Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Гаррі помітив, що багато перехожих мали такий самий стурбований і тривожний вигляд, як і місіс Візлі, і що ніхто тепер не зупинявся побалакати; покупці трималися щільними групками, зосереджено купуючи тільки те, по що прийшли. Ніхто не ходив по крамничках сам. без друзів.
– Для нас усіх там буде, либонь, затісно, - припустив Геґрід, зупиняючись біля крамнички мадам Малкін і нахиляючись, щоб зазирнути у вікно.
– Я си постою тут на чатах, файно?
Отож Гаррі, Рон і Герміона зайшли в маленьку крамничку втрьох. На перший погляд вона здавалася порожня, та не встигли за ними зачинитися двері, як з-за стояка з вечірніми мантіями, оздобленими зеленими й синіми блискітками, почувся знайомий голос.
– … не дитина, якщо ти, маман, тіпа не помітила. Я й сам можу все купити.
Було чути, як хтось покладав язиком і пролунав голос, як упізнав Гаррі, мадам Малкін:
– Дорогенький, твоя мама правду каже, зараз ніхто не повинен ходити сам, це стосується не тільки дітей…
– Кароче. краще дивися, куди пхаєш шпильку!
З-за стояка вийшов білявий підліток з блідим гострим обличчям, вбраний у цілий комплект елегантних темно-зелених мантій, краї й рукави яких були обтикані блискучими шпильками. Він підійшов до дзеркала й оглянув себе; минуло кілька секунд, поки він побачив за спиною віддзеркалення Гаррі, Рона и Герміони. Його світло-сірі очі звузилися.
– Маман, якщо тебе зацікавило, звідки смердить, то це зайшла бруднокровка, - глузливо скривився Драко Мелфой.
– Не варто вживати такі слова!
– обурилася мадам Малкін, що вискочила з-за стояка з одягом з міряльною стрічкою та з чарівною паличкою.
– І прошу не махати в моїй крамниці паличками!
– швиденько додала вона, побачивши, що Гаррі й Рон уже витягай палички, націлившись ними на Мелфоя.
Герміона, що стояла за ними, прошепотіла:
– Не треба, чесно, воно того не варте…
– Прикольно, наче ви посміли б користуватися чарами за межами школи, - вишкірився Мелфой.
– Карочє, хто тобі підбив око, Ґрейнджер? Я б йому букет подарував.
– Та годі вже!
– різко кинула мадам Малкін, озираючись у пошуках підтримки.
– Мадам… прошу вас…
З-за стояка з одягом вийшла Нарциса Мелфой.
– Сховайте це, - холодно звеліла вона Гаррі й Рону.
– Якщо ви ще раз нападете на мого сина, я зроблю все. щоб це був ваш останній вибрик.
– Та невже?
– перепитав Гаррі, ступаючи крок упер і дивлячись у гладеньке зухвале лице, яке, попри блідість, дуже нагадувало обличчя її сестри. Він тепер був такий самий на зріст, як і вона.
– Може, ще й пару смертежерів погукаєте собі на поміч, щоб покінчити з нами? Мадам Малкін зойкнула й ухопилася за груди.
– Ви що, не треба звинувачувати… так говорити небезпечно… прошу сховати чарівні палички!
Але Гаррі паличку не опускав. Нарциса Мелфой зверхньо осміхнулася.
– Я бачу, Гаррі Поттер, ти хибно вбив собі в голову, що Дамблдорів улюбленець скрізь може почуватися безпечно. Але завжди Дамблдора з тобою не буде.
Гаррі, дражнячись, обвів очима крамницю.
– Ого! Ти ба… його й зараз немає! То, може, спробуєте? Може, в Азкабані вам знайдуть подвійну камеру на пару з вашим чоловіком-невдахою!
Мелфой люто кинувся до Гаррі, але перечепився за край довгої мантії. Рон голосно розреготався.
– Не смій так розмовляти з моєю матір'ю, Поттер!
– прогарчав Мелфой.
– Усе нормально, Драко, - притримала його тонкими білими пальцями за плече Нарциса.-Вірю, що Поттер долучиться до свого любого Сіріуса раніше, ніж я до Луціуса.
Гаррі ще вище підняв чарівну паличку.
– Гаррі, не треба!
– простогнала Герміона, хапаючи його за руку й намагаючись її опустити.
– Подумай… не можна… матимеш такі неприємності…
Мадам Малкін якусь мить вагалася, а тоді вирішила діяти так, ніби нічого не сталося, в надії, що так воно й буде. Вона нахилилася до Мелфоя, який і далі люто зиркав на Гаррі.
– Лівий рукав, думаю, треба підкоротити.,.
– Ой!
– заревів Мелфой, відштовхуючи її руку,-женщина, дивись, куди пхаєш свої шпильки! Маман… мені це вже набридло!
– Він стягнув через голову мантію й жбурнув під ноги мадам Малкін.
– Твоя правда, Драко, - презирливо глянула на Герміону Нарциса, - тепер я знаю, що за покидьки сюди приходять… краще відвідаймо «Твілфіта й Татінґа».
І з цими словами вони вийшли з крамниці, а Мелфой ще й постарався боляче зіштовхнути з дороги Рона.
– Ну, справді!
– буркнула мадам Малкін, піднімаючи мантії, а тоді провела над ними кінчиком чарівної палички, неначе пилососом, чистячи від пороху.
Вона була неуважна, коли припасовувала нові мантії Ронові й Гаррі, намагалася продати Герміоні замість відьомської вечірньої мантії чаклунську, а коли нарешті випровадила їх з крамнички, то аж зраділа.
– Усьо зробили?-бадьоро запитав Геґрід, коли вони до нього підійшли.
– Майже,-відповів Гаррі.
– Ти бачив Мелфоїв?
– Еге ж, - безтурботно підтвердив Геґрід.
– Але вони не наважаться щось учворити на алеї Діаґон. Можеш не переживати, Гаррі.
Гаррі, Рон і Герміона обмінялися поглядами, та вже не встигли позбавити Геґріда цих заспокійливих ілюзій, бо тут разом з Джіні з'явилося подружжя Візлів. У руках вони несли важкі пакунки з книжками.
– Усе нормально?
– запитала місіс Візлі.
– Купили мантії? Тоді можна по дорозі до Фреда й Джорджа заскочити в аптеку і в «Айлопс»… Тримайтеся всі разом…
Гаррі з Роном нічого в аптеці не купували, бо знали, що більше не вивчатимуть настійки, зате обидва придбали в «Совиному Торговельному Центрі Айлопс» великі коробки солодощів для Гедвіґи й Левконії. А тоді, дивлячись, як місіс Візлі щохвилини позирає на годинник, подалися шукати «Відьмацькі витівки Візлів» - крамничку жартів, що належала Фредові й Джорджу.
– У нас мало часу, - нагадала місіс Візлі.
– Тому швиденько все оглянемо й назад до машини. Уже близько, ось номер дев'яносто два… дев'яносто чотири…