Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
В синіх очах з'явився сталевий відтінок. Кара і справді повернулася повністю.
Річард кивнув.
— Я теж. Тепер, коли я прокинувся, я відчув себе краще. Він показав на її мішок. — Беремо речі — і в дорогу.
20
Ніккі стояла на схилі пагорба і, схрестивши на грудях руки, пильно розглядала білу мармурову статую, освітлену смолоскипами. Жителі Алтур-Ранга вважали, що ця благородна постать, цей символ їх свободи
Більшу частину ночі Ніккі повільно крокувала по похмурому холу готелю, пригнічено розмірковуючи про життя, яка завершується там, за дверима. Вона випробувала все, що знала, щоби допомогти Карі, але безуспішно.
Ніккі не була близько знайома з Карою, але вона добре знала Річарда. Ймовірно, вона знала його краще, ніж хто-небудь ще, за винятком, мабуть, Зедда, його дідуся. Це не були історії з його дитинства, вона знала Річарда — дорослу людину. Вона пізнала глибину його душі. Можна сказати, що нікого з живучих вона не знала краще.
Вона розуміла глибину його горя. Під час її безуспішних спроб врятувати Кару, дар Ніккі мимоволі вловив відгомони її страждання. Це розбивало їй серце, вона всією душею хотіла допомогти Річарду перенести цю втрату. Вона зробила б усе на світі, аби вберегти його від цього.
Не раз вона поривалася увійти і заспокоїти горе Річарда, або, принаймні спробувати полегшити його, розділити його самотність. Проте двері не відчинялися.
Це її спантеличило, але вона відчувала, що всередині тільки двоє. Вона відчувала горе, що заповнювало кімнату, і залишила спроби відкрити або вибити двері. Не в силах більше чути, як Річард розмовляє з Карою, Ніккі вийшла назовні і через чорну прірву ночі непомітно підійшла до статуї, яку він створив.
Втім, Ніккі воліла б зайнятися іншими справами, ніж пильно розглядати величне творіння Річарда.
Буває так, що смерть когось близького змушує побачити світ новими очима, змушує повернутися до основних життєвих цінностей, найважливіших у житті кожної людини. Вона задавалася питанням, що станеться з Річардом, коли Кара помре. Чи поверне це його назад до дійсності? Чи залишить він, нарешті, свою гонитву за примарами і повернеться до людей, які мріють звільнитися від влади Імперського Ордена?
Почулися кроки. Хтось покликав її по імені. Ніккі обернулася.
Це був Річард. Він рухався в нічній темряві і його супроводжував ще хтось. Серце Ніккі обірвалося. Це могло означати тільки те, що страждання Кари закінчилися.
Річард підійшов ближче, і Ніккі побачила його супутника.
— О, добрі духи. Річард, — прошепотіла вона, її очі широко розкрилися. — Що ти зробив?
У тьмяному світлі віддалених факелів Кара виглядала живою і абсолютно здоровою.
— Лорд Рал вилікував мене, — повідомила вона буденним тоном, наче це було незначною послугою, яка заслуговує на увагу не більше, ніж, якби він приніс їй склянку води.
Ніккі очманіло дивилася на них.
— Як? — От і все, що вона змогла вимовити.
Річард виглядав втомленим, наче після битви. Вона майже очікувала побачити на ньому сліди крові.
— Я не міг винести, що буду поруч і не спробую допомогти, — пояснив він. — Вважаю, необхідність була досить сильна, так що я зміг дещо зробити, щоб вилікувати її.
Раптово вона ясно зрозуміла, чому не змогла відкрити двері. Він дійсно бився, і в якомусь сенсі сліди крові на ньому були. Тільки їх міг бачити не кожен.
Ніккі нахилилася до нього.
— Ти використав дар. — Це було не питання, це було звинувачення. Тим не менш, він відповів на її запитання.
— Вважаю, так.
— Гадаю… — Ніккі тут же пошкодувала, що не змогла приховати іронію, що прозвучала в її словах. — Я перепробувала все, що могла і знала. Жодна моя спроба не увінчалася успіхом — я так і не змогла зцілити її. А що зробив ти? І як ти зумів торкнутися свого Хань?
Річард соромливо знизав плечима. — Я точно не знаю… Я обійняв її і відчув, що вона вмирає. Я відчував, як вона вислизає все далі і далі. Дозволивши своєму я спуститися туди, де вона перебувала, я просто намагався допомогти їй. Як тільки мені вдалося об'єднатися з її душею, я забрав собі її біль, щоб вона могла взяти у мене мою силу і життєве тепло, яке я їй запропонував.
Ніккі була знайома з цим складним магічним процесом, але була приголомшена, почувши його пояснення, та ще з використанням подібної термінології. Це прозвучало так, ніби вона, запитавши, як він зробив цю статую, у відповідь почула щось на кшталт «просто прибрав шматки каменю, які вважав зайвими». Його пояснення було абсолютно точним і в той же час неймовірно безглуздим і наївним.
— Ти забрав собі те, що вбивало її?
— Ось саме.
Ніккі стиснула скроні кінчиками пальців. Навіть вона, зі своїми можливостями, з її магічною силою, не кажучи вже про досвід і отримані знання, не зважилася б зробити подібне. Вона змушена була зробити над собою зусилля, щоб трохи заспокоїти биття серця.
— Ти хоч трохи усвідомлював небезпеку такої спроби?
Здавалося, Річарду стало злегка не по собі від тону, яким було задане питання.
— Але це була єдина можливість. — Просто додав він.
— Єдина можливість… — здивовано повторила вона, не в силах повірити своїм вухам. — Ти хоч уявляєш, скільки сили потрібно, щоб скоїти таке переміщення душ? А щоб повернутися звідти? А наскільки небезпечно перебувати там?
Він засунув руки в кишені, наче дитина, яку лають за витівку.
— Я тільки знаю, що це був єдиний спосіб повернути Кару.
— І він домігся свого, — вимовила Кара, не стільки для того, щоб підкреслити цей факт, скільки намагаючись захистити його від її нападок. — Лорд Рал повернув мене.
Ніккі втупилася на Морд-Сіт.
— Річард пішов за тобою в світ мертвих… якщо не далі.
Кара перевела очі на Річарда.
— Ви зробили це? — Ніккі повільно кивнула.
— Твій дух був вже на шляху в царство тьми. Ти була вже поза можливостями мого дару — ось чому я не змогла вилікувати тебе.