Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
димок туману в пригорщах долин,
і кухлик той, і та в яру криничка,
і обважнілі грона горобин...
"Не виходь сьогодні на вулицю"
* * *
Не виходь сьогодні на вулицю —
там сьогодні інакша мода.
І завтра не виходь,
Там що не день,
То інший «ізм».
Поети в’яжуться у суцвіття.
Ти серед них анахронізм, —
Ти з ХХI століття.
6.12.1998
«Мадонна перехресть», 2011 р.
"Не говори печальними очима"
* * *
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
"Недобрий жарт зіграла з нами доля"
* * *
Недобрий жарт зіграла з нами доля.
Стояли дні у черзі ні за чим.
А це прийшло - як спалах, як сваволя,
без дозволу, без права, без причин!
Ця непритомність розуму і серця,
цієї казки несходимий ліс...
І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.
Летить душа над прірвою навскіс.
"Недумано, негадано..."
* * *
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м’ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття, —
я п’яна, п’яна, п’яна
на все своє життя!
"Не жарт, не шоу, не реприза"
* * *
Не
не яв, не сон, не імпровіз.
Життя — це криза,
криза,
криза.
Життя — це криза,
не круїз.
2007
«Мадонна перехресть», 2011
"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні"
* * *
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
"Не знав, не знав звіздар гостробородий…"
* * *
Не знав, не знав звіздар гостробородий,
Що в антисвіті є антизірки,
Що у народах є антинароди,
Що у століттях є антивіки.
Це знаю я. Жалій мене, звездарю!
Це знаю я, і голову хилю.
У антисвіті зірочкою марю,
В антинароді свій народ люблю.
НЕЗНЯТИЙ КАДР НЕЗІГРАНОЇ РОЛІ
Іванові Миколайчуку
Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,– чекало все!
Іван косив траву.
О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур’ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.
Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.
І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.
Десь блискавки – як бліци репортера,
проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера,–