Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми
Шрифт:
Потім сер Генрі, у свою чергу, розповів братові головні епізоди наших пригод, і, отак розмовляючи, ми просиділи до глибокої ночі.
— Слава Богу, — сказав Джордж Куртіс, коли я показав йому кілька алмазів, — що, окрім моєї нікчемної персони, ви знайшли іще дещо в нагороду за всі ваші знегоди.
Сер Генрі засміявся:
— Алмази належать Квотермейну і Гуду. У нас була домовленість, що вони ділитимуть між собою всю здобич, яка може трапитися нам по дорозі.
Це зауваження примусило мене замислитися. Порадившись із Гудом, я сказав серу Генрі, що ми обоє просимо його узяти третину алмазів, а якщо він відмовиться, то його частка нехай буде передана Джорджу Куртісу, який, по суті, постраждав через ці коштовності більше од усіх. Ми ледве умовили його пристати на цю пропозицію, і але Джордж Куртіс дізнався про наше рішення значно пізніше.
На цьому я хочу завершити свою оповідь. Наш зворотний шлях через пустелю в крааль Ситанді був дуже тяжкий, зважаючи на те, що нам доводилося підтримувати Джорджа Куртіса, оскільки його права нога була в дуже поганому стані і з рани час від часу відділялися осколки роздробленої кістки. Сяк-так ми подолали пустелю, і розповідати подробиці цієї подорожі — значило б повторювати пережите
Через півроку після нашого повернення в Ситанді, де ми залишили наші рушниці та інше майно, хоча старий негідник, якому довірено було зберігати його, неабияк засмутився тим, що ми залишилися живі й усе це треба повернути. Отож ми, живі й неушкоджені, зібралися в моєму маленькому будиночку в Береа, біля Дурбана, де я тепер і пишу ці рядки. Звідси я прощаюся з усіма, хто супроводжував мене в неймовірній подорожі, адже подібного я навряд чи зазнавав коли у своєму багатому на пригоди житті.
Р. S. Не встиг я написати останнє слово, як побачив кафра, що йшов із пошти моєю апельсиновою алеєю з листом, закладеним у розщеплену палицю. Лист цей був від сера Генрі, і оскільки він має безпосередній стосунок до моєї розповіді, я наводжу його повністю:
Брейлі-хол, Йоркшир.
Любий Квотермейне! З останньою поштою я надіслав вам декілька рядків, аби повідомити, що ми троє — Джордж, Гуд і я — благополучно прибули до Англії. Ми зійшли на берег у Саутгемптонг й негайно поїхали до Лондона. Бачили б ви, яким чепуруном постав Гуд перед нашими очима наступного ж дня! Ретельно поголений, у вишуканому фраку, що облягав його як рукавичка, новий чудовий монокль і т. п. і т. д. Ми гуляли з ним у парку, де зустріли декількох знайомих, і я тут же розповів їм історію про його “прекрасні білі ноги”.
Він оскаженів, особливо після того, як один вельми уїдливий журналіст надрукував усе це у фешенебельній газеті.
А зараз про справи. Щоб поцінувати колекцію алмазів, ми з Гудом звернулися до ювелірної фірми Стрітер, і я просто не наважуюся сказати вам, в яку суму вони їх оцінили. Сума нечувана! Це ще лише приблизна оцінка, оскільки вони зауважили, що за їхньої пам’яті іще ніколи на ринку не з’являлося в такій кількості таке чудове каміння. Виявляється, що, за винятком одного або двох, вони — найчистішої води і нічим не поступаються найкращим бразильським діамантам. Я запитав, чи купить їх фірма, але вони відповіли, що це їм не під силу, і рекомендували продавати уроздріб, щоб не наповнювати ними ринок. Проте вони все ж таки пропонують сто вісімдесят тисяч фунтів стерлінгів за вельми невелику частину скарбу. Ви повинні приїхати до Англії, Квотермейне, і самі поклопотатися про це, тим більше що ви наполягаєте на прекрасному подарунку для мого брата — цілій третині алмазів, що не належать мені.
Щодо Гуда, то він зовсім схибнувся у суєтних клопотах: тільки те й робить, що чепурить свою персону. Але все-таки я гадаю, що він ще не забув Фулату. Він мені сказав, що відтоді, як приїхав до Англії, не бачив жодної жінки, яка була б така ж чарівна і така ж вродлива, як та нещасна.
Я хочу, щоб ви переїхали на батьківщину, мій дорогий давній друже, і поселилися біля мене. Ви достатньо потрудилися за своє життя, і у вас купа грошви, а у мене у сусідстві продається маєток, який вам чудово підійде. Приїжджайте ж, і чимскоріше! А книжку про наші пригоди ви можете закінчити на пароплаві! Ми відмовилися розповідати нашу історію, поки ви її не напишете, оскільки боїмося, що нам не повірять. Якщо ви послухаєтеся моєї поради, ви приїдете сюди на Різдво, і я дуже прошу вас оселитися у мене. На той час сюди приїдуть Гуд і Джордж і, між іншим, ваш син (це щоб вас спокусити!). Він уже приїжджав до мене на тиждень пополювати і справив дуже приємне враження. Ваш Гаррі — дуже холоднокровний хлопець: під час полювання він всадив мені в ногу повнісінький заряд дробин, сам виколупав їх, а на додачу зауважив, як зручно мати з-поміж друзів-мисливців студента-медика.
До побачення, друзяко! Не буду вас більше умовляти, але я знаю, що ви приїдете, хоча б для того, щоб зробити приємне вашому щирому другові
Генрі Куртісу.
Р. S. Бивні величезного слона, що роздер бідолашного Хіву, прибиті у мене в холі над парою буйволячих рогів, що їх ви мені подарували, і виглядають чудово. А сокира, якою я зніс голову Твалі, висить над моїм письмовим столом. Шкода, що нам не вдалося привезти кольчуги!
Г. К.
Сьогодні вівторок. У п’ятницю відходить пароплав, і мені кортить скористатися запрошенням Куртіса і податися до Англії, хоча б для того, щоб побачити мого хлопчика Гаррі й поклопотатися про друкування цієї історії, оскільки мені не хотілося б довіряти цю справу комусь іншому.
ДОЧКА МОНТЕСУМИ
Розділ І
ЧОМУ ТОМАС ВІНҐФІЛД РОЗПОВІДАЄ СВОЮ ІСТОРІЮ
“Хвала Богу, що подарував нам перемогу! Сила Іспанії зламана, кораблі її потонули або втекли, морська безодня поглинула сотні і тисячі її моряків і солдатів, і тепер моя Англія може зітхнути вільно [63] . Вони йшли, щоб підкорити нас, щоб катувати нас і спалювати живцем на багаттях, вони йшли, щоб зробити з нами, вільними англійцями, те ж саме, що Кортес зробив з індіанцями Анауаку [64] . У наших синів вони хотіли відняти свободу, а в наших дочок — честь; наші душі вони хотіли віддати попам, а наші тіла і все наше надбання — Папі Римському і своєму імператору! Але Бог відповів їм бурею, а Дрейк [65] відповів їм кулями. Вони щезли, і разом з ними зникла слава Іспанії.
63
Йдеться про загибель так званої “Непереможної армади” флоту католицької Іспанії, що складалася зі 130 кораблів з 2400 гарматами і 19 тисячами солдатів, окрім матросів. З 21 по 27 липня 1588 року англійці в трьох послідовних битвах завдали іспанцям значних утрат, а потім раптовий шторм, що відігнав іспанські кораблі до Оркнейських островів, довершив розгром. — Прим. перекл.
64
Анауак— стародавня тубільна назва держави ацтеків, розташованої на території сучасної Мексики. Тут і далі всі географічні назви та історичні імена, які автор іноді довільно скорочує, даються повністю в сучасній транскрипції. — Прим. перекл.
65
Дрейк Френсіс(1545–1595) — англійський мореплавець і пірат, що дістав за битву з іспанцями дворянський титул сера. Першим повторив кругосвітню подорож Магеллана. Брав участь у розгромі “Непереможної армади”. — Прим. перекл.
Я, Томас Вінґфілд, почув про це сьогодні, в четвер, набангійській базарній площі, куди приїхав, щоб поговорити з людьми і продати яблука — ті, що вціліли в моєму саду після страшних штормових вітрів, які геть обчухрали нинішнього року майже всі дерева.
Усілякі чутки доходили до мене і раніше, але сьогодні в Бангі я зустрів чоловіка на ім’я Юнг, з роду ярмутських Юнгів, який сам брав участь на ярмутському кораблі у битві при Гравеліні [66] , де іспанців погнали далі, на північ, доти, доки вони не загинули в Шотландському морі.
66
Гравелін— маленький порт на узбережжі Франції, поблизу якого 27 липня 1588 року відбулася третя, вирішальна битва англійського флоту з “Непереможною армадою”. — Прим. перекл.
Кажуть, що мале породжує велике, але тут сталося навпаки: велике спородило мале. Ці славетні події спонукали мене, Томаса Вінґфілда з Лоджа, парафіянина дитчингемської парафії графства Норфолк, узятися на схилі віку за перо і папір, попри глибоку старість і те, що недовго вже мені ряст топтати.
Десять років тому, 1578 року, коли наша вельмишановна королева Єлизавета була проїздом у тутешніх краях, її величність побажала побачити мене в Норіджі. Того дня вона сказала, що розповіді про мене дійшли й до неї, і забажала почути щось цікаве з мого життя, вірніше — з тієї пори, коли я жив з-поміж індіанців саме тоді, коли Кортес впокорював їхню країну Анауак, відому нині під ім’ям Мексика. Але щойно я розпочав оповідь, як її величності вже час було вирушати у Коссей на оленячі лови. Прощаючись, королева зажадала, щоб я виклав свою історію на папері, щоб вона могла її прочитати, і додала, що, коли ця історія справдить надії, які на неї покладають, вона подарує мені титул баронета і я закінчу свої дні сером Томасом Вінґфілдом. На це я відповів, що ніколи не вмів доладу поратися з такими речами, як перо і папір, проте докладу всіх зусиль, щоб веління її величності виконати. Потім я насмілився подарувати їй великий смарагд, один із тих, що колись прикрашали шию дочки Монтесуми, а до неї — багатьох інших принцес. Побачивши цей смарагд, очі її величності спалахнули так яскраво, як і сам коштовний камінь, бо наша королева полюбляє подібні дрібнички. Напевно, якби я цього запрагнув, я міг би укласти з нею угоду і тут же дістати свій титул в обмін на смарагд, але я багато років був вождем могутнього племені і нині не бажав ставати чиїм би то не було слугою. Тому я просто поцілував королівську руку, яка так міцно стиснула коштовний камінь, що аж кісточки їй побіліли, попрощався і того ж дня повернувся до себе додому в долину Уейвні.
Однак я не забув побажання королеви і давно вже збирався викласти на папері історію свого життя, доки моє життя і моя історія тривають. Для мене, щодо цього людини недосвідченої, завдання це справді нелегке. Та чи личить мені страхатися труднощів, коли вже близько час вічного супокою? Я побачив таке, чого не бачив жоден англієць і про що варто розповісти.
Життя моє було незвичайне. Скільки разів, коли, здавалося, смерть дивилася у вічі і порятунку не було, провидіння рятувало мене, можливо, тільки для того, щоб люди дізналися про мою історію і мали собі з неї науку, бо все, чого я зазнав і побачив, свідчить про одну непоборну істину: зло ніколи не дає добра, зло породжує тільки зло і врешті-решт звалюється на голову того, хто його чинить, стосується те якоїсь окремої людини чи цілого народу.
Пригадайте хоча б долю Кортеса, цього відомого завойовника! Я його знав за тих часів, коли він мав майже безмежну владу, а років сорок тому, як мені розповідали, славетний Кортес помер в Іспанії в немилості і злиднях [67] . Отож-бо! І ще я чув, що сина Кортеса дона Мартіна катували саме в тому місті, яке його батько з такою нечуваною жорстокістю завойовував для іспанців. Усе це в пориві відчаю напророкувала Кортесу найулюбленіша з його подруг Маліналь, — іспанці її називали Мариною, — коли Кортес покинув її і віддав за дружину дону Хуану Харамільо, забувши про все, що їх поєднало, і про те, що вона не раз рятувала від неминучої смерті і його, і солдатів.
67
Насправді завойовник Мексики Ернандо Кортес (1485–1547) до самої смерті був неймовірно багатий і мав титул герцога. — Прим. перекл.