Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Значить, ти оселилася тут відразу після того, як вони виникли?
— Ні. Спочатку я зустрілася ще з кількома чаклунками. Від них я дізналася дещо про кістках. — Еді вийняла з-під сукні невелике намисто і показала Зедду маленьку круглу кісточку між червоною і жовтою намистинами. Точно таке ж намисто було в Зедда на шиї. — Ця кістка з основи такого ж черепа, що стоїть у мене на полиці. Пам'ятаєш, він впав? Ця істота називається скрін. Подібно гончим серця, скріни охороняють Підземний світ, але на відміну від них скріни охороняють обидва напрямки. В якомусь сенсі вони
— Силу? — Нахмурився Зедд.
Еді підняла ложку і впустила її на стіл.
— Ось тобі приклад сили. Ми її не бачимо, але вона є. Вона змушує ложку впасти, а не повиснути в повітрі. Приблизно те ж саме бути скрін. Вони живуть в місці зіткнення обох світів і відштовхують все, що наближається до них з тієї чи іншої сторони. Іноді при цьому їх самих виштовхує в наш світ. Але це трапляється дуже рідко, і тому про скрінів відомо небагатьом. — Зедд нахмурився ще більше. — Це бути дуже складно.
Як-небудь іншим разом я постараюся пояснити трохи краще. Найголовніше, що ця кісточка в намисто робить тебе невидимим для них.
Зедд дістав з-за пазухи своє намисто і подивився на нього уважніше.
— І для інших тварюк теж, коли ти минеш прохід? — Еді кивнула. — А як ти взагалі дізналася про існування проходу? Я сам спорудив ці кордони, але навіть не підозрював, що він є.
Вона задумливо покрутила в руках чашку.
— Розлучившись з бабусею, я поставила перед собою завдання дізнатися якомога більше про Підземний світ. Після смерті Матріна я подвоїла зусилля. Чаклунки, з якими я зустрічалася, знали небагато, але, як правило, кожна чула про таку, хто знає більше. Я мандрувала від однієї до іншої, збираючи знання по частинах. Я намагалася скласти з шматочків цілу картинку. Зрештою мені вдалося до певної міри зрозуміти, як взаємодіють обидва світи.
Спорудити кордони — це все одно що заткнути у чайника носик і поставити його на вогонь. Якщо клапана ні, чайник обов'язково лусне. Я знала, що у того, хто створював кордони, вистачило мудрості передбачити клапан. Зедд задумливо почухав підборіддя.
— Ну так. В цьому є сенс. Рівновагу. Всі сили повинні бути врівноважені.
— Він подивився на Еді. — Споруджуючи кордони, я використовував магію, яку сам не розумів до кінця. Я керувався стародавньою книгою, яку написав чарівник, чию могутність я не в змозі навіть уявити. З мого боку це був тоді просто акт відчаю.
— Не можу уявити, щоб ти був у розпачі.
— Часом наше життя — лише низка відчайдушних вчинків.
Еді кивнула:
— Може, ти і правий. Я бути в розпачі, коли вирішила переховуватися від Володаря. Я не забула, як Матрін Гален сказав, що Володар весь час був у мене під носом. Ось я і подумала, що найбезпечніше буде і мені сховатися під носом у нього. Тому я оселилася біля проходу. Він не належить ні нашому світу, ні світу смерті. Це бути їх переплетінням.
Місце, де обидва світи частково проникають один в інший. За допомогою кісток я в стані сховатися від Володаря. Ні він, ні його підручні не могли мене побачити.
— Сховатися? — Зедд добре знав Еді. У ній було заліза більше, ніж в чайнику. Він недовірливо подивився на неї. — Ти прийшла сюди, просто щоб тут сховатися?
Еді відвела погляд і прибрала намисто під сукню.
— Є й інша причина. Я дала клятву. Самій собі. Я присягнулася, що знайду спосіб повідомити моєму Пелу, що я не зраджувала його. — Еді залпом допила чай. — Майже все життя я провела тут, біля проходу, намагаючись знайти спосіб. Адже прохід — частина Підземного світу. Світу мертвих.
Зедд задумливо рухав по столу свою чашку.
— Прохід зник разом з кордонами, Еді. Мені потрібна твоя допомога тут, в цьому світі.
Еді вперлася долонями в кришку стола.
— Коли ти ростив мені ногу, це змусило мене заново пережити всю ту біль, про яку я, здавалося, вже забула. Адже минуло багато років. Але, виявляється, вона ще свіжа.
— Прости, Еді, — тихо сказав Зедд. — Я повинен був взяти до уваги твоє минуле, але я й уявити собі не міг, що тобі довелося стільки пережити. Прости мене.
— Ти не повинен просити прощення. Повернувши мені ногу, ти зробив мені справді чарівний подарунок. Ти не міг знати про те, що мені довелося пережити.
Твоєї провини в цьому немає. Ти не міг знати, що я проклята.
Зедд сердито подивився на неї.
— По-твоєму, той, хто виступає проти зла, сам стає злодієм?
— Я гірше, ніж ти в змозі зрозуміти.
Зедд повільно покивав:
— Ну так. Дозволь мені розповісти невелику історію. У мене було кохання, як і в тебе. Її звали Ерілін. Ми були щасливі з нею так само, як і ви з Пелом. — Зедд злегка посміхнувся, згадуючи ті прекрасні дні. Потім усмішка згасла. — Поки Паніз Рал не послав за нею Квод.
— Послухай, Зедд, — Еді взяла його за руку, — тобі зовсім не обов'язково…
Він стукнув кулаком по столу з такою силою, що чашки підстрибнули.
— Ти й уявити собі не можеш, що вони з нею зробили. — Він нахилився вперед, і обличчя його почервоніло. — Я вистежив всіх, — процідив він крізь зціплені зуби. — Всіх чотирьох. У порівнянні з ними твій Матрін Гален може вважати себе щасливчиком. До Паніза Рала я дістатися не зміг і зайнявся його армією. Там, де ти вбивала одного, Еді, я вбивав тисячу. Навіть мої прихильники боялися мене. Я був диханням смерті. Я зробив все, щоб зупинити Паніза Рала. І навіть, може бути, більше. — Він знову відкинувся на спинку стільця. — Якщо на світі є добродійні люди, то я не з їх числа.
— Ти робив лише те, до чого був змушений. Це не применшує твоєї честі.
Зедд зігнув брову.
— Мудрі слова. І сказані мудрою жінкою. Можливо, тобі самій варто до них прислухатися. — Еді промовчала. Зедд взяв зі столу чашку і покатав її в долонях. — Втім, мені пощастило більше. У нас з Ерілін було трохи більше часу. І я не втратив свою дочку.
— Паніз Рал не намагався вбити і її?
— Намагався. Більше того, вважав, що це йому вдалося. Я… я наклав на неї чари уявної смерті. Паніз Рал був упевнений, що бачив, як вона померла.