Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

–  Не в тому річ, - заперечила Герміона.
– Вона вважає, що винна в його смерті!

–  Чого це?-не зміг стриматися Гаррі.

–  Бо це вона билася з Белатрисою Лестранж. Мабуть, відчуває, що якби тоді її перемогла, то Белатриса не змогла б убити Сіріуса.

–  Це дурість, - сказав Рон.

–  Це почуття вини з боку того, хто вижив, - сказала Герміона.
– Я знаю, що Люпин намагався її заспокоїти, але вона й досі в депресії. їй навіть її метаморфомагія не вдається!

–  Що?…

–  Не може змінювати собі

зовнішність, як звикла, - пояснила Герміона.
– Мабуть, на її дар вплинув шок.

–  Я й не знав, що таке могло статися,-здивувався Гаррі.

–  Я теж, - зізналася Герміона, - але, мабуть, якщо перебувати в стані сильної депресії…

Знову відчинилися двері і з'явилася голова місіс Візлі.

–  Джіні,- прошепотіла вона, - іди вниз, допоможи приготувати обідні.

–  Я ж розмовляю з людьми!
– обурилася Джіні.
– Хутко!-додала місіс Візлі й пішла.

–  Вона мене кличе тільки тому, що не хоче залишатися з Флегмою!
– сердито буркнула Джіні. Тріпнула довгим рудим волоссям, дуже вдало перекривляючи Флер, і пішла штучною ходою, піднявши руки над собою, наче балерина.

–  Вам усім теж раджу швиденько йти вниз - додала вона, виходячи з кімнати.

Гаррі скористався тимчасовою мовчанкою, щоб доїсти сніданок. Герміона роздивлялася Фредові з Джорджем коробки, час від часу нишком поглядаючи на Гаррі. Рон, частуючись Гарріною грінкою, й далі замріяно дивився на двері.

–  А це що таке?
– запитала Герміона, тримаючи щось схоже на маленький телескоп.

–  Не знаю, - відповів Рон, - але якщо Фред і Джордж залишили його тут, то він, мабуть, ще не готовий для крамнички жартів, тому будь обережна.

–  Твоя мама казала, що крамничка процвітає, - згадав Гаррі.-Казала, що у Фреда з Джорджем виявився справжній діловий нюх.

–  Це ще м'яко сказано, - мовив Рон - Вони гребуть ґалеони лопатами! Не дочекаюся, щоб глянути на цю крамничку. Ми ще не були на алеї Діаґон, бо мама каже, що для додаткової безпеки з нами має піти тато, який зараз страшенно зайнятий на роботі, але там має бути класно.

–  А як там Персі?
– поцікавився Гаррі (третій за віком Ронів брат був у родині білою вороною).- Чи він уже розмовляє з твоїми батьками?

–  Нє-а, - відповів Рон.

–  Але ж він знає, що твій тато мав абсолютну рацію щодо повернення Волдеморта…

–  Дамблдор каже, що людям значно легше прощати помилки інших, ніж їхню правоту; - втрутилася Герміона.
– Я чула, Роне, як він це казав твоїй мамі.

–  Хто ще, крім Дамблдора, казатиме такі божевільні речі, - стенув плечима Рон.

–  Цього року він даватиме мені приватні уроки, - сказав, ніби між іншим, Гаррі. Рон ледь не вдавився грінкою, а Герміона охнула.

–  Чого ж ти мовчав!
– вигукнув Рон.

–  Та я щойно згадав, - чесно зізнався Гаррі.
– Він це сказав учора вночі у вашому сарайчику для мітел.

–  Нічого собі… приватні уроки у Дамблдора!
– Рон був вражений.
– Цікаво, чого це він?…

Рон затнувся на півслові. Гаррі помітив, що вони з Герміоною перезирнулися. Гаррі відклав ножа й виделку, і серце його забилося швидше, хоч він так само без руху сидів на ліжку. Дамблдор радив розповісти… чом би й не зараз?

–  Не знаю точно, чому він даватиме мені уроки, але це, мабуть пов'язано з пророцтвом.

Рон з Герміоною мовчали як риби. Гаррі навіть здалося, що вони заклякли. Він повів далі, не зводячи погляду з виделки:

–  З тим, яке намагалися викрасти в міністерстві.

–  Але ж ніхто не знає, про що в ньому йшлося, - швидко додала Герміона.
– Воно ж розбилося.

–  Хоч у «Віщуні» писали, що… - почав було Рон, проте Герміона зашипіла:

–  Цс!

–  «Віщун» писав правду; - підтвердив Гаррі, з великим зусиллям переводячи погляд на друзів: видно було, що Герміона налякана, а Рон захоплений.
– Та скляна куля, що розбилася, то був не єдиний запис пророцтва. Я його повністю почув у Дамблдоровім кабінеті. Пророцтво було зроблене для нього, тож він міг мені сказати. Зі змісту випливає, - Гаррі важко зітхнув, - що саме я маю покінчити з Волдемортом… принаймні там сказано, що разом нам жити не судилося.

Якусь мить усі троє мовчки дивилися одне на одного. Тоді щось голосно бабахнуло, і Герміона зникла за стіною чорного диму.

–  Герміоно!
– крикнули Гаррі з Роном. Таця для сніданку з брязкотом полетіла на підлогу.

Герміона з'явилася, кахикаючи, з-за хмари диму, тримаючи в руці телескоп і демонструючи свіжий фіолетовий синець під оком.

–  Я його стиснула, а він… а він мене вдарив!
– зойкнула вона.

І справді, тепер вони побачили крихітний кулачок на довжелезній пружині, що стирчав з одного кінця телескопа.

–  Не журися,-заспокоїв Рон, насилу стримуючи сміх, - мама тебе вилікує, вона добре гоїть дрібні поранення…

–  Ой, та не звертайте уваги!
– махнула рукою Герміона.
– Гаррі, ой, Гаррі…

Вона знову сіла на краєчок його ліжка.

–  Ми думали, коли вже повернулися з міністерства… звісно, ми нічого не хотіли тобі казати, але з того, що Луціус Мелфой говорив про пророцтво, ніби воно про тебе й Волдеморта… то ми так і думали, що це щось таке… ой, Гаррі… - Вона подивилися на нього й прошепотіла: -Тобі страшно?

–  Не так, як спочатку, - зізнався Гаррі.
– Коли я вперше про це почув, то злякався… але тепер мені здається, ніби я завжди знав, що врешті-решт маю з ним зіткнутися…

–  Коли ми почули, що Дамблдор забиратиме тебе особисто, то ми так і подумали, що він тобі щось скаже, або покаже щось, пов'язане з пророцтвом, - палко додав Рон.
– І ми не помилилася, правда? Він би не давав тобі уроків, якби думав, що тобі нічого не світить, не витрачав би на тебе часу… він думає, що в тебе є шанси.