Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Припиніть! Я не дозволю, щоб усе це продовжувалось! Ви вб'єте себе!
Однак йому тут-таки довелося відскочити, бо Насуада блискавично махнула ножем і прошипіла крізь стиснуті зуби:
— Не лізь…
А Фадавар уже взявся за свою правицю, випустивши з неї цілу річку крові. «Він стиснув кулак», — збагнула дівчина й стала молитися, щоб ця помилка стала для нього фатальною й зламала його дух.
Коли ніж торкнувся Насуадиної правої руки, вона не стрималась і зашипіла від болю. Лезо ножа пекло ніби розпечене, а коли воно було якраз посередині долоні, її ліва рука несподівано здригнулась,
Нехай усе це скінчиться!» Але цей напад душевної слабкості несподівано заспокоїв її, вона відчула полегшення, а також упевненість у тому, що тепер уже нізащо не відступить.
Коли Фадавар увосьме приклав ніж до руки, його блідий метал застиг за чверть дюйма від чорної шкіри. Піт заливав воєначальникові очі, а його рани стікали рубіновими сльозами. Здавалося, відвага ось-ось покине його, проте він загарчав і різким рухом лишив на правій руці другий поріз.
Сили Насуади теж майже вичерпувались, але вагання супротивника миттю змусило її оговтатись, і біль став нагадувати їй відчуття насолоди. Дівчина лишила на руці другий поріз і відразу ж замахнулася ножем іще раз.
— Витримай це, — прошепотіла вона сама до себе.
Думка про те, що йому доведеться зробити аж два порізи за один раз, щоб наздогнати Насуаду, а другий, щоб перемогти її, схоже, неабияк вжахнула Фадавара. Він заплющив очі, облизав губи й міцніше стис руків'я ножа, перш ніж завдати подвійного удару.
Потому він знову облизав губи, проте його ліву руку несподівано зсудомило, і ніж випав зі скарлючених пальців, глибоко встромившись у землю.
Зробивши надлюдське зусилля, воєначальник підняв зброю. Його груди здіймалися під сорочкою із шаленою швидкістю. Він укотре торкнувся лезом руки, зробив маленьку подряпинку, але тут-таки затремтів усім тілом, випустив ножа й, притуливши скалічені руки до живота, мовив:
— Я здаюсь.
Барабанний бій стих.
Запанувала тиша, але за мить намет сповнився вигуками Орина, Джормандера й усіх, хто в ньому був.
Ні на кого не звертаючи уваги, Насуада насилу допленталась до свого стільця й упала на нього, намагаючись звільнити свої ноги від ваги тіла, перш ніж вони підкосяться під нею. Дівчина старалася не втратити свідомість, оскільки знепритомніти перед людьми зі свого племені зараз їй аж ніяк не хотілось. Вона відчула, як хтось обережно торкнув її за плече. То була Фарика з купою бинтів у руках.
— Моя пані, ви дозволите мені полікувати вас? — спитала служниця, і на її обличчі водночас відбились неспокій і вагання, ніби вона не знала, як Насуада зреагує.
Знесилена Насуада лиш ствердно кивнула. А коли Фарика стала бинтувати її руки, до них підійшли Наако та Рамусева. Шанобливо вклонившись, вони сказали:
— Ніхто й ніколи не витримував стількох порізів під час випробування довгими ножами. І ви, і Фадавар довели, що маєте сталеві характери, однак безсумнівним переможцем є ви. Ми розкажемо своїм людям про ваш учинок, і вони присягнуть вам на вірність.
— Дякую вам, —
— Моя пані…
Довкола Насуади залунало безліч звуків, але вона не хотіла в них розбиратись і вирішила поринути в себе, туди, де біль був не такий нестерпний і відчутний. За мить дівчина розчинилася в безкінечному чорному просторі, помережаному кольоровими плямами, що весь час змінювали свою форму.
До реального світу Насуаду повернув голос Тріанни.
— Служнице, облиш своє ганчір'я, щоб я могла полікувати твою пані, — почула Насуада й, повільно розплющивши очі, побачила Джормандера, короля Орина й Тріанну, які стояли довкола неї. Фадавар та його люди вже пішли з намету.
— Ні, — прошепотіла Насуада.
Усі з подивом глянули на неї, а потім Джормандер сказав:
— Насуадо, твої думки затьмарені. Випробування скінчилося, і тобі зовсім не обов'язково терпіти біль. У будь-якому разі, ми маємо зупинити твою кровотечу.
— Фарика дасть лад моїм порізам, а пізніше я покличу лікаря, щоб він мені їх зашив, і зроблю припарку, щоб зменшити набряки, ото й усе.
— Але навіщо?
— Випробування довгими ножами вимагає, щоб супротивники дозволили своїм ранам загоїтись природним шляхом. Інакше ми б не відчули біль повною мірою. І якщо я порушу це давнє правило, то Фадавара оголосять переможцем.
— Тоді дозволь мені бодай трішки полегшити твої страждання, — попрохала Тріанна. — Я знаю кілька заклять, що можуть зняти будь-який біль. І якби ти порадилася зі мною напередодні, я б зробила так, що ти могла б відрізати собі руку, нічого при тому не відчувши.
Насуада захихотіла, але її голова тут-таки знесилено схилилась набік від запаморочення, та за мить дівчина опам'яталася й сказала:
— Моя відповідь завжди буде однаковою: шахрайство — це огидно. Я мала виграти випробування без нього, щоб ніхто не зміг заперечити моєї перемоги.
Тоді король Орин дуже обережно поцікавився:
— Ну а що б було, якби ти програла?
— Я не могла програти. Я б ніколи не дозволила Фадавару керувати варденами, навіть якби це означало, що я помру.
Орин трохи помовчав, поглядаючи на дівчину спідлоба, а потім сказав:
— Я вірю тобі. Але чи варта вірність племен аж такої великої жертви? Насуадо, ти не звичайна людина, і ми, у разі чого, не зможемо так просто знайти тобі заміну.
— Вірність племен? Ні… Мій учинок справить враження не тільки на племена, і ти це знаєш. Це надихне всіх варденів, а що може бути більш важливим?
— Ти ще скажи, що вардени перемогли б Галбаторікса, якби ти сьогодні померла… Померши сьогодні, ти б просто змарнувала своє світле життя, залишивши після себе хаос і безлад.
Правду кажучи, Насуада пила і вино, і медовуху, й інші міцні напої, проте щоразу вона намагалася бути обачною зі своїми словами й учинками, інакше б хтось інший міг уважати себе вищим за неї. Однак зараз дівчина сп'яніла від болю, тож стримувати себе було куди важче. Пізніше дівчина зрозуміла, що змогла б відповісти Оринові ввічливіше навіть після трьох кухлів гномівської чорничної медовухи з медом. Але зараз вона не втрималась: