Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

–  Навряд.
– засумнівався Гаррі, - мені здається, що… Та він не встиг викласти свою теорію, бо в цю мить двері відчинилися знову і в купе зайшла ні жива ні мертва третьокласниця.

–  Я повинна вручити оце Невілові Лонґботому та Гаррі П-поттеру.
– затнулася вона, зустрівшись поглядом з Гаррі, й зашарілася. Вона тримала два сувої пергаменту, перев'язані фіолетовою стрічкою. Спантеличені Гаррі й Невіл забрали сувої, адресовані кожному з них, а дівчина, спіткнувшись, вийшла з купе.

–  Що це таке?
– запитав Рон, коли Гаррі розгорнув свій сувій.

–

 Запрошення, - відповів Гаррі.

«Гаррі,

Я був би радий запросити тебе на скромний обід у купе «В». Щиро твій професор Г.Е.Ф. Слизоріг»

–  Що це за професор Слизоріг?
– Невіл ошелешено дивився на власне запрошення.

–  Новий учитель, - пояснив Гаррі.
– Мабуть, доведеться йти.

–  Але що йому від мене треба?
– нервово запитав Невіл, ніби остерігався покарання.

–  Уявлення не маю, - відповів Гаррі. та це було не зовсім так-уявлення він мав, а от доказів на його підтвердження не мав.
– Слухай,-додав він, бо в голові в нього раптом зажевріла одна ідея, - накриймося плащем-невидимкою і по дорозі добре роздивимося, що там задумав Мелфой.

З Цього задуму однак нічого не вийшло: просто неможливо було проштовхнутися в цьому плащі в коридорах, забитих учнями які ніяк не могли дочекатися візочка з обідом. Гаррі неохоче запхав плаща у рюкзак. Його варто було носити хоч би для того, щоб уникнути прискіпливих поглядів. То з того, то з того купе постійно вискакували учні, щоб краще його роздивитися. Єдиним винятком була Чо Чанг, яка, побачивши Гаррі, втекла у своє купе. Проходячи повз скляні двері, Гаррі помітив, що вона гаряче щось обговорює зі своєю приятелькою Марієттою. Товстий шар гриму не міг цілком приховати розсипи прищів, що й досі не зійшли з її обличчя.

Коли вони підійшли до купе «В», то зразу помітили, що Слизоріг запросив не лише їх, хоча, судячи з ентузіазму, з яким Слизоріг їх привітав, Гаррі був найбажанішим гостем.

–  Гаррі, мій хлопчику!-вигукнув Слизоріг, побачивши його, і аж підстрибнув. Його величезне черево під оксамитовою мантією, здавалося, займало все купе. Блискуча лиса голова та довгі сиві вуса сяяли під сонцем не менш яскраво, ніж золоті ґудзики його камізельки.
– Радий тебе бачити, радий бачити! А це, мабуть, містер Лонґботом!

Невіл злякано кивнув. Слизоріг вказав їм жестом на єдині два вільні місця біля самих дверей, і вони посідали там один навпроти одного. Гаррі роздивився інших гостей. Упізнав одного слизеринця, свого однолітка - високого чорнявого хлопця з гострими вилицями й довгастими зизуватими очима; було там ще двоє семикласників, яких Гаррі не знав, а біля самого Слизорога забилася в куток, наче не розуміючи, як вона тут узагалі опинилася, Джіні.

–  Ви з усіма знайомі?
– запитав Слизоріг Гаррі й Невіла.
– Блез Забіні одного з вами року…

Забіні навіть не поворухнувся, щоб привітатися, чи хоч показати, що він їх упізнав, і Гаррі з Невілом відповіли йому тим самим: ґрифіндорці й слизеринці принципово

зневажали одні одних.

–  Це Кормак Маклаген, можливо, ви стикалися… Ні?

Маклаґен, кремезний юнак з цупким волоссям, підняв руку, а Гаррі з Невілом йому кивнули,

–  …оце Маркус Белбі, не знаю, чи…

Худорлявий і нервовий Белбі витиснув з себе усмішку.

–  …а оця чарівна панночка каже, що вас знає!
– закінчив знайомити Слизоріг

Джіні за Слизороговою спиною скривила Гаррі й Невілу гримасу.

–  Як це приємно,- радо сказав Слизоріг.
– Така нагода ближче з вами познайомитися. Нате, беріть серветки. Я взяв обід з собою, бо візочок, як я пригадую, спокушає локричними чарівними паличками, а травна система в старого чоловіка вже такого не подужає… Белбі, фазанчика?

Белбі здригнувся і взяв щось схоже на половинку холодного фазана.

–  Я щойно розповідав Маркусові, що мав приємність навчати його дядька Дамокла, - пояснив Слизоріг Гаррі з Невілом, передаючи по колу кошик з булочками.
– Видатний чарівник, видатний, і свій орден Мерліна він заслужив. Маркусе, а ти часто бачишся з дядьком?

Белбі, на його превеликий жаль, щойно напхав рота фазанятиною; намагаючись негайно відповісти Слизорогові, він поспішив ковтнути, побагровів і почав душитися.

– Анапнео, - Слизоріг спокійно спрямував на Белбі чарівну паличку, і горлянка в того миттю прочистилася.

–  Ні… не дуже часто, ні, - видихнув Белбі зі слізьми на очах.

–  Ну, звичайно, насмілюся припустити, що йому ніколи, - запитливо дивився на Белбі Слизоріг.
– Навряд чи він винайшов би аконітове вовкозілля без серйозної важкої праці!

–  Мені здається… - додав Белбі, побоюючись кусати м'ясо, поки Слизоріг його діймає.
– Е-е… він з моїм татом У не дуже добрих стосунках, розумієте, тому я мало що й знаю…

–  А ти, Кормаче? Як я знаю, та часто бачишся зі своїм дядьком Тиберієм. бо він має чудовий знімок, де ви удвох полюєте на клинохвостів, здається у Норфолку?

–  Так, то була гарна забава, це точно, - підтвердив Маклаґен.
– Ми там були з Берті Гіґзом і Руфусом Скрімджером… зрозуміло, ще до того, як він став міністром… -Ага, то ти знаєш Берті й Руфуса?
– засяяв Слизоріг пропонуючи всім пиріжки з маленької таці; до того ж Белбі чомусь не дісталося.
– А скажи мені…

Саме це Гаррі й підозрював. Усіх було запрошено через те, що вони були пов'язані з кимось відомим або впливовим… усі, крім Джіні. Забіні, якого допитували після Маклаґена, виявився сином відомої своєю вродою відьми (як Гаррі зрозумів, вона сім разів виходила заміж, причому кожен її чоловік помирав загадковою смертю, залишаючи їй гори золота). Настала Невілова черга: це були дуже неприємні десять хвилин, бо Невілових батьків, відомих аврорів, довели до божевілля катуванням Белатриса Лестранж разом з іншими посіпаками смертежерами. Під кінець Невілового розпитування у Гаррі склалося враження, що Слизоріг не поспішає з остаточною оцінкою Невіла, доки не з'ясується, чи йому передалися від батьків хоч якісь здібності.