Крах чорних гномів
Шрифт:
Дузеншен глянув на фон Вайганга.
— Ви доручаєте мені?..
— Зрадник повинен бути знищений! — групенфюрер постукав олівцем по столу й додав: — Я покладаюсь на вашу рішучість і тверду руку!
Лише тепер Дузеншен остаточно зрозумів, чого вимагають від нього. Щоки його побіліли. Вилиці загострились. Судорожно проковтнув слину і вперто задер підборіддя.
— Слухаюсь, групенфюрер! — вигукнув. — Мерзотник буде покараний!
Кремер зробив крок убік, аби краще бачити обличчя Дузеншена. Встиг зазирнути йому у вічі і остаточно переконався: за будь-якого випадку
Наступної миті Дузеншен опанував себе, допитливо глянув на Кремера.
— Рехан буде сам? — запитав. — Чи…
— На такі зустрічі не запрошують свідків, — посміхнувся Карл. — Думаю, американець, побачивши, що пахне смаленим, тікатиме. Не затримуйте його. Ваше завдання — ліквідація Рехана.
Дузеншен ще раз глянув на фон Вайганга. Той ствердно кивнув. Запитав:
— Вам усе зрозуміло?
— Так.
— До речі, — втрутився Кремер. — Напроти місця зустрічі — магазин. Звідти вулиця добре проглядається. Тільки не поспішайте і не сполохайте Рехана.
— Ви не маєте підстав підозрювати мене в симпатії до оберштурмфюрера, — відповів Дузеншен похмуро. — Сьогодні йому не викрутитись!
— Тоді йдіть і приготуйтесь! — Фон Вайганг обійшов стіл, поклав руку на плече Дузеншенові. — І допоможе вам бог!
В гаражі Кремер доторкнувся до капота Реханової машини і, упевнившись, що він теплий, запитав шофера:
— Не сидиться вашому шефові?
— Коли б у мене була така гарна дівчина, — зареготав той, — я б їздив до неї не зранку, а звечора…
Отже, Руді щойно повернувся від Хільди. Цікаво, що вони надумали?
Карл сам сів за кермо машини. їхав, не поспішаючи, уважно розглядав дорогу попереду: Руді може піти на все, і де гарантія, що на шосе нема засідки?
На шляху до містечка нічого не трапилось. Залишивши автомобіль просто зарослого плющем двоповерхового будиночка, Кремер пройшов через незамкнену хвіртку до парадних дверей. На нього чекали, бо служниця одчинила, ледь він устиг натиснути на кнопку дзвінка.
— Фройляйн на другому поверсі, — буркнула непривітно, вказуючи на дерев’яні східці, прикриті яскравою вовняною доріжкою.
Кремер уже бував тут і мав нагоду познайомитись із замкнутою, непривітною служницею. Але сьогодні — Карл відчув одразу — вона просто-таки випромінювала ворожість. Та це зовсім не зіпсувало йому настрій. Навпаки, піднімаючись по сходах, ледь чутно наспівував: непривітність служниці ще раз підтверджувала його здогадки — жінка простіша од хазяїв і не може приховати свої справжні почуття.
Хільда зустріла його біля дверей. Карл насторожився. Чекав, що вона кокетуватиме з ним, можливо, навіть спокушатиме. Хільда ж привіталась ввічливо, але холодно, ледь усміхнулась і запросила до покою. Кімната невеличка — мабуть, планувалась під кабінет Реханові. Письмовий стіл, широка канапа і низенький столик, завалений газетами та журналами в яскравих обкладинках, напівпорожня книжкова шафа — Руді не дуже любив читати, поставив її для годиться.
Хільда підійшла до вмонтованого в стіну бару, відкинула дверцята.
— Я не питиму, — випередив її Карл, умощуючись у кріслі біля журнального столика, — автомобіль — і маю потім справи.
Хільда здивувала його. Не сперечаючись, причинила бар, відказала байдуже:
— Ні то й ні…
Запалила сигарету, кинула Карлові пачку.
— Куріть…
Кремер покрутив пачку в руках. Випадково перехопив погляд Хільди — напружений і трохи зляканий. Зазирнув у пачку — залишки, три чи чотири штуки. Вже дістав сигарету. Хільда клацнула запальничкою. Ця поспішливість знову не сподобалась Карлові, і він поклав запропоновану пачку.
— Люблю міцніші, — пояснив, дістаючи власні.
— Будь ласка, — сказала Хільда рівним голосом, але випустила запальничку. Карл підняв її, прикурив. Покрутив у руках, віддав дівчині.
— Гарна штучка, — мовив, — мені такі ще не траплялися…
Йому здалося, що Хільда перевела дух. А може, лише здалося, бо почала діловим тоном:
— Пробачаюся, що відірвала вас від справ, та, сподіваюсь, не пошкодуєте, бо наші інтереси можуть співпасти.
Кремер не перебивав її і не заохочував — просто сидів, курив і думав. Зараз двадцять на першу. Добиратись йому до Дрездена треба не менше двадцяти п’яти — тридцяти хвилин. Отже, Хільда повинна відпустити його не раніше, ніж за чверть до третьої. Залишається дві години двадцять п’ять хвилин. На що ж вона розраховує?
А Хільда продовжує, попихкуючи сигаретою:
— Ця розмова повинна залишитися між нами…
Кремер мовчки кивнув.
— Звичайно, Руді згодом дізнається про все, та зараз, поки ми ще не побралися, це моя невеличка таємниця. Справа в тому, Карле, що я маю трохи грошей…
Хільда зробила кількасекундну паузу, спостерігаючи, яке враження справили її слова. Кремер загасив сигарету в попільничці, приховав посмішку і запитав обережно:
— Скільки?
— Не так уже й багато. Близько двадцяти тисяч.
— І ви вважаєте цю суму незначною?
Хільда стенула плечима:
— Все залежить від обставин. Сьогодні ці гроші для мене — багатство…
— Не лише для вас, — повчально мовив Кремер.
— Мене не цікавлять інші, — відказала дівчина. — Чи можете ви допомогти мені перетворити ці гроші на коштовності?
— Невже ви думаєте, фройляйн, що можна десь придбати камінець навіть у півкарата, коли росіяни підійшли до Берліна? Я сам заплачу вам удвоє більше, ніж він коштував ще місяць тому…
Хільда розгублено закліпала очима.
— Що ж мені робити?
Кремер не відповів.
— А коли я вас попрошу? — Хільда почала нервувати. Постукала нігтями по лакованій поверхні столика, благально зазирнула Карлові у вічі. Раптом різко підвелась, заходила по кімнаті, витягла з шухляди письмового столу пачку сигарет і знову запалила. — Невже ви можете відмовити мені?
Карл зробив сумне обличчя. Хільдин маневр з сигаретами не пройшов повз його увагу — тепер він точно знав: у напівпорожній пачці, що лежала перед ним, — сигарети зі снотворним, ба навіть з отрутою. Він не закурив і переплутав їм усі карти. Що ж, тепер Хільді залишається лише випробувати на ньому силу своїх чар.