Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Ти хвилюєшся, ніби якийсь стариган, Орине! Я мала це зробити і я це зробила. І говорити про мій учинок зараз немає жодного сенсу… Ніде правди діти, я дуже ризикувала. Але ми ніколи не переможемо Галбаторікса, якщо не будемо танцювати на краю крутої скелі. Орине, ти король і мусиш розуміти, що небезпека — то ніби капелюх, який людина вдягає тоді, коли вона наважується вершити долі інших людей.
— Я добре це розумію, — відповів Орин. — Я й моя родина захищали Сурду від Імперії кожен день свого життя, доки вардени ховались у Фартхен Дурі, сподіваючись на щедрість Ротгара. — Із цими словами він круто
— Це дуже необачний вчинок, моя пані, — зітхнув Джормандер.
Цієї миті Фарика смикнула Насуаду за пов'язку, від чого дівчина аж здригнулася, а потім прошепотіла:
— Знаю. Завтра я виправлю свою помилку.
КРИЛАТІ НОВИНИ
Після цих слів Насуада поринула в забуття, вивести з якого її вдалося лише Джормандеру. Він торсав її за плече й щось голосно говорив, однак дівчині знадобилося аж кілька хвилин для того, щоб зрозуміти, що саме він каже:
— …дивись на мене, чорт забирай! Ось так! І не здумай засинати, бо більше ніколи не прокинешся.
— Можеш мене відпустити, Джормандере, — сказала Насуада й вичавила жалюгідну посмішку. — Зі мною вже все гаразд.
— А мій дядько Ундсет був ельфом!
— Хіба?
— Ха! Ти така сама, як і твій батько, ніколи не зважаєш на небезпеки! Але знаєш, різні там племена можуть гнити у своїх кривавих звичаях, скільки їм заманеться, однак ти маєш негайно пустити до себе цілителя! Адже в такому стані ти не можеш тверезо мислити!
— Саме тому я й чекала, доки настане вечір. Бачиш, сонце вже майже сіло, і сьогодні я можу спокійно відпочити, а завтра зроблю всі справи, які вимагатимуть моєї уваги.
Фарика обережно схилилась над Насуадою з другого боку:
— Ой, пані, як же ви нас тоді налякали!
— І, правду кажучи, ще й досі продовжуєш лякати, — буркнув Джормандер.
— Мені вже справді ліпше, — Насуада рвучко звелась на стільці, незважаючи на те, що її руки пронизав пекучий біль. — Ви обоє можете бути вільні, зі мною нічого не станеться. Джормандере, пошли звістку Фадавару, що він може залишатись ватажком свого племені, якщо присягне мені на вірність як своєму воєначальникові. Фарико, прошу тебе, коли будеш повертатися, перекажи, будь ласка, знахарці Анжелі, що я на неї чекатиму. Вона люб'язно згодилась зробити мені кілька цілющих припарок.
— Я не залишу тебе саму в такому стані, — заявив Джормандер.
Фарика й собі заперечно кивнула:
— Вибачайте, моя пані, але я цілком із ним згодна. Це дуже небезпечно.
Тоді Насуада зиркнула на вхід до намету, аби переконатися, що ніхто з Нічних Яструбів не стоїть надто близько, щоб почути їхню розмову, а потім прошепотіла:
— Я не буду сама.
Джормандер здивовано звів брови, а на обличчі Фарики промайнуло занепокоєння.
— Я ніколи не буваю сама. Невже це так важко зрозуміти?
— Ти маєш іще когось, хто про тебе піклується, моя пані? — поцікавився Джормандер.
— Так, маю.
Джормандер і Фарика виглядали вкрай стурбованими.
— Насуадо, — мовив Джормандер, — твоя безпека — це моє життя, і я маю знати, хто ще тебе охороняє і з ким ти бачишся.
— Ні, — м'яко відповіла вона, однак, побачивши ображені й водночас обурені очі Джормандера, відразу ж додала: — Не думай, що я сумніваюсь у твоїй вірності, але це має бути моєю таємницею. Заради спокою власного серця я мушу мати кинджал, який ніхто більше не зможе бачити: зброю, заховану в рукаві, якщо вам так завгодно. Можете вважати це моєю примхою, проте в жодному разі не думайте, що я вами незадоволена.
— Моя пані, — Джормандер уклонився, чи не вперше дотримавшись формальностей, на яку він майже ніколи не зважав.
Насуада звела руку, дозволяючи їм піти, і Джормандер та Фарика вийшли з її червоного намету.
Єдиним звуком, який долинав до слуху Насуади наступні кілька хвилин, було хриплувате каркання ворон, що кружляли над табором варденів. Потім позаду неї почувся легкий шурхіт, що нагадував дріботіння лапок мишки, яка поспішала кудись у пошуках їжі. Розвернувшись, дівчина побачила, як зі своєї схованки обережно вислизнула Елва.
Дівчинка й надалі продовжувала рости з неприродною для дитини швидкістю. Коли Насуада побачила її вперше, а це було зовсім недавно, Елва виглядала на три або чотири роки, проте зараз вона нагадувала шестирічну дитину. Елва була вдягнена в простеньку сукенку чорного кольору з кількома пурпуровими смужками навколо шиї та плечей. Її довге й рівне волосся стало ще чорнішим, спадаючи з голівки на маленьку спинку, наче нічна пітьма. Личко дівчинки було біле, ніби кістка, бо вона рідко коли виходила на вулицю. Над її бровою, як і раніше, виблискувала срібна мітка дракона, а фіолетові оченята були сповнені відчаю й болю — такою була ціна Ерагонового благословення, що насправді виявилось прокляттям, оскільки змушувало дівчинку відчувати увесь людський біль, а також намагатися йому зарадити. Нещодавня битва ледь не вбила Елву, незважаючи навіть на те, що один із чаклунів Ду Врангр Гата, намагаючись її захистити, змусив дівчинку поринути в чарівний сон, і вона прокинулась тільки наприкінці битви. Маленька Елва почала розмовляти й цікавитися всім, що її оточувало, зовсім недавно.
— Тобі було боляче? — спитала в дівчинки Насуада.
Елва здригнулася й, провівши зворотним боком долоньки по своєму рожевому ротику, відповіла:
— Я вже звикла до болю, хоч це не так уже й легко… Знаєш, мене важко вразити, Насуадо, але ти справді дуже сильна жінка, бо витримала стільки порізів.
Попри те що Насуада не раз чула Елвин голос, він усе одно майже завжди змушував її тремтіти, бо аж ніяк не підходив дитині — то був сумний, хриплуватий голос дорослої людини, яка багато чого перетерпіла в житті. Проте, відповідаючи, Елві, Насуада намагалася на це не зважати:
— Але ти значно сильніша за мене, адже мені не довелося страждати, відчуваючи біль Фадавара. Дякую, що залишилась зі мною. Я знаю, чого це тобі коштувало, й дуже тобі вдячна.
— Вдячна? Ха! Для мене це порожнє слово, леді Нічні Кроки, — відповіла Елва, скрививши свої маленькі губки в посмішці. — От якби ти дала мені щось попоїсти. Я просто вмираю від голоду.
— Фарика залишила хліба й вина он за тими сувоями, — сказала Насуада, після чого дівчинка миттю кинулася туди й стала жадібно набивати рота хлібом. — Щойно Ерагон повернеться, тобі більше не доведеться страждати, він зніме з тебе закляття, — додала Насуада, поглядаючи на Елву.