Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця
Шрифт:
Треба ягоди-калини
Наривать!
Хто в купелі з калиною
Охрестивсь,
Той на щастя ще й на радість
Уродивсь.
Наша пісня пролітає
3 краю в край…
Цвіт-калино, Україно,
Розцвітай!
Хвиля за хвилею злітала
Цвіт-калино, Україно,
Розцвітай!
Та й справді, така була то пісня, що все довкола розцвітало від неї.
Все розцвітало, золотіючи від заходового сонця.
Розцвітали насамперед рум'янці на дівочих щоках, а від них аж наче світилося все кругом, бо в рум'янці така сила, що всі квіти погасила.
От які були в ті часи рум'янці!
От яка бриніла там чудова пісня про калину!
40
Зірвану гілочку владика приніс до соборного храму, заквітчаного, як і належить у Клечальну суботу, і всю вечірню з особливим піднесенням правив сам, не давши того попові, настоятелеві собору, вітцеві Варламу Лобанівському, сам читав світильничі молитви (коли каганці в храмі затеплюють, молячи господа, котрий живе в світлі неприступному) і з нетерпінням чекав початку співання псалмів, коли мав востаннє сьогодні забриніти в Мирославі голос Омелька Глека, який цієї ночі мусив рушити в далеку путь, на Москівщину, про що знало вже всеньке місто, бо воєнних таємниць необачні мирославці не берегли.
Послухати Омелька зібралося стільки мирян, що їх ніколи таку силу не побачиш на вечірні, бо ж замалим не ціле місто, всі, хто вільний був на ту часину від служіння війні, прийшли прощатися з улюбленцем.
Коли Омелько, ставши на криласі, заспівав разом з іншими співаками псалом сто сороковий: «Визволи мене, господи, від лихих людей! Від чоловіка насильного заступи мене! Котрі зло6у в серці замишляють, щодня до бою збираються. Гострять язик свій, як у змія… Нехай посиплеться на них горюче угля! Нехай бог кине їх в огонь, у вир, щоб не спаслися! Я знаю, що явить господь правосуддя пригнобленим, справедливість бідним…» і ці облудні слова церкви про неіснуючу справедливість бідним, і благання про те, щоб чоловіка насильного злоба у пропасть загнала, все це будило відгомін у душах молящих, бо ж була круг міста війна, бо ж насильством повнилось життя цих простих людей, бо ж мусив оцей парубок, що саме співав на криласі сто сороковий псалом Зелених свят, мусив нині рушати задля блага вітчизни в далеку дорогу, важку й небезпечну, і миряни, той псалом слухаючи, тими ж таки словами за співака молилися, за улюбленця города Мирослава: «Сохрани мене, господи, від рук беззаконного, від людей насильних заступи мене, од тих, котрі задумали спинити кроки мої…» і добрі люди, благаючи в бога щастя-долі Омелькові, що співав оце тут, може, востаннє, мирославці вже й плакали ревно, та й сам владика не міг стримати рясної сльози.
Коли ж грянула чудовна пісня «Світе тихий», що нову музику до неї недавно склав оцей же парубок, Глек Омелян, від співу того люди шаліли в нестямі, бо пісня кожного в молінні підносила до самих небес.
Та річ була й не в молінні.
Всяке щире мистецтво таку має силу, що людина, не тільки співаючи, а й слухаючи, не тільки малюючи, а й дивлячись на витвір художника, почуває себе на ту мить велетнем, і їй здається, буцім вона сама те все створила, і прокидається в ній хороше почуття гордості за людину, за творця, за свій народ.
В Омелькових піснях — і в церковних, і в світських, — сильно грала народна струя…
Його вчили не тільки
Він уже встиг попрощатися з батеньком.
Висповідавшись і запричастившись, він уже готовий був у дорогу, тож і, співаючи зараз, залітав далеко вперед на своїй небезпечній путі, і співав перед мирославцями так, як ніколи досі й не співав, бо прощався і з батьком, що стояв біля криласу, нишком утираючи сльози, прощався і з батьківщиною, з усіма цими добрими людьми, що так любили його талант.
Лукія очей з нього не зводила, слухаючи.
Вони вже попрощалися з братіком, разом помовчали в садку.
Потім Омелько вклонився їй доземно, наче матері, бо це ж вона, Лукія, виростила їх, трьох братів-гончаренків, по смерті матінки. Прощаючись і руки їй цілуючи, Омелько передав сестрі сувій паперів, пописаних кумедними значками, і просив переховати, поки не вернеться, а якщо згине десь, просив передати до Києва… Там були, в тім сувої, його світські партесні пісні — на сім голосів і на дванадцять, написані на рівні тодішньої мусикійної техніки, — і була між ними «П'яницька пісня», дванадцятиголосий партесний концерт, який він щойно закінчив і вже почав був розучувати з товаришами, щоб тішити козацтво чи й свого брата ремісника жартівлнвим співом, багатоголосим і мудрим…
Лукія плакала, братіка на вечірні слухаючи, боялась тої хвилини, коли скінчиться відправа, і Омелян, уже й додому не заходячи, рушить у дальню дорогу, забравши рушницю, сопілку, торбину, скочивши на коня, що дожидав його коло церкви.
41
Поки владика правив службу, молившись за мирян, що їх у церкві було повнісінько тої Клечальної суботи, молившись за Омелька, що мав рушити в далеку й небезпечну путь, молившись і за всю шарпану й терзану Вкраїну, — в архирейськім садку тимчасом два вельможні лукавці і шалапути, Оврам і Демид, марно спитувались одурити й спантеличити премудрого Козака Мамая, теревенячи запорожцеві, буцім скарби Долини — суща небилиця.,
— Я вже вашу Долину оглянув, — сказав Роздобудько. — I все збагнув.
— А я вже оглянув тебе самого, мій брехливий паничику, — кепкуючи, йому в тон відповів Козак Мамай. — I теж… усе збагнув!
— Що ж ти збагнув? — перелякано поспішив спитати Оврам Роздобудько.
— А те збагнув, що найдорожчим скарбом завше є людина.
— Яка людина?
— А ось ти, наприклад, чепурунчику.
— Чому ж це?
— А тому… Хорошенько прибравши тебе до рук, можна певно сказати, що й скарби Долини опиняться в тих же руках.
— Ти мій талан прибільшуєш, Козаче. Правда ж, пане Пампушко? Я й не такий розумний, як здається. Правда ж?
— Щира правда, — охоче підтримав обозний. — Дурень дурнем!
— Що ви цим хочете сказати? — спалахнув Роздобудько.
— Саме те хочу сказати, об чім ви мене попросили.
— Я вас ні об чім не просив, — розсердився пан Оврам і одійшов од Купи, ображений, заклопотаний, збентежений своєю халепою.
Панна Подолянка, яка осторонь слухала всю цю балачку, поспішила підійти до шукайла, одвела його на два-три кроки далі й, озирнувшись на Мамая, стиха шепнула: