Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Коли королева глянула на Ерагона, її розкосі брови зійшлися на переніссі, і вона стала дуже схожою на Арію, хоч і виглядала значно поважніше й упевненіше. Вона була прекрасна, проте її краса вселяла жах, як вселяє жах чарівний лик богині війни.
Ерагон торкнувся пальцями вуст, потім притис руку до грудей на знак своєї вірності й першим вимовив рядок традиційного ельфійського привітання, як і личило вітатися з королевою.
Ісланзаді швидко відповіла. В її голосі вчувалась суворість і напруга. Та, почувши від Вершника третій рядок привітання — «Нехай мир панує у твоєму серці», — королева ледь помітно всміхнулася, адже навіть самі ельфи зазвичай забували про ці слова.
— І у твоєму так само, Убивце Тіні.
Голос Ісланзаді лунав, ніби шурхіт
— Боюсь тільки, що в ці дні для миру не буде місця.
— Ідуть запеклі бої, ваша величносте?
— Ще ні, але загони мого війська рухаються вздовж західного кордону Ду Вельденвардена, і його дерева дають нам силу, що допоможе здобути перемогу в бою. Проте нам потрібен ще деякий час, аби зібратися, адже ми, ельфи, ніколи не просуваємось шеренгами, а йдемо поодинці, бо просування шеренгами завдає неабиякої шкоди родючим землям.
— Цілком з вами згоден. Але… — юнак на якусь мить замовк, розмірковуючи над тим, як би йому поставити питання, щоб воно не здалось королеві надто зухвалим і грубим. — Але чи не будете ви такі ласкаві сказати, чому ваші руки в крові, якщо битва ще не почалася?
Струсивши з пальців останні краплі води, Ісланзаді підняла свою бездоганну золотаво-коричневу руку, і тоді Вершник збагнув, що королева позувала для скульптури двох схрещених рук, яка стояла перед входом до її будинку на дереві в Елесмері.
— Уже не в крові. Єдина пляма, яку кров лишає на нас, то пляма на душі, а не на тілі. Я сказала тобі, що бої будуть жорстокими, проте не говорила, що ми ще не розпочали війну. — Королева відкотила з-під обладунків рукави сорочки й натягла їх аж до зап'ястків. Потім вона вийняла з-за помережаного коштовним камінням пояса бойові рукавички зі срібним гаптуванням і стала пильно їх розглядати. — Ми довго спостерігали за містом Сейнон, бо збирались завдати перший удар саме по ньому. Але два дні тому наші вивідачі помітили людей з мулами, які рухались від Сейнона до Ду Вельденвардена. Спершу ми гадали, що вони хочуть запастися дровами на узліссі. Загалом, нас це дратує, але ми розуміємо, що людям потрібні дрова. А крім того, дерева на узліссі ще зовсім молоді й користі нам із них майже ніякої. Однак на узліссі ті люди не зупинилися. Вони стали заглиблюватися до Ду Вельденвардена, прямуючи стежками тварин, які вони, швидше за все, непогано знали. І тут почалося — вони шукали найкращі, найвищі дерева, старі, ніби сама Алагезія, розумієш, саме ті дерева, що були старими вже навіть тоді, коли гноми знайшли Фартхен Дур. А коли вони дісталися цих дерев, то почали їх рубати. — Голос королеви забринів від люті. — Із їхніх розмов ми дізнались, що Галбаторіксу потрібні нові знаряддя для облоги й тарана, оскільки поразка на Палаючій рівнині була майже нищівною. Люди рубали найкращі дерева, і, якби вони прийшли з добрими намірами, ми б, мабуть, змогли пробачити їм утрату одного або навіть двох володарів лісу, проте не восьми й не двадцяти.
Від недобрих здогадів у Ерагона аж мороз поза шкірою пробіг.
— І що ж ви зробили? — приречено спитав він, хоч уже майже напевно знав відповідь.
Ісланзаді підвела голову, і її обличчя набуло непохитного виразу.
— Я прийшла туди з двома вивідачами, і ми виправили людську помилку, — сказала вона. — Колись люди із Сейнона не наважувались перетинати кордони наших земель, тож сьогодні ми вирішили нагадати їм, чому все було саме так. — Вона мимохіть потерла праву руку, так, ніби її пронизав біль, і глянула кудись повз магічне дзеркало. — Ось ти, Ерагоне-фініарелю, ти маєш зв'язок із життєвою силою рослин і тварин. І якби цей зв'язок існував між вами бодай кілька століть, ти б завжди піклувався про своїх менших братів. Ми весь час підтримуємо Ду Вельденварден, адже він — це наші тіла й думки. І будь-який біль, від якого страждає він, — це наш біль… Ти добре знаєш, що нас дуже
Вислухавши її, Ерагон здригнувся. Навіть під час бою зі Смерком він не бачив такої непохитності й безжальності. «Вона — не людина, — подумав юнак і відразу ж визнав себе бовдуром. — Ясна річ, не людина. І було б дуже некепсько, аби я навчився не забувати про це. Усе-таки ельфи й люди зовсім різні, навіть попри те, що зовні вони дуже схожі».
— А якщо ви захопите Сейнон, — поцікавився він, — як тоді контролюватимете його мешканців? Адже може статися так, що вони ненавидять Імперію дужче за смерть, проте навряд чи повірять вам тільки тому, що ви ельфи, а вони люди.
Ісланзаді махнула рукою.
— Байдуже. Опинившись у місті, ми відразу ж вигадаємо, що треба зробити для того, аби нам ніхто не опирався, адже ми не вперше воюватимемо з людським родом. — Із цими словами королева зняла шолом, і її розкішні локони, кольору воронового крила, впали їй на обличчя. — Правду кажучи, я була не дуже втішена, почувши про твій похід на Хелгрінд. Сподіваюсь, у тебе все гаразд?
— Авжеж, ваша величносте.
— Тоді мої докори не матимуть сенсу, проте попереджаю тебе, Ерагоне Шуртугале, більше ніколи не наражай себе на таку небезпеку. Може, мої слова здадуться тобі надто жорстокими, але твоє життя куди важливіше за родинне щастя твого двоюрідного брата.
— Але ж я присягав Роранові, що допоможу йому.
— Тоді твоя присяга була необачною, оскільки ти зовсім не думав про можливі наслідки.
— Невже ви хочете, щоб я покинув у біді тих, про кого маю піклуватися? Вчинивши так, я був би гідний зневаги, й тоді навряд чи хтось вважав би мене справжнім Вершником, який зможе перемогти Галбаторікса. А крім того, Катріна була у ворожому полоні, а це означало, що Галбаторікс міг би легко керувати діями Рорана.
Королева звела свої гострі, ніби кинджали, брови й мовила:
— Якби ти навчив свого брата кількох заклять прадавньою мовою, то Галбаторікс був би йому нестрашний… І я жодним чином не вимагаю, щоб ти відцурався своїх друзів та родини. Це була б справжня дурниця. Але ти маєш пам'ятати: ціна війни — ціла Алагезія. І якщо ми зараз схибимо, то Галбаторікс отримає владу над усіма расами, а його правління може тривати вічно. Збагни, ти вістря нашого війська, а якщо вістря зламається, то спис не проб'є ворожих обладунків і ми всі помремо.
Ерагон схопився за кам'яний кошик і відчув під своїми пальцями м'який лишайник. Він хотів був сказати Ісланзаді, що кожен вправний воїн, окрім списа, мусить мати меч або ще якусь іншу зброю, на яку можна покластися під час бою, проте не наважився. Юнак спробував опанувати себе й перевести розмову в інше річище.
— Повірте мені, ваша величносте, — мовив він, — я дуже серйозно ставлюся до вашого занепокоєння, але якби я не допоміг Роранові, то почувався б цілковитим нікчемою, а надто тоді, коли б він спробував урятувати Катріну самотужки й загинув у бою. У будь-якому разі, я був би в надто великому розпачі, щоб допомогти вам або ще комусь. І нам з вами потрібно дійти згоди, бо, схоже, жоден із нас не збирається поступатись.
— Гаразд, — мовила на те Ісланзаді. — Давай облишимо цю розмову… Та не думай, що ми до неї не повернемось, Ерагоне Вершнику дракона. Мені здається, що ти вкрай несерйозно ставишся до своїх найважливіших обов'язків, і я поговорю про це з Оромисом, а він уже нехай вирішує, що з тобою робити. А тепер розкажи мені, чому ти вирішив зв'язатись зі мною?