Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Ну то й що, - нетерпляче буркнув Гаррі, - треба спішити!
Але на алеї Ноктерн, де процвітала торгівля темними мистецтвами, було безлюдно. Вони зазирали у вікна, але в жодній крамничці не було покупців. Гаррі припустив, що в ці небезпечні й підозрілі часи було б ризиковано відверто купувати подібні темні витвори… чи принаймні потрапляти комусь на очі під час такої спроби.
Герміона боляче вщипнула його за руку.
– Ой!
– Цс! Дивися! Він там!
– видихнула вона йому у вухо.
Вони порівнялися
Там поміж стелажів з черепами і старезними пляшками стояв спиною до них Драко Мелфой; його було ледь видно за тією ж великою чорною шафою, у якій колись ховався Гаррі, щоб уникнути зустрічі з Мелфоєм та його батьком. Судячи з Мелфоєвих жестів, він щось жваво говорив. Власник крамниці, пан Борджин, згорблений чоловік з намащеним оливою волоссям, стояв навпроти Мелфоя. Його обличчя виражало дивне поєднання обурення й страху.
– Якби ж то нам почути, що вони говорять!
– зітхнула Герміона.
– Зараз почуємо!
– схвильовано прошепотів Рон.
– Чекайте… чорт…
У нього випали з рук кілька коробочок, поки він нишпорив у найбільшій.
Дивіться, видовжені вуха!
– Супер!
– зраділа Герміона, а Рон почав розкручувати Довжелезні струни тілесного кольору, підштовхуючи їх до дверей.
– Ох, будемо сподіватися, що двері не занетурбовані…
– Ні!
– засяяв Рон.
– Послухайте!
Вони схилили докупи голови й уважно прислухалися до кінчиків струн, крізь які голосно й розбірливо зазвучав Мелфоїв голос, ніби хтось увімкнув радіо.
– …ти знаєш, як це, тіпа, відремонтувати?
– Можливо.
– припустив Борджин тоном, що явно свідчив про його небажання брати на себе відповідальність.
– Але мушу спочатку побачити. Чому б вам не принести це сюди?
– Не можу, - відмовився Мелфой.
– Карочє, це має залишатися на своєму місці. Мені тільки треба, щоб ти сказав, що я повинен зробити.
Гаррі помітив, як Борджин нервово облизав губи.
– Не маючи змоги побачити, це буде дуже важко зробити, майже неможливо. Нічого не можу гарантувати.
– Не можеш?-перепитав Мелфой, і Гаррі знав, судячи з його тону, що він глузливо шкіриться.
– А, може, тебе переконає оце?
Він підійшов до Борджина і його не стало видно за шафою. Гаррі. Рон і Герміона пересунулися вбік, щоб краще бачити, але видно було тільки Борджина, який трусився зі страху.
– Тільки бовкни комусь, - пригрозив Мелфой.
– і розплата тебе не мине. Карочє, знаєш Фенріра Ґрейбека? Він друг родини, і деколи буде сюди заскакувати, щоб пересвідчитись, що ти приділяєш цьому питанню достатню увагу.
– Це зайве…
– Це вже мені вирішувати, -урвав його Мелфой.
– Ну, карочє, я пішов. А цей екземпляр, не забувай, хай буде в безпечному місці, він мені ще пригодиться.
– А, може,
– Ясно, що ні, дурбило старе. Гарно було б, якби я, тіпа, ніс отаке по вулиці? Та дивись мені, не продай його.
– Та що ви. нізащо… пане.
Борджин уклонився так низько, як колись, пригадав Гаррі, кланявся Луціусові Мелфою.
– Карочє, нікому ні слова. Борджин, навіть моїй старій, усік?
– Аякже, аякже, - пробурмотів Борджин, знову вклонившись.
Наступної миті голосно дзенькнув дзвіночок над дверима і страшенно задоволений Мелфой вийшов з крамнички. Він пройшов так близько від Гаррі, Рона й Герміони, що вони знову відчули, як затріпотів довкола їхніх колін плащ. Борджин у своїй крамниці закляк на місці; зникла його єлейна усмішка; вигляд у нього був стривожений.
– Про що вони балакали?
– зашепотів Рон, скручуючи видовжувані вуха.
– Не знаю, - відповів Гаррі, напружено міркуючи.
– Він хоче, щоб йому щось відремонтували… а ще хоче щось тут зберігати… ви не помітили, на що він показував, коли казав «цей екземпляр»?
– Ні, він тоді був за шафою…
– Залишайтеся тут, - прошепотіла Герміона.
– Ти що?…
Але Герміона вже вислизнула з-під плаща. Поправила волосся, подивившись на своє відображення у вітрині, і зайшла в крамничку, дзеленькнувши дзвіночком над дверима. Рон знову квапливо заштовхав видовжені вуха у шпаринку під дверима й передав одну струну Гаррі.
– Добрий день. Жахливий ранок, правда?
– весело привіталася Герміона з Борджином, який нічого не відповів, а лише підозріло на неї зиркнув.
Весело щось собі мугикаючи, Герміона пройшлася вздовж виставлених товарів.
– Це намисто продається?
– поцікавилася, зупиняючись біля заскленої вітрини.
– Якщо маєш півтори тисячі ґалеонів, - холодно відповів Борджин.
– О… е-е… ні, аж стільки не маю, - сказала Герміона й рушила далі.
– А… цей симпатичний… е-е… череп?
– Шістнадцять ґалеонів.
– То він продається? Його не… відклали для когось іншого?
Борджин скоса на неї зиркнув. Гаррі мав не дуже приємне відчуття, ніби той точно знає, що замислила Герміона. Мабуть. Герміона теж відчула, що її викрито, бо раптом відкинула під три чорти будь-яку обережність.
– Річ у тім, що… е-е… хлопець, який тут щойно був, Драко Мелфой, ну, він мій друг, і я хотіла б йому зробити подарунок на день народження, але якщо він уже щось замовив, то я б, зрозуміло, не горіла бажанням дарувати йому ту саму річ, тому… гм…
Це було, на думку Гаррі, дуже непереконливе пояснення, і Борджин, очевидно, подумав так само.
– Геть, - різко звелів він.
– Вимітайся!
Герміона не чекала повторного запрошення й побігла до дверей, а Борджин затупотів за нею. Коли дзвіночок ще раз дзенькнув, Борджин гримнув за нею дверима й почепив табличку «Зачинено».