Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Того вечора відбулася зустріч Асоціації конярів, яка останнім часом перетворилася на Асоціацію Фарсона. Джонас ввів їх у курс останніх подій, відповів на їхні ідіотські питання і впевнився, що вони розуміють, яка робота чекає на них наступного дня. Після цього він перевірив Рею, котру всадовили в кабінеті Раймера. Відьма навіть не помітила, що на неї зиркає Джонас. Сиділа в Раймеровому кабінеті з високою стелею, вздовж стін якого тяглися шафи з книжками. За Раймеровим столом із залізного дерева, у Раймеровому шкіряному кріслі вона виглядала не менш недоречно, ніж панталони повії на церковному олтарі. На
Замкнувши її, Джонас попрямував до Корал. Вона чекала на нього у вітальні, де наступного дня мала відбутися Бесіда. У тому крилі будівлі було повно спалень, проте вона повела його до спальні любого покійного брата… і не випадково — Джонас був упевнений. Там вони кохалися на ліжку під балдахіном, яке Гартові Торіну не судилося розділити зі своєю молодою наложницею.
Усе було несамовито, як завжди. Коли вибухла перша вишка, Джонас уже наближався до оргазму. «Яка вона палка, — подумав він. — В усьому довбаному світі нема такої жінки, як…»
Наступні два вибухи пролунали майже без паузи, і Корал на мить завмерла під ним, перш ніж знову зарухатись.
— Ситго, — хрипким, засапаним голосом промовила вона.
— Так, — прогарчав він, не перестаючи рухатись. Інтерес до сексу він втратив, але вони досягли такої точки, коли годі було зупинитися — навіть під загрозою смерті чи каліцтва.
А за дві хвилини він широкими кроками перетнув кімнату і вийшов на крихітний балкончик. Напіверегований пеніс гойдався з боку в бік, наче чарівна паличка в уяві якогось недоумка. Корал бігла слідом, гола, як і він.
— Чому зараз? — завередувала вона, коли Джонас відчиняв балконні двері. — Я могла ще три рази кінчити!
Але Джонас не звертав на неї уваги. Земля на північному заході потопала у пітьмі, припорошеній місячним сяйвом… уся, крім нафтового поля. Там палахкотіла пожежа, просто на очах розливаючись в океан вогню. Один за одним лунали вибухи, і від них здригалася земля.
Джонас відчув, як затьмарюється його розум. Це відчуття переслідувало його відтоді, як той шмаркач Деаборн інтуїтивно розпізнав його істинну сутність. Кохаючись із запальною Корал, Джонас трохи відвертався від думок про нього, але тепер, від видива суцільного вогню там, де ще п’ять хвилин тому були Фарсонові запаси нафти, на його розум знову накотила пітьма, як та болотяна лихоманка, що часом відпускає тіло, але, зачаївшись десь у кістках, ніколи не покидає плоті. «Насправді ти на заході, — сказав йому Деаборн. — Душа такого, як ти, ніколи не зможе покинути заходу». Авжеж, то була правда, і він не потребував, щоб йому на неї вказував такий пуцьвірінок, як Вілл Деаборн… але щойно правда зірвалася з уст, він уже не припиняв думати про неї.
Довбаний Вілл Деаборн. Де він був зараз, він і пара його друзяк-чистоплюїв? У calabozoЕйвері? Джонас сумнівався. Там їх уже нема.
Нічне повітря струсонули нові вибухи. Чоловіки, що метушилися вранці через подвійне вбивство, куйовдилися на подвір’ї й тепер.
— Це найбільший святковий феєрверк на Жнива за всі часи існування світу, — тихо сказала Корал.
Не встиг Джонас відповісти, як у двері спальні загрюкали. А за секунду
— Погані новини з міста, Елдреде. Деаборн і двоє інших шмаркачів із Внутрішнього світу…
Ще три вибухи, майже без перерви. Над палаючим полем Ситґо здійнялася в небо велетенська червоногаряча куля, розпустилася в повітрі, зникла. Рейнолдз вийшов на балкон і став між них двох, не помічаючи їхньої голизни. Широко розплющеними від подиву й недовіри очима він проводжав кулю поглядом, поки вона не щезла. Щезла, як і ув’язнені. Джонас знову відчув слабкість від мороку, що закрадався в його голову.
— Як вони вибралися? — спитав він. — Ти знаєш? А Ейвері?
— Ейвері мертвий. Помічник, який був з ним, теж. Їх знайшов інший помічник, Тодд Бріджер…. Елдреде, що там відбувається? Що сталося?
— О, це справа рук ваших хлопчаків, — сказала Корал. — Швидко ж вони розпочали свою власну гулянку, ге?
«На що вони наважаться?» — спитав Джонас самого себе. Питання було слушне — лише це зараз і мало значення. Вони вже натішилися капостями… чи лише почали?
І знову йому закортіло опинитися десь далеко звідси — подалі від Будинку, від Гембрі й від Меджису. Понад усе на світі йому хотілося бути за багато миль, коліс і ліг звідси. Він вийшов з-за Сховку, пірнати назад було пізно, і він почувався страшенно вразливим.
— Клай.
— Так, Елдреде?
Проте Рейнолдз не зводив очей з грандіозної пожежі на Ситґо і думками теж був там. Узявши за плече, Джонас розвернув Рейнолдза обличчям до себе. Його власні думки почали світлішати, набувати стрімкості, відзначаючи деталі. Він полегшено зітхнув. Моторошне темне відчуття приреченості помалу розтануло і зникло.
— Скільки тут чоловіків?
Рейнолдз замислено набурмосився.
— Тридцять п’ятеро, — сказав він. — Можливо.
— Скільки з них озброєні?
— Револьверами?
— Ні, плювачками, кретине.
— Либонь… — Рейнолдз насупився ще сильніше. — Либонь, дюжина. Себто з боєздатними револьверами.
— А великі цабе з Асоціації ще тут?
— Думаю, так.
— Приведи Ленґіла і Ренфру. Принаймні будити їх тобі не доведеться. Всі вже на ногах, і більшість он там, — Джонас повів великим пальцем у бік подвір’я. — Накажи Ренфру готувати передовий загін. Озброєний. З восьми чи десяти людей, але п’ятеро теж згодяться. Запряжи у відьмин візок найсильнішого й найвитривалішого поні. І скажи тому старому вилупкові Мігелю, що коли поні, якого він вибере, здохне дорогою, то його зморшкуваті старі яйця слугуватимуть йому затичками для вух.
Корал Торін коротко і хрипко розреготалася. Зиркнувши на неї, Рейнолдз перевів погляд на Джонаса, а тоді, не ймучи віри, знову витріщився на Корал — на її голі груди. Щоб подивитися на Джонаса, йому довелося зібрати в кулак усю свою силу волі.
— Де Рой? — спитав Джонас.
Рейнолдз підвів погляд.
— На третьому поверсі. З однією ціпою з покоївок.
— Дай йому копняка під зад, — наказав Джонас. — Нехай готує відьму до від’їзду.
— Ми від’їжджаємо?
— Якнайшвидше. Ми з тобою попереду, з хлопцями Ренфру, за нами Ленґіл з рештою загону. Нехай Геш Ренфру їде з нами, у нього є клепка.