Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
Новаторські за проблематикою, своєю жанровою природою, визначальними стильовими принципами твори видатного майстра збагатили скарбницю мистецтва соціалістичного реалізму. Сергій Баруздін мав усі підстави стверджувати: «Юрій Смолич — історія української і всієї нашої багатонаціональної літератури. Людина, яка прийшла в українську літературу на зорі її розвитку, так багато зробила для неї, що, мабуть, зараз навіть оцінити це важко. Його книги лягли в серце не тільки українських і російських читачів, а й читачів усіх республік нашої країни та багатьох країн світу» (Про Юрія Смолича, с. 85).
«Нашому поколінню припало прекрасне життя!» — ці слова одного з героїв Юрія Смолича ніби розкривають внутрішній зміст творчості видатного майстра, Героя Соціалістичної Праці, одного з «покоління революції», чиї талановиті книги, написані за півсторіччя натхненної праці, є гордістю багатонаціональної радянської літератури.
«Література —
В. Г. Бєляєв
ДИТИНСТВО
Повість
ТРАНСВААЛЬ [19]
Ранок був сонячний і чудовий.
Ранку, власне, ще не було, але зараз він вже мав бути. Його не було ще тут, у темній і задушній після ночі кімнаті, але там, в іншому світі, поза кімнатою, надворі, він уже був. І сонця було там так багато, що йому бракувало місця. Крізь щілини віконниць воно врізалося в темінь кімнати вузькими і довгими лезами. Воно пронизувало темінь цілим віялом напнутих і тремтливих гарячих сонячних шпагатів. І міріади кольористих порошинок вихрилися, роїлися і тремтіли в сонячному промінні.
19
Трансвааль — провінція в Південній Африканській Республіці. У 1856 р. на території Трансвааля бури, нащадки голландських, французьких та німецьких колонізаторів, створили Південно-Африканську Республіку. В 1877 р. вона була анексована Великобританією. В 1899–1902 рр. спалахнула одна з перших воєн епохи імперіалізму — війна між бурами та англійцями, яка закінчилася перемогою Великобританії. Внаслідок війни Трансвааль та інша бурська республіка — Оранжева Вільна держава — були перетворені в англійські колонії, а корінне африканське населення опинилося під подвійним гнітом — бурів та англійських колонізаторів.
Зараз мав бути новий день. І це було невимовно радісно.
День ввійшов просто через вікно — враз і прекрасно, — тільки мати розсунула віконниці і розчинила раму. Аромати і звуки ранку — росяне листя, пташиний гомін — вдарили до кімнати вслід за сонцем.
— Юрку! — сказала мати, відвертаючись від вікна. — Вставай!
Вона підійшла і схилилася над Юрою. Юра потягся назустріч їй, весь затремтівши й завмерши від щастя.
— Мама!
Вона вхопила Юру в обійми — і Юра враз став маленький, він перестав бути, він став часткою її. Сміючись щасливо, мати піднесла Юру до відчиненого вікна.
Ранок стояв літній — сонячний і прозорий. Небо було синє і далеке. Гілля вишень і бузку звисало просто до кімнати. Важкі краплі роси падали зрідка і тихо в траву. Горобці метушилися й цвірінчали на верховітті. Здалека лунав церковний дзвін. Над тихим містом висів невиразний гомін.
Було сонце, був ранок, був новий день. Безмежна і невичерпна радість буяла в грудях.
Перед будинком розстилався невеличкий квітничок: десяток кольористих клумб і жовті стежки між ними. Скільки квітів, і які різні! Петунія, красоля, кручені паничі, резеда, бальзамін, півонії. Вони заливали грядки, немов піною — зеленою, жовтою, червоною/синьою і білою — над усе. У жовтому чесучевому піджаку, в чорних окулярах і без шапки височів серед пінного прибою квітів батько. Він завмер недвижно, заломивши голову високо, — тільки злегка куйовдив собі руду бороду і з насолодою, замріяно і повільно видихав угору кільчиками тютюновий дим. Недокурок був затиснутий між пальцями лівої руки, що куйовдила бороду, в правій батько тримав садову лійку. Він поливав клумби. Квіти — то була, після математики і музики, третя безмежна батькова пристрасть. Він копав, сіяв, садив і поливав скрізь, де б не оселявся, бодай ненадовго. А довше року-півтора він не жив ніде: метушлива непосидючість гнала тихого учителя математики з міста до міста. Їхати й їхати — то була четверта батькова пристрасть. П'ятою батьковою пристрастю була астрономія. Телескоп стояв на веранді — довгий, як чапля, і жовтий, як самовар.
— Мамо! — запитав Юра. — А чому дерева зелені?
— Чому дерева зелені? — мати радісно дивилася на Юру якусь мить і
Очевидно, що чекати цього треба було ще довго — може, аж до вечора — і Юра ладнався вже образитися та заревти: дорослі ніколи не хотіли відповідати прямо і намагалися уникнути виразної відповіді. І завжди оце «як виростеш!». Але тут трапилася нова прекрасна подія. Хвіртка з вулиці розчинилася, і до двору ввійшов хтось. На голові в нього був чорний капелюх з зеленим пером, на плечі сидів великий рожевий птах, за плечима він ніс похилившися червону скриньку на одній дерев'яній ніжці. Друга, така ж дерев'яна, ніжка була в самого невідомого дяді замість правої ноги.
— Мамо! — сплеснув Юра руками. — Чому в нього замість ноги ніжка від столика?
— Шарманщик! — сказала мати. — Не треба. Ідіть.
Але шарманщик не звернув уваги. І це було цілком зрозуміло. Хіба ж стане така надзвичайна особа — з зеленим пером на капелюсі, папугою на плечі та червоною шарманкою за спиною — звертати увагу на звичайну собі маму? Зеленого пера, папуги й шарманки не мав навіть батько! Безперечно, шарманщик був більший від батька.
Шарманщик встановив інструмент перед собою, і рожева папуга плигнула на кришку. Вона сіла на краю шухлядки з білими конвертами. Шарманщик був найбільший у світі чоловік — все людське щастя було в його руках: оце ж воно лежало по конвертах у шухляді. Рожева папуга подавала вам ваше щастя в обмін на маленьку білу монетку. Куховарка Олександра вийшла на ґанок і підперла рукою щоку.
Через паркан вистромилося чотири голови з сусідського подвір'я. На вулиці за хвірткою спинилося двоє перехожих — селянин у брилі і селянка з порожньою сулією з-під молока.
— Леді і джентльмени! — проголосив шарманщик. — Обратітє вніманіє на моє калєцтво.
Він закрутив корбу, — в червоній скриньці засвистіло, зашипіло, загуло, — і печально заспівав:
Трансвааль, Трансвааль, страна моя, Кто любит тебя, как я!..— Ах! — сказала мама. — Бідні бури! — Вона зітхнула. Куховарка Олександра витерла сльози синім фартухом.
Батько поставив лійку і поправив окуляри.
Про бурів знали всі. Три роки журнал «Нива» [20] друкував малюнки боїв бурських інсургентів проти англійського війська. Тільки вчора, прочитавши в газетах про остаточне приборкання бурських повстанців, підписання миру в Преторії [21] та зречення бурами незалежності, батько вийняв четвертий том енциклопедії «Просвещение» [22] і прочитав для всіх:
20
«Нива» — щотижневий ілюстрований науково-популярний та літературно-художній журнал, розрахований на масового читача. Виходив у Петербурзі в 1870–1918 рр.
21
Преторія — столиця Південної Африканської Республіки, адміністративний центр провінції Трансвааль. Названа в честь Андрієса Преторіуса (1798–1853), який очолив в 30-50-х роках XIX ст. колонізацію бурами земель у Південній Африці.
22
Енциклопедія «Просвещение». — Йдеться про «Большую энциклопедию» (20 основних томів і 2 додаткові), опубліковану петербурзьким видавництвом «Просвещение» в 1900–1909 рр.
— «Буры высокого роста, неутомимы, трезвы, носят длинную бороду, лица у них дышат отвагой и энергией и сильно напоминают портреты Рубенса [23] , Ван-Дейка [24] , Остаде [25] и др. У женщин кожа отличается белизной и нежностью. Бур спокоен, рассудителен, по возможности, всегда скрывает свои чувства, но при всей своей гостеприимности крайне недоверчиво относится к иностранцам. Эта недоверчивость является следствием частых обманов со стороны их притеснителей-англичан…»
23
Рубенс Пітер Паулс (1577–1640) — фламандський живописець, картини якого відзначаються реалістичністю спостережень, неповторною красою образів, блискучим колоритом.
24
Ван-Дейк Антоніс (1599–1641) — фламандський живописець, майстер психологічних і парадних портретів, учень Рубенса.
25
Остаде (Адріан ван Остаде; 1610–1685) — один із представників демократичного напряму в голландському живописі.