Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Я так не можу!
– заперечив Гаррі, витягуючи гаманця, щоб заплатити за детонатори-приманки.
– Ти тут не платитимеш, - твердо заявив Фред, відпихаючи Гарріні гроші.
– Але ж…
– Ти дав нам позику для розкрутки, ми цього не забули, з серйозним виглядом нагадав Джордж.
– Бери, що хочеш, тільки не забувай казати людям, де взяв, якщо питатимуть.
Джордж побіг за завісу допомагати клієнтам, а Фред відвів Гаррі назад у головний відділ крамнички, де Герміона й Джіні й досі розглядали «Патентовані чари для фантазій».
– А ви, дівчата, ще не бачили наші спецпродукти серії «Чудовідьма»?
– поцікавився Фред.
– Прошу за мною, панночки…
Біля вікна було виставлено цілу купу яскраво-рожевих виробів, довкола яких завзято хихотіла зграйка збуджених дівчат. Герміона й Джіні завагалися, сторожко поглядаючи туди.
– Оце вони і є, - гордо пояснив Фред.
– Кращого вибору любовного зілля не знайдете ніде.
Джіні скептично підняла брови.
– І що, вони діють?
– Аякже. Іноді й цілодобово, залежно від ваги обраного хлопця…
– …і привабливості дівчини, - додав Джордж, вигулькнувши біля них наче з-під землі.
– Але сестрі ми їх не продамо, - раптом насупився він, - бо за нею й так уже впадає не менше п'яти хлопців, настільки нам…
– Усе, що ви чули від Рона, - велика тупа брехня, - спокійно заперечила Джіні й нахилилася, щоб узяти з полиці рожевий горщичок.
– Це що?
– Гарантоване виведення прищів за десять секунд, - пояснив Фред.
– Чудово виводить усе - від фурункули до вугрів, але не зіскакуй з теми. Ти зустрічаєшся з таким собі Діном Томасом чи ні?
– Зустрічаюся, - визнала Джіні.
– І коли я востаннє його бачила, то це явно був один хлопець, а не п'ятеро. А це що?
Вона показувала на кілька пухнастих кульок різних відтінків рожевого й фіолетового, що перекочувалися по дну клітки й тонесенько пищали.
– Карликові пухи.
– пояснив Джордж.
– Мініатюрні пухканці, ми їх ще не навчилися швидко розводити. А що з Майклом Корнером?
– Я його покинула, бо він страшенний невдаха, - сказала Джіні, просовуючи пальця крізь ґрати клітки й дивлячись, як коло нього збираються карликові пухи.
– Вони такі гарнюні!
– Ага, симпатичні, - погодився Фред.
– Та чи не надто швидко ти міняєш хлопців?
Джіні обернулася до нього, взявши руки в боки і глянувши таким лютим поглядом у стилі місіс Візлі, що Гаррі аж здивувався, як це Фред устояв на ногах.
– Не твоє собаче діло. І я була б тобі дуже вдячна, - сердито гукнула вона Ронові, який щойно з'явився біля Джорджа, тримаючи в оберемку купу товарів, - якби ти не плів цим двом про мене різні дурниці!
– За все це три ґалеони, дев'ять серпиків і один кнат, - порахував Фред вартість численних коробок у Ронових руках.
– Жени бабки.
– Я ж твій брат!
– І хочеш поцупити наше добро. Три ґалеони, дев'ять серпиків. Роблю тобі знижку на один кнат.
– Та де ж я тобі візьму три ґалеони і дев'ять серпиків?
– То поклади все назад, і дивись мені, не переплутай полиці.
Рон випустив з рук кілька коробок, вилаявся й показав Фреду непристойний жест пальцем, який, на жаль, помітила місіс Візлі, що саме в ту мить виринула біля них.
– Ще раз таке побачу - зв'яжу тобі пальці чарами, - обурилася вона.
– Мам, можна мені купити карликового пуха?
– відразу запитала Джіні.
– Кого-кого?-насторожилася місіс Візлі.
– Дивись, вони такі гарнесенькі…
Місіс Візлі відступилася від вікна, щоб глянути на карликових пухів, і Гаррі, Рон та Герміона побачили крізь вікно Драко Мелфоя, що квапливо крокував вуличкою. Проминаючи «Відьмацькі витівки Візлів», він озирнувся. За кілька секунд рушив далі і вони втратили його з поля зору
– Цікаво, де його матінка?-спохмурнів Гаррі.
– Таке враження» що він від неї злиняв, - припустив
– А чому?
– здивувалася Герміона.
Гаррі нічого не сказав, він напружено міркував. Нарциса Мелфой нізащо б не випустила дорогоцінного синочка з-під своєї опіки; Мелфой мусив дуже постаратися, щоб вирватися з її рук. Знаючи й ненавидячи Мелфоя, Гаррі зрозумів, що причина була серйозна.
Він роззирнувся. Місіс Візлі і Джіні схилилися над карликовими пухами. Містер Візлі захоплено розглядав колоду маґлівських мічених карт. Фред і Джордж обслуговували клієнтів. З того боку вікна Геґрід стояв до них спиною і пильно стежив за вулицею.
– Сюди, швиденько.
– сказав Гаррі витягаючи з торби плащ-невидимку.
– Ой, Гаррі, я не знаю, - невпевнено глянула Герміона на місіс Візлі.
– Та швидше!
– поквапив її Рон.
Вона ще мить вагалася, а тоді пірнула під плащ разом з Гаррі й Роном. Ніхто й не помітив, як вони щезли: усі були захоплені товарами близнюків. Гаррі, Рон і Герміона швидко протислися до дверей, та коли нарешті вийшли на вулицю, то Мелфой уже зник не менш успішно, ніж вони самі.
– Він ішов отуди, - пробурмотів Гаррі тихесенько, щоб Геґрід, який щось мугикав собі під ніс, їх не почув.
– Пішли.
Вони подріботіли далі, зазираючи у вікна й двері крамничок, доки Герміона не вказала на щось попереду.
– Це ж він, здається?
– зашепотіла вона.
– Завертає; ліворуч?
– Нічого дивного, -прошипів Рон.
Мелфой озирнувся, а тоді шмигонув на алею Ноктерн і зник з очей.
– Швидше, бо загубимо його, - наддав ходи Гаррі.
– Буде видно наші ноги!
– занепокоїлася Герміона, бо плащ унизу розвівався; з роками їм ставало значно важче ховатися під ним утрьох.