Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
Муся тим часом виказувала неприховане незадоволення. Увага до сестри її, правда, не дуже турбувала — адже Воропаєв та Репетюк трималися біля неї невідступно. Але її дратувала сама тема наших захоплених з Тосею розмов.
— Фі! — кривилася вона, коли крізь компліменти Воропаєва та нашіптування Репетюка до неї долинали слова з гурту коло Тосі. — Фі! Подумаєш, як цікаво! Українофілка! Терпіти не можу цієї хохломанії! А ще курсистка…
— А ви не курсистка?
— Цього ще б бракувало! Не цікаво! Я вийду заміж і буду господарювати тут, у маєтку. Нехай вже Тоська побавиться.
Тим часом Тося вже винесла на терасу цілу купу різнокаліберних книжок. На хвилину Тосі пощастило навіть відірвати від Мусі Репетюка і всунути йому дві невеличкі брошурки, за що дістала від сестри лиховісний погляд.
Роздавши книжки, Тося показала тим, хто на тому не розумівся,
— Я думаю, — червоніючи, виправдувався Зілов, — це тому, що я погано розумію тс, що я читаю. От коли ви говорите, то це інша справа: я тоді чую звучання і розумію зміст, а сам…
— Ну, це дурниці! Раз ви українець…
— Я не українець…
— Як не «українець?» — здивувалася Тося.
— Я руський. Мій батько з Орловської губернії.
— Для чого ж тоді ви хочете знати українську мову!?
Зілов почервонів. Він не вмів дати вичерпну відповідь на це запитання. Для чого? Просто так. Скрізь же довкола бринить ця мова. Батькові товариші по роботі — всі ті слюсарі, кочегари, машиністи — між собою вживають саме цієї мови. Селяни тільки тією мовою і говорять. Потім, ця мова чомусь заборонена. Крім того… крім того, Зілов не звик, щоб йому ставили запитання. Він більше звик питатися сам і відповіді на свої запитання не діставати. Тим-то він промовчав і на Тосине запитання не відповів.
Тося на відповідь недовго й чекала. Вона й так заволоділа вже загальною увагою, і це її приємно хвилювало. Шаріючися і раз у раз поправляючи пенсне, що ніяк не хотіло триматися на її гостренькому носику, вона говорила швидко і запально, засипаючи нас горою нечуваних відомостей.
— У нас у Києві, — хвилювалася вона, — до останнього часу видавалося кілька газет і журналів українською мовою. Тепер, з початку війни, вони заборонені. Було кілька українських видавництв, але й їх, певна річ, тепер ліквідовано. Був величезний театр з всесвітньовідомими артистами. А скільки було аматорських капел, хорів та співочих товариств! Потім — музей! Рідне мистецтво, незважаючи на обмеження цензури, саме розквітало перед війною! Наша нація!.. Наша культура!..
Ми всі мовчали, і Тося говорила сама. Хто б міг таке подумати! Ми слухали, затамувавши дихання. Муся кидала на сестру погляди злісні й похмурі. Тосина мова привернула увагу вже й Воропаєва з Репетюком — вона розповідала вже про студентство, університетське життя, українофільський рух, легальні земляцтва та нелегальні громади, революційні настрої.
— У нас у Києві… націоналісти… соціалісти… анархісти, революціонери…
Ми знали — «соціалістами», або ж «скубентами», поліцаї та двірники обзивали студентів. Анархісти, або ж «експропріатори», то були відчайдушні урвиголови, мабуть, вигнані з гімназії з «вовчими» білетами — в чорних плащах, чорних ширококрисих капелюхах і з бомбами в руках. Революціонери ж і революція…
Воропаєву нарешті пощастило прохопитися крізь рясні і швидкі слова Тосиної мови:
— Ат! — скривився він. — Ми й «сами з усами». Начиталися ми вже й ваших революціонерських прокламацій. Чорт знає, що таке!..
— Прокламація! Яка прокламація? Це дуже цікаво! Тося, Нюся і Ася, ба навіть Муся, були надзвичайно зацікавлені.
Ми зам'ялися, не знаючи, як нам бути, але Воропаєва вже пізно було стримувати. Він розповів і про Якова, і про інспектора, і про самий антивоєнний зміст прокламації. Ася і Нюся дивились на нас захоплено, як на героїв. Навіть Муся кілька разів прошепотіла своє «надзвичайно!». Тося тим часом розпалилася знов.
— О! — захлиналась вона. — У нас у Києві маса всяких революційних нелегальних, тобто підпільних, організацій і партій. Є соціалісти-революціонери [229] українські, соціалі-сти-революціонери російські, є анархісти-синдикалісти [230] , бундівці [231] , «Поалей-Ціон» [232] . Потім соціал-демократи. Дуже багато! Є й українські соціал-демократи [233] . І кожна партія має свою власну програму! Вони всі, — Тося знизила голос свій до шепоту і озирнулась, чи нема близько покоївок, — вони всі проти царя…
229
Соціалісти-революціонери —
230
Анархісти-синдикалісти — прихильники опортуністичної течії у робітничому русі, що знаходилися під впливом анархізму. Заперечували політичну боротьбу, керівну роль політичних робітничих партій; вважали вищою формою організації робітничого класу профспілки (по-французьки — синдикати, звідси «синдикалізм»). Найбільшого поширення анархо-синдикалізм одержав на початку XX ст. Мав певний вплив на деякі верстви робітничого класу та дрібної буржуазії.
231
Бундівці — члени опортуністичної дрібнобуржуазної націоналістичної єврейської партії. Під час першої світової війни стояла на позиціях соціал-шовінізму.
232
«Поалей-Ціон» — дрібнобуржуазні єврейські націоналістичні організації. Виникли на початку XX ст. Намагалися поєднати ідеї соціалізму і сіонізму. На Україні «Поалей-Ціон» підтримував контрреволюційну Центральну раду. В 20-х роках його діяльність була заборонена.
233
Українські соціал-демократи — інакше есдеки, члени Української соціал-демократичної партії — української дрібнобуржуазної націоналістичної партії в Східній Галичині, створеної у Львові в 1899 р. У 1919 р. лідери партії увійшли до складу Директорії.
— Ну, добре, — встряла Муся, — це дуже цікаво. Але ж проти війни! В цей час! Це надзвичайно!
— Проти війни, — підхопила Тося, — я знаю, то ціммервальдці [234] . Теж, здається, така партія або фракція у партії. Вони збиралися в нейтральній Швейцарії, у місті Ціммервальді. У нас у Києві теж були такі прокламації. А ти, Муська, взагалі нічого не розумієш! Ну, що з того, що проти війни? Це — пораженці. У нас у Києві…
— Як «що»? Росія повинна перемогти в цій війні…
234
Ціммервальдці — прихильники рішень Ціммервальдської міжнародної соціалістичної конференції, яка відбулася в 1915 р. у Ціммервальді в Швейцарії. Конференція виступила проти розв'язання імперіалістами першої світової війни і соціал-шовінізму. В. І. Ленін створив на конференції «Ціммервальдську лігу» — міжнародне об'єднання соціалістів-інтернаціоналістів.
— І нічого ти не розумієш! Зовсім навпаки. Нехай краще вона потерпить поразку, і тоді…
Ми похололи. Воропаєв позеленів. Нехай — за війну, нехай — проти війни, але ж — щоб перемогла Німеччина?!
— Це зрада! — зірвався Воропаєв.
— Це надзвичайно! Та як ти смієш?!! — зірвалася й Муся. Тося зірвалася теж, бліднучи й поправляючи пенсне.
— Я дуже просила б вас, дорога сестро, — вона завжди переходила на «ви» в хвилини суперечок і сварок із сестрами, — я дуже просила б вас бути культурною і залишити нарешті цей мужицький тон…
— Ти дура!
— Ти сама дура!
— Ти ідіотка!
— Сама!
— А ще курсистка!
— Та вже ж не «соломенная невеста»!
Муся аж затупотіла ногами й заплакала від безсилої злості. Ми всі посхоплювалися і оточили сестер, готових кинутися одна на одну, благаючи їх не сваритися «через політику».
— Маріє Карпівно! Антоніно Карпівно!
Тося заспокоїлася перша і, пересмикнувши плечима, відійшла геть:
— Теж мені! Подумаєш! І чого вона накинулася на мене? У нас у Києві кожному студентові відомо, які є політичні партії і навіть які їхні програми. Кожному ж дурневі відомо, що є пораженці, так при чому тут я? Ціммервальдці он закликають армії повернути зброю проти своїх же урядів і робити у себе революцію — так мені за них відповідати? Або українські есери хочуть перемоги німців, щоб приєднати Україну до Австрії — так я винна?..