Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Він заусміхався від полегкості, й цей усміх знову зробив його дуже юним.
Ставши навшпиньки, вона притулилася губами до його губ. Квапливий поцілунок стуленими губами розквітнув, мов квітка: став відкритим, повільним і вологим. Язиком він торкнувся її нижньої губи і спершу несміливо, а потім упевненіше потягнувся ним до її язика. Він поклав руки їй на спину, а звідти ковзнув до її грудей. Торкнувся їх теж полохливо, потім провів долонями по нижніх півкулях до сосків. І застогнав, тихо, наче зітхнув, не відриваючись від неї ні на мить. Притис її ближче до себе й заходився вкривати її шию цілунками. Тієї ж миті вона відчула під пряжкою його пояса камінно-тверду міць, теплу і довгу, яка відгукувалася на плавильний жар, що його відчувала в тому самому місці Сюзен. Ці два місця були призначені одне для одного, як вона для нього, а він — для неї. Перемогло ка, те ка, що мов вихор, і вона охоче здасться на його милість, забуде про честь і обіцянки.
Щойно вона розтулила рота, щоб сказати йому про це, як її огорнуло дивне, однак настирне відчуття: за ними спостерігають. І вона ніяк не могла позбутися цього дивного відчуття, ба навіть знала, хто стежить. Вона відійшла на крок від Роланда, невпевнено ступаючи на підборах у напівпомітні сліди волів.
— Пішла звідси, старе стерво, — пробурмотіла Сюзен. — Якщо ти шпигуєш за нами, хоч я й не знаю, як тобі це вдається, забирайся геть!
На пагорбі Коос Рея сахнулася від кристала, випльовуючи прокльони. Її голос був такий низький і хрипкий, що тієї миті вона стала схожа на власну змію. Крізь кристал не проходив звук, тож вона не знала, що сказала Сюзен. Але здогадалася, що дівчина її відчула. Тієї ж миті кристал згас, наостанок спалахнувши яскраво-рожевим світлом, і жодні чаклунські паси Реї вже не могли повернути йому світіння.
— Що ж, хай буде так, — здалася відьма. Вона згадала, як ця жалюгідна святенниця (а з хлопцем вона була не така вже й святенниця, ге?) стояла, загіпнотизована, в неї на ґанку, згадала, що наказала дівчині робити після того, як та втратить цноту, і до Реї повернувся добрий гумор. Вона навіть криво заусміхалася. Якщо вона віддасть свою цукерочку цьому зайді, а не Гартові Торіну, лорду-меру Меджису, кумедія буде ще веселіша. Чи ж не так?
Сидячи біля вікна своєї смердючої хати, Рея гидко захихотіла.
Роланд дивився на неї широко розплющеними очима. Та потім Сюзен розповіла про Рею з пагорба Коос трохи більше (подробиці принизливого огляду, в якому полягала «перевірка цноти», вона опустила), і його бажання вщухло настільки, що він зміг трохи себе опанувати. Не тому, що це загрожувало їхньому з друзями становищу в Гембрі викриттям, а тому, що честь Сюзен була понад усе.
— Мені здається, в тебе просто розігралася уява, — сказав він, коли вона закінчила свою розповідь.
— Не думаю, — з холодком.
— А може, гризе сумління?
Зачувши це, вона схилила голову і промовчала.
— Сюзен, я тебе ні за що в світі не скривдив би.
— І ти кохаєш мене? — не підводячи голови, спитала вона.
— Авжеж, кохаю.
— Тоді краще не торкайся мене і більше не цілуй сьогодні. Бо я не витримаю.
Без зайвих слів він кивнув і простягнув їй руку. Взявшись за руки, вони пішли в той бік, од якого так солодко відволіклися.
Коли до крайки лісу лишалося якихось десять кроків, обоє помітили в гущавині проблиск металу. І хащі тут якісь аж занадто дрімучі, подумала Сюзен. Неприродно густі.
Ясна річ, то були соснові гілки, ті, що їх пообрубували з дерев на схилі. Прикривали вони великі срібні баки, що зникли зі своїх колишніх місць. Срібні цистерни перетягли сюди, швидше за все, волами, і замаскували. Та навіщо?
Ретельно оглянувши накидані соснові гілки вздовж лінії, Роланд зупинився і висмикнув декілька гілок із купи. В тому місці відкрився прохід, і хлопець жестом запросив Сюзен зайти.
— Пильнуй, — застеріг він. — Навряд чи тут є пастки чи натягнуті дроти, але обережність не завадить.
Цистерни, сховані під гілляччям, зіставили в ряд так акуратно, як дитина розставляє своїх солдатиків перед сном. І Сюзен одразу ж зрозуміла, чому їх сховали. До цистерн прикрутили нові колеса, міцні, з масиву дуба. Колеса доходили їй до грудей. На всіх були ободи з найтоншого заліза. Колеса й ободи були нові, спиці допасовано до них. Сюзен знала лише одного коваля в баронії, спроможного на таку майстерну роботу: Брайана Гукі, до якого вона ходила по нові підкови для Феліції. Брайана Гукі, який поплескав її по плечі, наче compadre, [17] коли вона зайшла до нього з татковою сумкою для підков через плече. Брайана Гукі, одного з найкращих друзів Пата Дельґадо.
17
Compadre — кум ( ісп.).
Вона згадала, як роззирнулася навколо і побачила, що для сея Гукі настали добрі часи. Авжеж, вона не помилялася. Роботи в кузні не бракувало. Гукі виготовляв чимало коліс і ободів, і хтось йому за це платив. Але хто? Елдред Джонас? Чи Кімба Раймер? А може, Гарт? У таке вона просто не могла повірити. Того літа всі Гартові думки (хоч як мало їх лишилося) полонила зовсім інша справа.
За цистернами пролягала невелика стежка. Роланд повільно пішов уздовж неї, склавши руки за спиною і крокуючи, наче священик, і читав незрозумілі написи на задніх стінках цистерн: СИТҐО. САНОКО. ЕКСОН. КОНОКО. В одному місці він зупинився і вголос невпевнено прочитав один напис: «Найчистіше пальне для кращого майбутнього».
— Дурня! Осьде ваше майбутнє! — тихо пирхнув він.
— Роланде… тобто Вілле, нащо вони?
Спершу він не відповів. Просто повернувся і пішов уздовж ряду блискучих сталевих цистерн. На цьому боці нафтогону, що загадковим чином ожив, їх було чотирнадцять. Сюзен припускала, що на іншому така сама кількість. Роланд постукав кулаком у стінку цистерни. Звук вийшов глухий і невиразний. У цистернах було повно нафти.
— Думаю, підновили їх уже давно, — сказав Роланд. — Навряд чи Великі мисливці за трунами робили все самотужки, але наглядали за роботою вони, тут у мене сумнівів нема… спершу замість старих гумових зробили нові колеса, потім наповнили ці штуки нафтою. За допомогою волів перетягли їх сюди, до підніжжя схилу, бо це було зручно. Так само зручно випасати зайвих коней на Крутоярі. Потім, коли з’явилися ми, вони вирішили прикрити їх від сторонніх очей. Хай навіть ми малі й дурні, та навіть нам не забракло б мізків, щоб поцікавитися двадцятьма вісьмома візками з цистернами, наповненими нафтою, і новими колесами. Тож вони прийшли сюди й прикрили їх гілками.
— Джонас, Рейнолдз і Діпейп.
— Еге ж.
— Але чому? — стиснувши його за руку нижче ліктя, Сюзен повторила питання. — Нащо їм ці цистерни?
— Для Фарсона, — спокійно відповів Роланд, хоча насправді хвилювався. — Для Доброго Чоловіка. Альянсові стало відомо, що він знайшов багато воєнних машин. Їх зробили Древні або хтось інший. Поки що Альянс їх не боїться, бо вони в неробочому стані. Дехто гадає, що Фарсон божевільний, раз покладається на такі руїни, але…
— Але може статися так, що вони не зламані. Може, для роботи їм потрібна лише нафта. І Фарсону це відомо.