Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

Гаррі озирнувся. Герміона стояла до нього спиною, схиливши голову, а от Рон мав цілком задоволений вигляд.

–  Я провалив тільки віщування та історію магії, але кому вони потрібні?
– радісно повідомив він Гаррі.
– На… Міняймося…

Гаррі переглянув Ронові оцінки: відмінних там не було…

–  Я знав, що тобі найкраще піде захист від темних мистецтв, - штурхнув Рон Гаррі в плече.
– Ми класно справилися, скажи?
– Молодчина!
– гордо вигукнула місіс Візлі, розкуйовдивши Ронові волосся.
– Сім СОВ, це більше,

ніж Фред і Джордж отримали разом!

–  Герміоно, - невпевнено заговорила Джіні, бо Герміона й досі стояла до них спиною.
– Як там у тебе?

–  У мене… непогано, - ледь чутно пробурмотіла Герміона.

–  Ой, не треба, - скривився Рон, а тоді підійшов і висмикнув з рук табель.
– Так… десять оцінок «відмінно» й однісіньке «добре» за захист від темних мистецтв.-Він подивився на неї трохи здивовано і водночас сердито.
– І ти ще, мабуть, розчарована, га?

Герміона похитала головою, а Гаррі розреготався.

–  Отепер ми всі можемо здавати НОЧІ!
– радів Рон.
– Мамо, ковбасок не лишилося?

Гаррі ще раз глянув на свої оцінки. Кращих годі було й сподіватися. Одного тільки було трохи жаль… це означало кінець його честолюбним мріям стати аврором. Він не отримав належної оцінки за настійки. Знав, що так буде, але все одно відчував пустку в грудях, дивлячись знову й знову на малесеньку чорну літеру «Д».

Колись замаскований смертежер перший сказав Гаррі, що з нього вийде добрий аврор, і ця думка так його захопила, що він уже не міг уявити для себе іншого покликання. Ба навіть більше: хіба ж могла його чекати інша доля після того, як він місяць тому почув пророцтво… разом їм жити не судилося… хіба б не виконав він пророцтва, якби влився в лави цих прекрасно вишколених чаклунів, чиїм завданням було знайти і знищити Волдеморта?

– РОЗДІЛ ШОСТИЙ -

Дракові манівці

Наступні кілька тижнів Гаррі не покидав «Барлогу». Переважно тільки те й робив, що вдень грав у Візлівському садочку в квідич два-на-два (він з Герміоною проти Рона й Джіні; Герміона грала жахливо, а Джіні добре, тож команди були приблизно рівні), а вечорами поглинав по три порції кожнісінької страви, що ними напихала його місіс Візлі.

Це були б щасливі й спокійні канікули, якби не новини про зникнення, дивні аварії і навіть про смертельні випадки, які мало не щодня з'являлися на шпальтах «Віщуна». Часом Білл та містер Візлі приносили ці звістки додому раніше, ніж про них повідомляли в газеті. Місіс Візлі була незадоволена, що святкування шістнадцятиліття Гаррі було зіпсоване неприємними новинами, якими поділився за столом похмурий і виснажений Ремус Люпин. Його каштанове волосся щедро посмугували сиві пасма, а одяг був як ніколи обшарпаний і полатаний.

–  Було ще кілька нападів дементорів, - повідомив він, поки місіс Візлі передавала йому великий шматок святкового торта.
– А ще в хижі на півночі знайшли тіло Ігоря Каркарофа. Згори над хижею висіла Чорна мітка… хоча, чесно кажучи, я взагалі дивуюся, що він майже рік протримався після того, як порвав зі смертежерами; Сіріусів брат Реґулус, пригадую, протримався всього кілька днів.

–  Може, - насупилася місіс Візлі, - поговоримо про щось інше?

–  Ремусе, а ти чув про Флореана Фортеск'ю?
– поцікавився Білл, якого частувала вином Флер.
– Того чоловіка. Що мав…

–  …кафе-морозиво на алеї Діаґон?
– втрутився Гаррі. відчувши неприємну порожнечу в грудях.
– Він завжди пригощав мене морозивом. Що з ним сталося?

–  Його викрали, судячи з вигляду його закладу.

–  Чому?-запитав Рон, а місіс Візлі гостро зиркнула на Білла.

–  Хтозна. Щось їм. мабуть, не сподобалося. Добрий був чолов'яга, цей Флореан.

–  Якщо вже ми згадали алею Діаґон.
– додав містер Візлі, - то містер Олівандер теж, здається, зник.

–  Майстер чарівних паличок?
– перелякано спитала Джіні.

–  Він. Майстерня порожня. Слідів боротьби нема. Ніхто не знає, пішов він добровільно чи його викрали.

–  А де ж люди братимуть палички?
– Звернуться до інших майстрів, - сказав Люпин.
– Проте Олівандерові були найкращі, тож якщо він тепер у їхніх лапах, то для нас це не найліпший поворот подій.

На другий день після цього доволі похмурого дня народження з Гоґвортсу прибули листи та перелік підручників. Гаррі отримав несподівану новину: його обрали квідичним капітаном.

–  Тепер ти маєш однаковий статус зі старостами!
– зраділа Герміона.
– Можеш користуватися нашим спецтуалетом і таке інше!
– Ото! Пригадую, коли такий був у Чарлі, - захоплено розглядав капітанський значок Рон.
– Гаррі, це круто, тепер ти мій капітан… якщо візьмеш мене знову в команду, ги-ги…

–  Мабуть, більше не можна тягти з поїздкою на алею Діаґон. раз ви це все отримали, - зітхнула місіс Візлі, переглядаючи перелік Ронових підручників.
– Вирушимо в суботу, якщо татові знову не доведеться мчати на роботу. Без нього я не поїду.

–  Мамо, невже ти думаєш, що Відомо-Хто ховається за книжковою полицею у «Флоріш і Блотс»?-захихотів Рон.

–  А Фортеск'ю й Олівандер поїхали відпочивати, так?- миттю завелася місіс Візлі.
– Якщо ти вважаєш, що заходи безпеки не варті виїденого яйця, то залишайся тут. Я й сама все для тебе куплю…

–  Ні, я поїду, хочу бачити крамничку Фреда й Джорджа!
– поспіхом сказав Рон.

–  То краще подумай про свою поведінку, юначе, щоб я не вирішила, що ти ще не дозрів їхати з нами!- сердито буркнула місіс Візлі, а тоді схопила сімейний годинник, усі дев'ять стрілок якого й далі вказували на позначку «смертельна небезпека», й поклала його на купу щойно випраних рушників.
– Це стосується і повернення в Гоґвортс!