (1956–1972), уперше в історії Світової серії завершив чемпіонат-1960 пробіжкою по всіх базах.
А що відаю, так це те, що перед дверима вже стояла черга з тих, хто прийшов по свої виграші, і я приєднався до них. Ця група людей була втіленою мрією Мартіна Лютера Кінга [351] : п’ятдесят відсотків чорних, п’ятдесят відсотків білих, сто відсотків щасливих. Більшість виходили з контори всього з кількома п’ятірками, ну, хтось хіба з парою-трійкою десяток, але я також примітив декотрих, що рахували сотенні банкноти. Озброєний грабіжник, який взяв би того дня собі за ціль «Фінансове забезпечення», міг дійсно добре поживитися.
351
Martin Luther King (1929–1968) — християнський проповідник, лідер руху чорних американців за рівні громадянські права, ідеолог ненасильницької тактики; був застрелений білим расистом.
На грошах сидів кремезний парубок у зеленому козирку. Він поставив мені стандартне перше запитання («Ви часом не коп? Якщо так, мусите показати мені ваше посвідчення особи»), а почувши від мене заперечну відповідь, спитав у мене ім’я, для перевірки поглянувши на мою водійську ліцензію. Та була новесенькою, я отримав її рекомендованим листом лише тиждень тому; оце нарешті й техаський документ додався до моєї колекції. Не забуваючи про обережність, свою адресу в Джоді я прикривав великим пальцем.