Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Потім ступор минув, і Роланд кинувся до неї, не зважаючи на гострі камінці, що впиналися в босі ноги. Коли він опинився коло неї, вона вже встигла відчикрижити гострим уламком золотистий локон.
Ухопивши її за зап’ясток, Роланд спробував спрямувати руку вбік. Тепер він бачив її обличчя і зрозумів, що той вираз, який звіддаля здавався йому спокоєм, насправді був порожнечею.
Відчувши його дотик, вона змінилася на обличчі: замість безтямного виразу на губах з’явилася слабка роздратована посмішка. Її губи затремтіли, наче від незрозумілого болю, і з них зірвалося аморфне заперечення:
— Ннннннннн…
Пасма волосся, які вона встигла відрізати, золотими нитками лежали в неї на стегні. Але більша частина впала у воду, і її відніс потік. Сюзен змагалася з Роландом, силкуючись повернути гострий край каменя до свого волосся, прагнучи продовжити своє шалене обстригання. Вони боролися, як два армреслери у барі. Перемагала Сюзен. Роланд був фізично сильніший за неї, проте слабший проти чарів, які на неї діяли. Мало-помалу білий трикутник кварцу наближався до її волосся. Ні на мить вона не припиняла стогнати — Нннннннннн.
— Сюзен! Припини! Прокинься!
— Нннннннн…
Її оголена рука помітно тремтіла в повітрі, м’язи випнулися, як тверді камінці. А шматок кварца посувався дедалі ближче до її волосся, її щоки, її ока.
Не замислюючись над тим, що робить (для нього це був найуспішніший спосіб дій), Роланд наблизив своє обличчя до її щоки, поступившись іще чотирма дюймами відстані між кулаком із уламком каменя і волоссям. Приклав губи до її вуха і клацнув язиком.
Напевно, цей звук пройшов крізь голову Сюзен, як спис, бо вона рвучко сахнулася. Її повіки затремтіли, і сила, з якою вона опиралася Роландові, трохи ослабла. Скориставшись із нагоди, він викрутив їй зап’ясток.
— Ой! Ойой!
Рука розтулилася, камінь вилетів із неї і шубовснув із плюскотом у воду. Вже повністю прийшовши до тями, Сюзен дивилася на нього, і її очі наливалися слізьми і збентеженням. Вона потерла зап’ясток… мабуть, він розпухне, подумав Роланд.
— Мені боляче, Роланде! Чому ти зробив м…
Вона замовкла і роззирнулася навколо. Тепер спантеличення виражало не лише її обличчя, а й усе тіло. Вона соромливо прикрилася руками, а тоді збагнула, що вони самі, й опустила руки. Озирнулася через плече на сліди босих ніг на землі, що тяглися вздовж берега.
— Як я тут опинилася? Це ти мене переніс, коли я заснула? О Роланде, я кохаю тебе, нащо ти зробив мені боляче?
Піднявши пасма волосся, що досі лежали в неї на стегні, він показав їй.
— У тебе був гострий камінь. Ним ти відрізала собі волосся і не хотіла зупинятися. Я зробив тобі боляче, бо злякався. Я радий, що хоч руку тобі не зламав… мені так здається.
Взявши Сюзен за зап’ясток, Роланд обережно покрутив ним, дослухаючись до тертя кісточок.
Зап’ясток вільно обертався, нічого підозрілого Роланд не відчув. На очах у Сюзен, яка дивилася на нього, досі неспроможна до кінця зрозуміти, що сталося, він підніс її руку до губів і поцілував її внутрішній бік, над делікатним мереживом вен.
Роланд прив’язав Вітра в глибині діброви, щоб великого жеребця не помітив ніхто з проїжджих на Крутоярі.
— Потерпи, — сказав Роланд, підходячи до коня. — Потерпи ще трохи, хлопчику.
У відповідь Вітер ударив копитом і заіржав, наче обіцяючи, що терпітиме до кінця віків, якщо це буде потрібно.
Роланд зняв сідельну сумку і дістав сталеву посудину, що, залежно від ситуації, слугувала чи то казанком, чи то пательнею.
Хотів було йти, потім повернувся. Його постіль було прив’язано до Вітрового сідла — він збирався провести ніч на Крутоярі, щоб ніхто не заважав думати. Подумати йому було про що. А відтепер — тим паче.
Відв’язавши один із сиром’ятних шнурків, він понишпорив у ковдрах і витяг назовні металеву коробочку. Відімкнув її крихітним ключем, який носив на шиї. Всередині лежав квадратний медальйон на срібному ланцюжку (в медальйоні був портрет його матері, намальований олівцем) і жменя запасних набоїв, менше півдесятка. Він узяв один і пішов до Сюзен, яка виглядала його з широко розплющеними, переляканими очима.
— Я не пам’ятаю нічого після того, як ми вдруге кохалися. Лише те, як подивилася в небо і подумала, як мені добре. І заснула. О Роланде, наскільки потворно це виглядає?
— Наскільки я можу судити, нічого страшного, але тобі краще знати. Ось.
Він набрав у посудину води і поставив на берег. Сюзен нерішуче схилилася над нею, розрівнявши волосся кольору ясного золота вздовж лівої руки, і повільно повела рукою вперед. Нерівний край, де пройшовся шмат кварцу, помітила одразу. А роздивившись його прискіпливіше, відпустила волосся і зітхнула — від полегшення, а не від смутку.
— Це я зможу приховати. Коли волосся заплетене, ніхто й не здогадається. Врешті-решт, це лише волосся, предмет жіночого марнославства, та й годі. Тітка мені весь час це в голову втовкмачує. Але, Роланде, чому? Нащо я це зробила?
Роланд здогадувався. Якщо волосся давало жінці привід пишатися собою, то примусити його відрізати змогла б лише жінка, від заздрості. Чоловік би до такого не додумався. Невже дружина мера? Цю думку він відкинув. Більше скидалося на те, що цю гидку пастку влаштувала Рея, відьма з височин, що виходили на північ, на Погану Траву, Скелю Вішальників і Каньйон Петлі. Вранці після Жнив мер Торін мав прокинутися з важким похміллям і голомозою наложницею.
— Сюзен, ти дозволиш мені спробувати дещо зробити?
Вона всміхнулася.
— Щось таке, чого ти ще не робив? Роби все, що заманеться.
— Я про інше, — він розтулив руку і показав їй патрон. — Я хочу спробувати з’ясувати, хто з тобою це зробив і навіщо. — І не лише це. Просто він ще достоту не знав, що саме.
Вона дивилася на патрон, і Роланд почав перекочувати його тильним боком долоні. Патрон танцював, як човник ткацького верстата, кісточки його пальців піднімалися й опадали. Сюзен спостерігала за цим із радістю дитини.
— Де ти цього навчився?