Чтение онлайн

на главную

Жанры

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця
Шрифт:

3під його молота злітали іскри.

Іскри зі штаби стальної, яка за кільканадцять ударів ставала шаблею.

Іскри з другої штаби.

Іскри з третьої… з десятої… з тридцятої.

Іскри з очей.

I дзвенів та стогнав метал, метал розпечений і метал холодний, метал серця, бо дзвеніло й співало все в ньому самому, в душі в цього парубка, якого шал кохання підняв сьогодні вперше над землею, та й ніс його, та й ніс, швидше і швидше, вперед і вперед, — дзвеніло й співало залізо, дзвенів та співав і сам коваль Михайлик, який став сьогодні вранці кохайликом, — співав увесь, бринів увесь, бив серцем і молотом.

Бив молотом і справді-таки співав.

I сам того не помічав, як либонь не помічають того й птиці небесні, коли їм

настає пора співати.

Коли настає пора…

А ковалиха Анна думкою линула за Омельковим конем, і аж бачила вже, як хлопець у її сестри, в Марії, гостює, в далекій Москві…

…Михайлик гупав молотом і співав.

Не помічав того, що за широкими дверима кузні, припавши нишком до одвірка, слухає його циганочка Мар'яна.

Він співав та й співав.

Одну пісню співав.

Другу пісню.

Третю…

— Гей-гей!..

Пiсня третя, вечiрня й нiчна

1

Сюди тень, туди тень — та й минув увесь день, — день, повний несподiванок i пригод.

2

Скінчивши, нарешті, вечірню відправу, що під кінець її довелось єпіскопові прощатися у вівтарі з Омельком, котрий, проспівавши «Світе тихий», мусив рушати в путь, — скінчивши, нарешті, вечірню відправу, що на цей раз видалась особливо довгою, Мелхиседек, задихаючись від утоми, зняв з голови митру, важку, цупку, мов казанок, цяцьковану по золоту перлами та самоцвітами, скинув, хапаючись від нетерпіння, й блискучий саккос із золотими дзвінцями, зняв швиденько і омофор, пояс, поручі й підризник, бо вельми душно було в церкві, уже й спочив трішки, в самій рясі посидівши обіч жертовника на ослоні, біля віконця в східній вівтарній стіні, вже йому й люлечки покурити схотілось, аж вуха пухли, вже й попоїсти була пора, — службу ж правлять натщесерце, — а люди з церкви не розходились і не розходились, чекаючи, певне, архирейського напутного слова, хоча казання в суботу проголошувати й не годилося, бо задля проповідей одвіку призначалось тільки неділешню літургію, та й стомився нині владика, а до розмови з мирянами готовий не був. Але…

— Доведеться-таки, — кивнув архирей вітцеві Варламові Лобанівському, настоятелеві мирославського собору, протоієреєві, тобто найстаршому попові, котрий гадав, маючи до того вельми поважні підстави, що з вітця Мелхиседека — архирей, як із вола херувим, як із висівок паска, як із цигана рабин, як із кота борщ, бо ж від нього за цілу верству тхне козарлюгою, байдебурою степовим, січовиком-голодранцем, а не церковним вельможею, бо ж не вичавлює він сьомого поту з напівголодних кріпаків, що належать до єпіскопської кафедри, бо ж розмовляє по-людськи з босоногою челяддю, що служить йому в архирейській господі, бо ж не знає цей владика до пуття ані святого письма (хоч і вчився колись в Академії), ані треб, бо ж йому від ладану в голові паморочиться, та й до тютюнища привержений, та й до чарки, старий собака, не байдужий, та й приятелює з такими зайдами, як той анахтемський Козак Мамай, що на лиху годину з'явився оце в Мирославі, — та й іще чимало було у вітця Варлама поважних причин — не любити, зневажати й пуще вогню боятися Мелхиседека, бо ж він був певен, оцей руденький. попик, же тяжка архирейська митра більше личила б йому самому, і в цьому святому переконанні підтримував його останнім часом і сам пан Купа-Стародупський, до якого всім пастирським серцем і глибокою попівською кишенею щиро горнувся, ластився й липнув далекоглядний отець Варлам, котрого деякі миряни вельми шанували, бо він служив божу службу з таким захопленням, аж плакав, бо носив цибулину в кишені й раз по раз. нюхав, розтираючи в пальцях…

— Що доведеться? — спитав, не зрозумівши, отець Варлам.

— Доведеться мовити слово, — пояснив Мелхиседек.

— Яке там у суботу слово! — буркнув отець Варлам і вирвав з довгого й не вельми рясного попівського пучка на потилиці рудющу волосину, що він робив завжди, хвилюючись чи сердячись, але від того майже

не лисів, хоч і насмикував за день добру мичку (матушка плела з того волосся килимки, начеревники, скуфійки та ще силу всякої всячини), бо ж він завжди або гнівався, або нуртував… Волосся валялося жмуттям і по всьому вівтарю (за що йому від матушки перепадало, бо пропадає добро). — Хто ж таки в суботу каже проповідь! — і він знову з тихим тріском видрав собі волосину і спересердя хотів був кинути її додолу, але, схаменувшися, сховав до глибоченної кишені.

— Люди ж чекають напутного слова!

— Дурна череда, а не люди!

— Ви мене таки переконали, отче Варламе: треба мирові дещо сказати. Оце зараз. Саме в суботу!

— Ат! — і він знову вирвав волосину. — 3 підручників гомілетики відомо, же вчена дидаскалія, спираючись на слова Іісуса Христа і святого Петра-апостола, бачить у літургійній проповіді…

— Пора! — немовби й не чувши направи попа Варлама, буркнув сам собі владика і виступив з вівтаря через дияконські двері — з намальованим на них (ні, не Мамаєм!) архангелом, — і зійшов на амвон.

Тут отець Варлам уже не міг уговтувати владику — перед усім народом, він тільки поглядав з прихованою люттю і сподівався воздати йому за все, щоб тіло й душу владики воврещи в вогненну дебр, і він зичив архиреєві всяких лих, во глибині душі своєя вповаючи, що вітця Мелхиседека, якщо все-таки є справедливість на землі, обов'язково вб'ють в одному з найближчих боїв, куди його нечистий носить, як справжнісінького полковника.

Отець Варлам був не з тих стародавніх українських попів, що чорну муку приймали від польських жовнірів та ксьондзів; не з тих, хто йшов на смерть мученицьку за народ, за православну віру; не з тих, кого, не навернувши до унії, поливали олією й клали в жар; не з тих пастирів, з кого живцем здирали шкуру або вкидали в бочки з понабиваними гвіздками й котили з гори; не з тих попів, що смерть приймали разом з мирянами, коли польські вояки з попами уніатськими винищували непокірні села, навіть старих, жінок і дітей, — отець Варлам не був таким попом…

Це був звичайнісінький піп, зажерливий і від неробства знавіснілий, заздрісний і неохайний, продай-душа, бо охоче продався б кому-небудь, якби його схотів хтось купити, — одним словом, це був звичайнісінький піп, із тих, кого стрічаючи, миряни мерщій хапаються за гудзик чи гаплик: піп з хрестом, а чорт з хвостом! — і такий, мовляв, побожний, як у святого Юрія Побідоносця кінь…

Якби перехопив хто погляди, що їх кидав на владику цей рудий попище, зразу зрозумів би, яким чортом дихає цей божий слуга.

Він дивився на ноги єпіскопові, і здавалося, що поглядом перебиває кістки йому, так не хотілось, щоб єпіскоп сходив нині на амвон.

Та владика був уже там.

Поправивши на голові скривавлений завій, він мовив до людей хороше, просте слово:

— Миряни!

Шарудіння й ледве чутний поважливий гомін — раптово вщухли (тільки мушва бриніла над головами), бо люди ждали пастирського слова, такого потрібного в тривожну годину війни.

— Миряни! — повторив єпіскоп. — Сьогодні довго балакати не можна… за всіма церковними правилами, що їх так добре знає наш отець Варлам, хай благословить його милосердний Христос-спаситель! Тож я скажу небагато: роботящі люди міста збентежені намовляннями вітця Варлама, щоб жоден православний протягом Клечального тижня… щоб не брався ні за холодну воду, як це й годиться Зеленими святами, бо в ці дні працювати завше було гріх!

Неначе хвиля пройшла по церкві після слів архирея, бо саме цього люди й чекали від нього: працювати чи не працювати?

— Отож, діти мої: правду каже наш отець Варлам… I ще вища хвиля знялася в соборі, сколихнувши юрбу збентежених мирян.

— Правду піп каже, — провадив далі єпіскоп, — бо ж саме так у священних книгах писано, так і звичаями предківськими заведено. Ми ж бо рідні звичаї шануємо. Але… — і владика на коротку мить замовк, а всі чекали, що він скаже далі.

Чекав і той рудий попище Лобанівський.

Поделиться:
Популярные книги

Убивать чтобы жить 3

Бор Жорж
3. УЧЖ
Фантастика:
героическая фантастика
боевая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Убивать чтобы жить 3

Герцогиня в ссылке

Нова Юлия
2. Магия стихий
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Герцогиня в ссылке

Шатун. Лесной гамбит

Трофимов Ерофей
2. Шатун
Фантастика:
боевая фантастика
7.43
рейтинг книги
Шатун. Лесной гамбит

Полковник Империи

Ланцов Михаил Алексеевич
3. Безумный Макс
Фантастика:
альтернативная история
6.58
рейтинг книги
Полковник Империи

Смерть может танцевать 3

Вальтер Макс
3. Безликий
Фантастика:
боевая фантастика
5.40
рейтинг книги
Смерть может танцевать 3

АН (цикл 11 книг)

Тарс Элиан
Аномальный наследник
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
АН (цикл 11 книг)

Сердце дракона. Том 18. Часть 2

Клеванский Кирилл Сергеевич
18. Сердце дракона
Фантастика:
героическая фантастика
боевая фантастика
6.40
рейтинг книги
Сердце дракона. Том 18. Часть 2

Боги, пиво и дурак. Том 4

Горина Юлия Николаевна
4. Боги, пиво и дурак
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Боги, пиво и дурак. Том 4

Старатель 3

Лей Влад
3. Старатели
Фантастика:
боевая фантастика
космическая фантастика
5.00
рейтинг книги
Старатель 3

Измена. Свадьба дракона

Белова Екатерина
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
эро литература
5.00
рейтинг книги
Измена. Свадьба дракона

Попаданка в деле, или Ваш любимый доктор - 2

Марей Соня
2. Попаданка в деле, или Ваш любимый доктор
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
7.43
рейтинг книги
Попаданка в деле, или Ваш любимый доктор - 2

Последний Паладин. Том 2

Саваровский Роман
2. Путь Паладина
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Последний Паладин. Том 2

Ты нас предал

Безрукова Елена
1. Измены. Кантемировы
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Ты нас предал

Газлайтер. Том 2

Володин Григорий
2. История Телепата
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Газлайтер. Том 2