Крах чорних гномів
Шрифт:
— Ми пригріли на грудях змію, — не втримався, аби не зіграти, — Рехан учинив опір, і, — розвів руками, — нічого не залишалося, як пристрелити його…
— Американець? — коротко запитав Карл.
— Відразу дав газу і втік.
— Рехан розмовляв з ним?
Це найбільше цікавило Кремера. Адже Руді міг повідомити американців, ким є насправді уповноважений групенфюрера.
— Мої люди слідкували за Дузеншеном, — розсміявся фон Вайганг. — Невже ви думаєте, що можна було покластися лише на шарфюрера? Та хлопець виявився спритним. Він пустив у Рехана дві кулі, перш ніж той
Карл співчутливо похитав головою.
— Російські армади на підступах до столиці…
Фон Вайганг кивнув на карту:
— Армії генерала Конєва почали штурм Берліна. Не виключена можливість, що вони повернуть і на південь. Нам слід поспішати, мій хлопчику!
— Так… — роздумливо протяг Кремер. — Але ж дивізії Венка пробиваються на схід. Генерал Венк має достатньо сил, аби не тільки зупинити росіян, але й розбити Конєва.
— Ти це чув по радіо чи вичитав у газеті? — примружився групенфюрер. — Отут і тут, — тицьнув пальцем у невеличкі населені пункти на карті, — ми маємо три дивізії. А тут — ще чотири. Звідси можлива танкова атака.
Кремер не відривав очей від карти.
— Основні сили зосереджені тут, — Відполірований ніготь фон Вайганга зупинився на маленькій цяточці. “Герліц”, — прочитав Карл. — Вважаю, що, на кращий випадок, ми лише трохи відстрочимо кінець. Зв’язок з Берліном ось-ось перерветься. Отже, — підвищив голос, — нам слід уже готуватися до гм… евакуації. Я розпорядився поставити у дворі п’ять грузовиків. їх обслуговуватимуть віддані мені люди. Тепер дивись, — групенфюрер знову повернувся до карти. — Оця дорога йде через гори. Вона виведе до американців.
Кремер стривожився — це зовсім не входило в його плани.
— Але ж, — почав здалеку, — цей район повністю контролюється нашими військами. Не забувайте про групу армій “Центр” генерал-фельдмаршала Шернера.
— Будучи Шернером, я б відкрив фронт американцям. — Фон Вайганг невдоволено засопів, наче фельдмаршал скривдив його особисто. — Наші військові іноді не відчувають політичної перспективи…
— На жаль, це не залежить од вас, — мовив Кремер нахабно. Інтуїція підказувала йому, що саме так і слід зараз розмовляти з групенфюрером. — Фронт може стабілізуватись, і ми потрапимо в незручне становище. Як би швидко не наступали генерали, ми завжди встигнемо випередити їх принаймні на два — три дні.
— Так, так… — Фон Вайганг уточнив: — То грузовики стоятимуть під флігелем. Прослідкуйте, аби все було упаковане і підготовлене до евакуації. Шарфюрер Дузеншен допомагатиме вам. Я зроблю відповідні розпорядження. До речі, — затурбувався, — цей інцидент з Реханом не злякає Хокінса?
— Хокінс не такий дурний, аби совати голову в зашморг… Він сидить у Парижі чи Швейцарії, але вже завтра знатиме про те, що сталося в нас. Його помічник зв’яжеться зі мною, і я заспокою його.
Він зустрівся з Джоном Селлерсом увечері.
— Що за йолоп напав сьогодні на мене? — запитав той одразу. — Невже групенфюрер не може навести порядок у своїй парафії?
— У гру втрутилось Управління імперської безпеки, — якомога спокійніше відказав Кремер, — і фон Вайганг може гарантувати вам безпеку лише до завтрашнього ранку. Хтось вислідив вас, і завтра я не дам за вашу голову і п’ятдесяти пфенігів…
— Невже це так серйозно? — голос Селлерса все ще звучав бадьоро, та Карл побачив, як видовжилося квадратне Джонове обличчя.
— Негайно сідайте у вашу машину, Джоне, — сухо кинув Кремер, — і постарайтеся вранці бути за кордоном. Сподіваюсь, ви знаєте, як це робити.
— Не вчіть мене жити! — пробуркотів Селлерс, але вже не так бадьоро. — Може, я й скористаюсь з вашої поради, але чи впораєтесь ви тут самі?
— Не хвилюйтесь, Джоне, я і групенфюрер зацікавлені в успіху справи не менше, ніж ви.
— Слід поспішати, у вас повинно бути все готово на цьому тижні.
— Впораємось…
— З вами зустрінеться наша людина. Вона матиме інструкції щодо маршруту. Разом ви уточните час і місце зустрічі з нами.
— Зараз така ситуація, що місце й час можна визначити лише умовно…
— Визначте точний час і цілком певне місце! — грубо обірвав його Селлерс. — У крайньому випадку, ми викинемо туди десант.
— Ви вмієте робити справи з розмахом, — підлестив Карл.
— Кожний, вкладаючи гроші, чекає прибутку, — пояснив Селлерс. — Ви все зрозуміли?
— Не втрачайте часу, Джоне, — порадив замість відповіді Кремер і полегшено зітхнув, побачивши, що Селлерс повернув до автомобіля. Справді, сьогодні у нього день удач. Це ж треба вміти — за одним махом позбутися і Рехана, і Селлерса.
Передане Карлом Кремером повідомлення про герліцьке угруповання ворожих військ співпадало з даними фронтової розвідки. Наступ гітлерівців не став несподіванкою. Правда, двом танковим і восьми стрілецьким дивізіям ворога вдалося просунутись на тридцять кілометрів уперед до Шпремберга. Удар німецьких дивізій прийшовся по розтягнутих тилах Другої Польської армії генерала Сверчевського, але кризисного становища німцям створити не вдалося. Шпремберзьке угруповання фашистських військ у цей час вже було ліквідоване військами маршала Конєва — його армії успішно штурмували Берлін. Поляки повернули фронт і разом з 52-ю армією генерала Коротєєва зупинили ворога, а через кілька днів самі перейшли в наступ. У повідомленнях Радянського Інформбюро з’явилася нова назва — Дрезденський напрямок.
У флігелі, за алеєю чорних гномів, день і ніч кипіла робота. Есесівці під командою шарфюрера Дузеншена пакували відібрані Карлом Кремером папери у великі жерстяні ящики. Вся кімната була заставлена такими ящиками — підготовка до евакуації закінчувалась.
Карл, як міг, тягнув з від’їздом. Довго перечитував папери, прискіпливо оглядав кожне креслення, дбайливо сортував документи. Примушував навіть відкривати вже запаковані ящики, знов переглядав сотні паперів.
Тепер він знав, де лежать секретні документи служби безпеки. В кабінеті Дузеншена стояв величезний сейф з двома замками. Один ключ зберігався в групенфюрера, інший у Дузеншена — відкрити сейф можна було лише в присутності обох.