Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– То ті водяні потвори нічого нам не вдіють, якщо ми будемо у Волдемортовому човні?
– Гадаю, нам усе ж варто змиритися, що рано чи пізно вони збагнуть-ми аж ніяк не Лорд Волдеморт. Але поки що все йде непогано. Вони дозволили нам підняти човна.
– Але чому дозволили?
– Гаррі ніяк не міг викинути з голови видиво щупальців, що в його уяві вигулькували з темної води, щойно вони відпливуть від берега.
– Мабуть, Волдеморт вважав, що ніхто, крім надзвичайно могутнього чаклуна, човна не знайде, - припустив Дамблдор.
– Гадаю, він знехтував такою малоймовірною можливістю, що хтось таки розшукає човен; він вірив, що тих перешкод, яких він тут нарозставляв, ніхто, крім нього, не подолає. Побачимо, чи так воно на справді. Гаррі придивився до човника-справді крихітний.
– Не схоже, що він розрахований на двох. Чи він нас обох витримає? Не виявиться, що ми для нього заважкі?
Дамблдор усміхнувся.
– Волдеморта турбувала не вага, а магічна сила, спроможна перетнути озеро. Скоріш за все, цей човен зачакловано так, що він може перевозити не більше як одного чарівника за раз.
– Але ж тоді…
– Не думаю, Гаррі, що він тебе врахував. Ти ще неповнолітній і не маєш відповідної кваліфікації. Волдеморт і припустити не міг, що сюди потрапить шістнадцяти річний підліток: малоймовірно, щоб на тлі моїх магічних сил були помічені й твої.
Не можна сказати, що ці слова піднесли Гаррі дух; мабуть, Дамблдор це зрозумів, бо відразу додав:
– Волдемортова помилка, Гаррі, Волдемортова помилка… з віком усі стають дурні й забудькуваті, недооцінюючи юність… ну от, тепер ти підеш перший, але дивись, не торкайся води.
Дамблдор ступив крок убік, і Гаррі обережно заліз у човен. Дамблдор теж зайшов і кинув скручений ланцюг на дно. Вони ледве втислися вдвох; Гаррі не міг зручно вмоститися - коліна стирчали над облавками човна, який одразу поплив. Не чути було ані звуку, крім шовковистого шелестіння човна, що розсікав носом воду; він рухався без їхньої допомоги, наче невидимий канат підтягував його до світла в центрі озера. Незабаром вони вже не бачили стін печери; здавалося, ніби пливуть десь у морі, що не мало хвиль.
Гаррі глянув униз і побачив, як у чорній воді іскриться й мерехтить відблиск його чарівної палички. Човен залишав на скляній поверхні слід, що нагадував тріщинки на темному дзеркалі…
І тут Гаррі побачив щось мармурово-біле, що линуло на глибині кількох сантиметрів під поверхнею.
– Пане професоре!
– вигукнув він. і його переляканий голос розкотився відлунням понад нерухомою водою.
– Гаррі?
– Здається, я побачив у воді руку… людську руку!
– Я в цьому не сумніваюся, - спокійно озвався Дамблдор.
Гаррі придивився до води, шукаючи зниклу руку, й до горла йому підступила нудота.
– То та почвара, що вистрибувала з води?…
Але Гаррі отримав відповідь, перш ніж Дамблдор устиг щось сказати; світло чарівної палички ковзнуло по воді й вихопило мертвяка, що плив горілиць під поверхнею: його очі були ніби оповиті павутиною, а волосся й одяг снувалися навколо нього, мов дим.
– Там трупи!
– зойкнув Гаррі не своїм голосом.
– Так, - незворушно підтвердив Дамблдор, - але поки що не звертай на них уваги.
– Поки що?
– перепитав Гаррі, відводячи погляд від води, щоб подивитися на Дамблдора.
– Поки вони пливуть собі мирно під нами, - пояснив Дамблдор.
– Не треба боятися трупів, Гаррі, так само, як і темряви не треба боятися. Лорд Волдеморт, який на справді боїться і того, й того, з цим не згоден. Але тут він знову виявляє брак мудрості. Коли ми зіштовхуємося зі смертю й темрявою, то лякаємося невідомості й більше нічого.
Гаррі промовчав; він не хотів сперечатися, але від думки, що довкола них і під ними плавають трупи, ставало дибки волосся; крім того, він не вірив, що вони безпечні.
– Але ж один з них стрибав, - намагався він говорити так само врівноважено й спокійно, як і Дамблдор.-Коли я хотів викликати горокракс, один труп вистрибнув з озера.
– Так, - погодився Дамблдор.
– Я впевнений, що тільки-но ми заберемо горокракс, то вони стануть дуже войовничі. Проте, як і більшість створінь, що перебувають у холоді й темряві, вони бояться світла й тепла, і ми цим скористаємось, якщо виникне така потреба. Вогонь, Гаррі, - з усмішкою пояснив Дамблдор у відповідь на здивоване обличчя Гаррі.
– Ага… ясно… - швидко погодився Гаррі. Він повернув голову, щоб глянути на зеленкувате сяйво, до якого невблаганно наближався човен. Йому було важко вдавати, що він не боїться. Величезне чорне озеро, яке кишить мерцями… минула вже, здається, ціла вічність після того, як він зустрів професорку Трелоні, а тоді віддав Ронові й Герміоні фелікс-феліціс… раптом він пошкодував, що не попрощався з ними тепліше… а Джіні взагалі не побачив…
– Ще трохи,-підбадьорив його Дамблдор.
І справді, зеленаве світло нарешті почало збільшувати ся, і за кілька хвилин човен зупинився, легенько стукнувшись об щось таке, чого Гаррі спочатку не розгледів, але тоді підняв освітлену чарівну паличку й побачив, що вони допливли до невеличкого кам'яного острівця просто по серед озера.
– Стережися, щоб не торкатися води, - ще раз нагадав Дамблдор, коли Гаррі вилазив з човна.
Острівець був не більший за Дамблдорів кабінет: один великий гладенький камінь, на якому не було нічого, крім джерела того зеленкуватого світла, зблизька значно яскравішого. Гаррі примружився й подивився на нього уважніше; спочатку подумав, що то якась лампа, але згодом розгледів, що світло випромінювала схожа на сито-спогадів кам'яна чаша, що стояла на п'єдесталі.
Дамблдор наблизився до чаші, Гаррі ступив за ним. Стоячи пліч-о-пліч, вони зазирнули всередину. Чаша була заповнена смарагдовою рідиною, яка й випромінювала це фосфоричне сяйво.
– Що це таке?-тихо запитав Гаррі.
– Точно не знаю, - відповів Дамблдор.
– Але щось на багато страшніше, ніж кров і трупи.
Дамблдор закотив рукав мантії і простяг почорнілу долоню до поверхні тієї рідини.
– Не треба, пане директоре, не торкайтесь!…
– Я й не можу торкнутися, - ледь помітно всміхнувся Дамблдор.
– Бачиш? Я не можу сягнути далі, ніж осюди. Спробуй сам.
Гаррі теж сягнув рукою в чашу і спробував торкнутися рідини. Рука наштовхнулася на невидимий бар'єр сантиметрів за два від поверхні. Хоч як він намагався, але паль ці не могли подолати перепону зі щільного й непроникного повітря.