Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Візьмете… з вами?… -Якщо бажаєш, звісно.
– Якщо…
І тут Гаррі згадав, чому він так прагнув потрапити до цього кабінету.
– Ви його знайшли? Знайшли горокракс?
– Думаю, що так.
Гнів і обурення боролися з потрясінням і хвилюванням: кілька секунд Гаррі не міг говорити.
– Боятися - це природно,-сказав Дамблдор.
– Я не боюся!
– негайно заперечив Гаррі, і це була щира правда; чого-чого, а страху він не відчував.
– А який саме горокракс? І де він?
– Я ще точно не знаю, який саме… хоч змію, гадаю, можна відразу відкинути… але думаю, що він захований у печері на одному узбережжі за багато миль звідсіля, в печері, яку я шукав страшенно довго, в печері, де Том Редл колись перелякав двох дітей з сиротинця під час їхньої щорічної екскурсії. Пам'ятаєш?
– Так,-відповів Гаррі.
– А чим він там захищений?
– Не знаю; маю певні припущення, хоч може виявитися, що вони цілком хибні.
– Дамблдор завагався, а тоді сказав: - Гаррі, я пообіцяв узяти тебе з собою, і не відмовляюся від свого слова, але я зробив би величезну по милку, якби не попередив тебе, що це може бути вкрай небезпечно.
– Я з вами, - сказав Гаррі ще до того, як Дамблдор договорив. Він аж кипів злістю на Снейпа, і прагнення вчи нити щось відчайдушне й ризиковане лише подесятери лося. Це, мабуть, відбилося в Гаррі на обличчі, бо Дамблдор відійшов від вікна й уважніше придивився до нього; між його сивими бровами пробігла малесенька зморшка.
– Що з тобою?
– Нічого, - негайно збрехав Гаррі,
– Що тебе засмучує?
– Я не засмучений.
– Гаррі, з тебе ніколи не був добрий блоколог…
Це слово виявилося тією іскоркою, що розпалила в Гаррі лють.
– Снейп!
– так голосно вигукнув він, що Фоукс аж скрикнув у них за спинами - Снейп, ось що зі мною! Це він розповів Волдемортові про те пророцтво! Він розповів, бо то він підслуховував під дверима! Мені сказала Трелоні!
Дамблдорів вираз не змінився, але Гаррі здалося, що червонястий відблиск призахідного сонця на щоках трохи зблід. Досить довго Дамблдор мовчав.
– Коли ти про це довідався?-спитав він нарешті.
– Та щойно!
– відповів Гаррі, ледве стримуючись, щоб не закричати. І все ж не стримався.
– І ВИ ЩЕ ДОЗВОЛИЛИ ЙОМУ ТУТ ВИКЛАДАТИ, А ВІН СКАЗАВ ВОЛДЕМОРТОВІ, ЩОБ ТОЙ НАПАВ НА МОЇХ МАМУ Й ТАТА!
Важко дихаючи, наче після бійки, Гаррі відвернувся від Дамблдора, що й далі стояв непорушно, й закрокував кабінетом, потираючи кісточки пальців і з останніх сил гамуючи себе, щоб усе тут не потрощити. Хотілося бушувати й кидатися на Дамблдора, але водночас хотілося піти з ним і знищити горокракс; було бажання образити директора, сказати, що лише такий старий дурень, як він, міг довіряти Снейпові, але був і страх, що Дамблдор не візьме його з собою, якщо він не опанує свій гнів…
– Гаррі, -спокійно сказав Дамблдор.-Вислухай мене.
Було не легше зупинити свою нестримну ходу, ніж за гнуздати крик. Гаррі завмер на місці, закусивши губу, і глянув у Дамблдорове зморшкувате обличчя.
– Професор Снейп зробив жахливу…
– Тільки не кажіть, що це помилка, пане директоре! Він підслуховував під дверима.
– Дай мені договорити.-Дамблдор зачекав, поки Гаррі кивнув головою, і повів далі: - Професор Снейп зробив жахливу помилку. Він ще служив Волдемортові у той вечір, коли почув першу частину пророцтва професорки Трелоні. Звісно, він поспішив розповісти своєму хазяїнові про почуте, бо воно стосувалося хазяїна безпосередньо.
Але він не знав… і не міг знати… за яким саме хлопцем почне після того полювати Волдеморт, як не знав і того, що батьки, яких той погубить під час цих кривавих ловів, добре знайомі професорові Снейпу, і що це будуть твої батько й
мати…
Гаррі невесело засміявся.
– Та ж він ненавидів мого батька-так само, як ненавидів і Сіріуса! Чи ви не помічали, пане професоре, що ті. кого ненавидить Снейп, чомусь опиняються на тому світі?
– Гаррі, ти навіть не уявляєш, які муки сумління гризли професора Снейпа, коли він збагнув, як витлумачив Волдеморт пророцтво. Я впевнений, що він ні в чому в житті так не каявся, і це була основна причина його повернення…
– Пане директоре, але він-дуже добрий блоколог.
– Гаррі ніяк не міг заспокоїтися й голос у нього тремтів.- А хіба Волдеморт не переконаний, що Снейп і далі працює на нього, навіть тепер? Пане професоре… як ви можете бути впевнені що Снейп на вашому боці?
Дамблдор якусь мить мовчав; здавалося, він щось зважує, вирішує. Нарешті він промовив:
– Я впевнений. Я цілком довіряю Северусу Снейпу. Гаррі набрав повні груди повітря, щоб угамувати нерви.
Це не допомогло.
– А я не довіряю!
– знову крикнув він.
– Вони з Драко Мелфоєм зараз щось готують, прямісінько у вас під носом, а ви й далі…
– Гаррі, ми це вже обговорювали, - нагадав Дамблдор, і цього разу голос його звучав суворо.
– Я висловив тобі свою позицію.
– Вас сьогодні не буде в школі! А чи ви задумувалися, що Снейп і Мелфой тим часом можуть…
– Що-вигнув брови Дамблдор.
– У чому ти їх підозрюєш?
– Я- вони щось замислили!
– вигукнув Гаррі. мимоволі стискаючи кулаки.
– Професорка Трелоні щойно заходила в кімнату на вимогу, де ховала пляшки з хересом, і почула, як Мелфой там щось радісно горлав, святкував! Він намагався відремонтувати щось небезпечне, і йому це, мабуть, нарешті вдалося, а ви збираєтеся покинути школу без…
– Годі, - урвав Дамблдор. Він це сказав доволі спокійно, але Гаррі одразу замовк - зрозумів, що цього разу переступив якусь невидиму межу.
– Невже ти вважаєш, що я цього року, кудись відлучаючись, хоч раз лишав школу без захисту? Такого не було. Сьогодні, коли я покину Гоґвортс, тут знову буде застосовано додаткові засоби захисту. Не треба, Гаррі, натякати, що я недбало ставлюся до безпеки своїх учнів.
– Я не натякаю… - пробелькотів спантеличений Гаррі, але Дамблдор його не слухав.