Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Роланд терпляче чекав. Зрештою вона кивнула.
— Ми з Шимі чекатимемо тебе. Обіцяю.
Він полегшено всміхнувся.
— А тепер, Роланде, відвертість за відвертість.
— Якщо зможу.
Вона подивилася на місяць, здригнулася, побачивши там лиховісний лик Демона, і знову перевела погляд на Роланда.
— Які в тебе шанси повернутися?
Не випускаючи її з обіймів, він глибоко замислився.
— Значно кращі, ніж вважає Джонас, — сказав нарешті. — Ми чекатимемо на краю Поганої Трави і зможемо побачити, коли він проїжджатиме.
— Еге ж, я бачила табун коней…
— Можливо, він поїде без тих коней, — перебив її Роланд, навіть не підозрюючи, що прочитав Джонасові думки, — але його загін і без табуна наробить галасу. Якщо їх буде багато, то ми їх теж побачимо. Вони протопчуть у траві стежку, помітну, як проділ у волоссі.
Сюзен кивнула. Вона багато разів спостерігала таке з Крутояру — загадкову стежку в Поганій Траві, коли полем проїжджали загони.
— А якщо вони тебе шукають, Роланде? Якщо Джонас вислав розвідників?
— Сумніваюся, — стенув плечима Роланд. — Якщо й так, тоді ми їх уб’ємо. Тихо, якщо зможемо. Вбивати — це те, чого нас учили.
Переставши обіймати, вона взяла його за плечі. Її обличчя виражало нетерпіння й переляк.
— Які в тебе шанси повернутися?
Він знову замислився.
— П’ятдесят на п’ятдесят.
Сюзен заплющила очі, глибоко вдихнула, видихнула і знову подивилася на нього.
— Погано, — сказала вона, — але не настільки, як я боялася. А якщо ти не повернешся? Нам із Шимі їхати на захід, як ти казав?
— Еге ж, до Ґілеаду. Там ти будеш у безпеці, люба, хай там що… але дуже важливо, щоб ви поїхали, коли не почуєте вибуху цистерн. Ти ж це розумієш?
— Щоб попередити твій народ. Твій ка-тет.
Роланд кивнув.
— Я попереджу їх, не хвилюйся. І про Шимі подбаю. Він так само допомагав справі, як і я.
Роланд розраховував на Шимі більше, ніж вона могла собі уявити. Якщо його, Берта й Алана вб’ють, то саме Шимі мав підтримати її, бути сенсом життя і причиною не опускати рук.
— Коли ти вирушаєш? — спитала Сюзен. — Ми маємо час для кохання?
— Час є, проте краще цього не робити. Мені й без того буде важко тебе залишити. Хіба що ти наполягатимеш… — Його погляд майже благав її сказати «так».
— Повернімося до хатини і просто полежимо, — сказала вона. В душі волало бажання повідомити йому, що вона вже носить під серцем його дитину. Але перш ніж слова встигли зірватися з її вуст, вона спам’яталася і промовчала. Зайві клопоти йому не потрібні… до того ж вона не хотіла повідомляти таку гарну новину під цим бридким місяцем. Нічого доброго це не віщувало.
По прим’ятій високій траві, що вже почала підніматися, вони рушили назад. Перед хатиною він повернув її до себе, узяв її обличчя в долоні і ніжно поцілував.
— Сюзен, я кохатиму тебе вічно. Хай би що сталося.
Вона всміхнулася. З очей збігло кілька сльозин.
— Хай би що сталося, — погодилася вона. Поцілувала його, і вони зайшли всередину.
Коли місяць уже сідав, загін із вісьмох людей проїхав під аркою, на якій високою мовою було написано «Приходь з миром». Попереду їхали Джонас і Рейнолдз. За ними котив Реїн чорний візок, у який був запряжений поні, на вигляд досить міцний, щоб витримати півтораденну дорогу. Джонас хотів дати візника, проте Рея відмовилася.
— Нема такої тварини, з якою я б не впоралася краще за будь-якого чоловіка, — заперечила вона. І скидалося на те, що не збрехала. Віжки лежали без діла в неї на колінах, поні жваво трюхикав і без них. Решта загону складалася з Геша Ренфру, Квінта і трьох найкращих пастухів Ренфру.
Корал теж збиралася їхати з ними, але Джонас був проти.
— Якщо нас уб’ють, ти зможеш жити, як жила. З нами тебе нічого не пов’язуватиме.
— Без тебе я не зможу жити, як раніше. Сенсу не буде.
— Ой, та годі тобі верзти нісенітниці, вони годяться хіба що для школярок. Якщо подумаєш головою, то знайдеш безліч причин жити далі. А якщо все буде добре (а я сподіваюся, що так і буде) і ти не передумаєш бути зі мною, виїжджай, щойно до тебе дійде звістка про вдалу операцію. На заході, в горах Ві-Кастіс, є містечко Рітці. Скачи туди на найпрудкішому коні. Ти випередиш нас на багато днів, хай як швидко ми будемо відходити. Знайди добропорядний заїжджий двір, який прийме самотню жінку… звісно, якщо в Рітці такий існує. І чекай. Коли ми прибудемо з цистернами, приєднаєшся до колони, яка рухатиметься праворуч від мене. Зрозуміла?
Вона зрозуміла; Таких жінок, як Корал Торін, було одна на тисячу. Розумна, як сам Сатана, і в ліжку не гірша за дияволову улюблену шльондру. Якби ж то тільки все насправді обернулося так добре, як він її запевняв.
Джонас призупинив коня і порівнявся з чорним візком. Рея тримала кулю на колінах.
— Не розвиднюється? — спитав він, водночас сподіваючись і побоюючись знову побачити глибоко в кулі рожеве світіння.
— Ні. Але коли їй буде треба, вона оживе. Не сумнівайся.
— Тоді нащо ти нам потрібна, стара?
— Дізнаєшся, коли прийде час, — Рея зухвало зиркнула на нього, проте він задоволено відзначив, що в її погляді промайнув страх.
Джонас пришпорив коня, щоб знову очолити невеличкий загін. Він вирішив, що за першої ж нагоди відбере кулю в Реї. Насправді причиною було зовсім не бажання оберігати кристал. Просто він уже заволодів його думками і не давав спокою: Джонас забагато розмірковував про той рожевий проблиск світла в глибині.
«Прокляття, — подумав він. — Я маю думати про майбутню битву. Щойно все це скінчиться, я знову стану самим собою».