Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

–  Швидше, швидше, крізь перегородку, - підганяла місіс Візлі, трохи збентежена цими суворими і вправними охоронцями.
– Гаррі нехай іде перший, разом з…

Вона запитально глянула на одного аврора, той кивнув, схопив Гаррі за руку й спробував повести його до перегородки між дев'ятою та десятою платформами.

–  Дякую, я вмію ходити, - Гаррі роздратовано вирвав руку з аврорових лещат. Він підштовхнув свій візочок прямісінько до масивної перегородки, незважаючи на свого мовчазного компаньйона, і наступної секунди опинився на платформі дев'ять і три чверті,

де чмихав парою над юрбою пасажирів яскраво-червоний «Гоґвортський експрес».

За кілька секунд до них приєдналися Герміона й родина Візлі. Навіть не порадившись з насупленим аврором, Гаррі жестом вказав Ронові й Герміоні, щоб ішли за ним по платформі в пошуках вільного купе.

–  Не можемо, Гаррі, - вибачливо сказала Герміона.
– Ми з Роном мусимо спочатку піти у вагон старост, а тоді ще почергувати в коридорах.

–  О, я й забув, - скривився Гаррі.

–  Сідайте всі швиденько в поїзд, залишилося кілька хвилин, - підганяла місіс Візлі, зиркаючи на годинник.
– Щасливого тобі навчального року, Роне…

–  Містере Візлі, можна вас на два слова?
– зненацька щось вирішив Гаррі.

–  Аякже, - трохи здивовано відповів містер Візлі, проте відійшов з Гаррі далі від усіх.

Гаррі багато над цим міркував і дійшов висновку: якщо вже й казати комусь, то кращої особи за містера Візлі не знайти; по-перше, той працював у міністерстві, а отже, мав змогу почати розслідування, а по-друге, містер Візлі навряд чи вибухнув би гнівом.

Він бачив, як місіс Візлі й насуплений аврор підозріло косилися, коли вони відійшли вбік.

–  Коли ми були на алеї Діаґон, - почав було Гаррі, але містер Візлі, скривившись, його випередив.

–  Невже я довідаюся, де ви вешталися з Роном і Герміоною. коли нібито мали бути в підсобці крамнички Фреда і Джорджа?

–  Звідки ви?…

–  Гаррі, ти розмовляєш з людиною, що виховала Фреда й Джорджа.

–  Е-е… так, це правда, нас у підсобці не було.
– Добре, добре, а тепер вислухаємо найгірше.
– Ну, ми пішли за Драко Мелфоєм. Скористалися моїм плащем-невидимкою.

–  Чи ви мали для цього якусь особливу підставу, чи вам так просто захотілося?

–  Я подумав, що Мелфой щось замислив, - сказав Гаррі, незважаючи на містера Візлі, обличчя якого виказувало суміш роздратування й цікавості.
– Він вислизнув від матері, і я хотів довідатись чому.

–  Це зрозуміло, - містер Візлі змирився з тим, що доведеться слухати.
– І як? Довідався чому?

–  Він зайшов до «Борджина й Беркса» й почав діставати Борджина, щоб той допоміг йому щось влаштувати. А ще він попросив Борджина щось для нього зберегти. Ми так зрозуміли, що це була якась штука, яку треба відремонтувати. Ніби одна штука з пари… -Гаррі глибоко зітхнув.
– І ще одне. Ми бачили як Мелфой підскочив до стелі. коли Мадам Малкін спробувала торкнутися до його лівоїруки. Мені здається що його затаврували Чорною міткою. Думаю, він став смертежером замість батька, Містер Візлі стояв спантеличений. За якусь мить він сказав:

–  Гаррі, навряд чи Відомо-Хто дозволив би шістнадцятирічному…

–  А хто знає, що саме дозволив би Відомо-Хто, а що ні?- нечемно урвав його Гаррі.
– Даруйте, містере Візлі, але чи не варто це розслідувати? Якщо Мелфой хоче щось провернути й погрожує Борджину, щоб той погодився йому допомогти, то це, мабуть, щось темне й небезпечне.

–  Якщо чесно, Гаррі, я сумніваюся, - задумливо проказав містер Візлі.
– Розумієш, коли було заарештовано Луціуса Мелфоя, ми обшукали увесь його дім. Вилучили тоді все, що могло бути небезпечним.

–  Думаю, ви щось пропустили,-вперто наполягав Гаррі.

–  Можливо, - погодився містер Візлі, але Гаррі бачив, що зробив він це нещиро.

За їхніми спинами пролунав свисток; уже майже всі посідали у вагони і двері зачинялися.

–  Біжи, - сказав містер Візлі, а місіс Візлі закричала:

–  Гаррі, бігом!

Він метнувся до поїзда, а містер і місіс Візлі допомогли йому запхнути в тамбур валізу.

–  І ще, дорогенький, ти приїжджаєш до нас на Різдво, з Дамблдором ми домовилися, тож скоро побачимося, - повідомила місіс Візлі, зазираючи у вікно, коли поїзд уже рушив.
– Та дивись там, будь обережний…

Поїзд набирав швидкість.
– … будь чемний і… Вона майже бігла.

–  …бережи себе!

Гаррі махав рукою, аж доки поїзд завернув за поворот а містера й місіс Візлі не стало видно. Аж після цього пішов подивитися, де хто розмістився. Він знав, що Рон і Герміона залишились у вагоні для старост, а от Джіні стояла трохи віддалік у коридорі й розмовляла з друзями. До неї він і пішов, тягнучи за собою валізу.

Усі безсоромно витріщалися на нього. Навіть притискалися носами до шибок у дверях своїх купе, щоб краще поглядів та витріщених очей, але дійсність виявилася ще гіршою - він ніби опинився в неймовірно яскравому світлі прожекторів і це йому не подобалось. Підійшовши до Джіні, Гаррі поплескав її по плечу.
– Пошукаємо собі купе?

–  Не можу, Гаррі, я пообіцяла зустрітися з Діном, - весело відповіла Джіні.
– Ще побачимось.

–  Добре, - буркнув Гаррі, відчувши якесь дивне роздратування, коли вона пішла, метляючи довгим рудим волоссям. Він звик до неї за літо і геть забув, що в школі Джіні зрідка бачиться з ним, Роном і Герміоною. Він мимоволі закліпав, озирнувся й побачив, що його оточили наче загіпнотизовані дівчата.

–  Здоров, Гаррі!
– пролунав ззаду знайомий голос.

–  Невіле!
– зрадів Гаррі, обертаючись до кругловидого хлопця, що проривався до нього.

–  Привіт, Гаррі, - привіталася довгокоса дівчина з великими затуманеними очима, що стояла біля Невіла.

–  Луно, привіт, як ся маєш?

–  Чудово, дякую, - відповіла Луна. Вона притискала до грудей журнал; великі літери на обкладинці повідомляли, що до журналу безплатно додається пара спектро-кулярів.

–  Бачу, «Базікало» процвітає?
– запитав Гаррі, що певною мірою симпатизував цьому виданню, бо ж торік давав Для нього ексклюзивне інтерв'ю.

–  О. так, наклади значно зросли, - радісно повідомила Луна.