Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Шота глянула на руки Келен і знову перевела погляд на її обличчя.
— Ну от, чай знову гарячий. Хіба ти не хочеш присісти? Будемо пити чай і… розмовляти. — Знаючи, що Шота помітила сині нитки, Келен посміхнулася їй такою ж самовпевненою посмішкою. Шота сіла за стіл і знову зробила рукою запрошувальний жест.
— Будь ласка, сідай. Мені видається, є речі, які треба б обговорити.
Келен сіла. Шота розлила чай по чашках, потім підняла золоту кришку і запропонувала Келен гарячі
— Ну, — сказала вона, — не так вже й противно? — Проти волі Келен посміхнулася:
— Гидко.
Шота взяла срібний ніж, намазала маслом тост і зробила ковток з чашки.
— Їж, дівчинко. Вбивати завжди краще на повний шлунок.
— Я прийшла не для того, щоб тебе вбити. — Шота лукаво посміхнулася;
— Я вважаю, ти знайшла цьому гідне виправдання, хіба ні? Відплата, чи не так? Або, може бути, самозахист? Покарання? Правосуддя? Розплата? — Посмішка Шоти стала ширше. — Погані манери?
— Ти послала Надін, щоб вона одружила Річарда на собі.
— Ах! Значить, ревнощі, — Шота відкинулася на стільці і піднесла чашку до губ. — Благородний привід, відмінне виправдання. Сподіваюсь, ти розумієш, що ревнощі можуть бути жорстоким тираном.
Келен відкусила шматочок хрусткого тосту.
— Річард любить мене, і я люблю його. Ми хочемо одружитися.
— Так, я знаю. Але від тієї, хто стверджує, що любить його, я б чекала більшого розуміння.
— Розуміння?
— Зрозуміло. Якщо ти любиш когось, значить, хочеш, щоб ця людина була щаслива.
— Річард щасливий зі мною. Я потрібна йому.
— Так — тільки ми не завжди отримуємо те, що нам потрібно, чи не так?
Келен злизала з пальців солодке масло.
— Скажи мені тільки, чому ти нас переслідуєш. — Здавалося, Шота щиро здивована.
— Переслідую? Ти насправді так думаєш? Ти думаєш, що мною рухає злоба?
— Чому ж іще ти завжди намагалася нас розлучити? — Шота витонченим рухом взяла з блюда тост. Вона не кваплячись прожувала його, а потім запитала:
— Чума таки почалася? — Чашка завмерла біля самих губ Келен.
— Звідки ти знаєш про неї?
— Я — відьма. Я бачу потік подій. Дозволь мені задати тобі одне питання.
Якщо ти приходиш до дитині, хворої на чуму, і мати запитує тебе, чи видужає вона, а ти говориш їй правду — чи винна ти в смерті дитини, тому що передбачила її смерть?
— Звичайно ж, ні.
— А. Ну, тоді, мабуть, ти судиш про мене за іншими мірками.
— Я тебе не суджу. Я просто хочу, щоб ти припинила втручатися в наше з Річардом життя.
— Посланця часто страчують за послання.
— Шота, коли ми бачилися востаннє, ти сказала, що, якщо ми зупинимо Володаря, ти будеш у нас в боргу. Ти попросила мене допомогти Річарду.
Ми зупинили Володаря. Це дорого коштувало нам, але ми його зупинили. Ти у нас в боргу.
— Так, я знаю, — прошепотіла Шота. — Саме тому я послала Надін.
Келен відчула, як у неї знову скипає лють.
— Вельми дивний спосіб виразити свою вдячність, — загрозливо сказала вона.
— Ні, дитино, — м'яко відповіла Шота. — Ти дивишся на речі, але очі твої незрячі.
Келен розуміла, що повинна допомогти Річарду, з'ясувавши все, що можливо, — і захистити його, якщо доведеться. Але перш вона повинна отримати відповіді, і, значить, доведеться терпіти цю ухильну бесіду.
— Що ти маєш на увазі? — Запитала вона. Шота потягувала чай.
— Ти лягла з Річардом?
Питання застало Келен зненацька, але вона швидко оговталася. Вона недбало знизала плечима і відповіла байдуже:
— По суті справи, так.
Шота відставила чашку і пильно подивилася на Келен.
— Ти брешеш.
Радіючи, що в голосі Шоти прослизнули нотки переляку, Келен підняла брову:
— Це чиста правда. Якщо тобі не до душі послання, чи будеш ти гніватися на посланця?
Очі Шоти звузилися. Її погляд був спрямований на Келен як стріла, лежача — тятиві.
— Де, Мати-сповідниця? Де це було?
Келен тріумфувала, бачачи, що Шота починає злитися.
— Де? Яка різниця де? Або ти вирішила стати не відьмою, а пліткаркою? Я спала з ним. Подобається тобі це чи ні, але це правда. Я більше не незаймана.
Я була з Річардом; все інше не важливо.
Пильний погляд Шоти став смертельно небезпечним.
— Де? — Повторила вона.
Тон її був загрозливим, і Келен на мить забула, що їй нічого боятися жінки-відьми.
— В обителі між світами, — сказала вона з раптовою тривогою. — Добрі духи… віднесли нас туди. — Вона затнулася. — Добрі духи подарували… вони хотіли, щоб ми були разом.
— Розумію. — Пильний погляд Шоти охолов, і до неї повернулася посмішка. — Боюся, що це не в рахунок.
— Не в рахунок! Що, в ім'я всього святого, ти хочеш скачати? Я була з Річардом. Ось і все. Чи ти допитуєшся тільки тому, щоби впевнитися, що це правда.
— Правда? Ти не була з ним в цьому світі, дитя. У цьому світі, в якому всі ми живемо. Стало бути, це не в рахунок. У цьому світі ти все ще незаймана.
— Нісенітниця якась. — Шота знизала плечима:
— Думай що хочеш. Я рада, що ти не була з Річардом.
Келен склала на грудях руки.
— Цей світ або інший — яка різниця. Я була з ним. Шота глузливо вигнула брову.