Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
Живу, все життя не почута,
причетністю вбита до вас.
Ні честі, ні мови, ні згоди,
самі лише смутки і пні.
Коханий мій рідний народе,
ти збудешся врешті чи ні?!
23.06.2010
«Мадонна перехресть», 2011 р.
НОВОРІЧНИЙ БАЗАР
Кудись
бо падає сніг навскіс...
Сьогодні на площі виник
зненацька ялинковий ліс.
Ялинки зросли з нічого.
Ще вчора на місці їх
двірник лопатою човгав,
золою притрушував сніг.
Був тихий будень холодний.
Сьогодні ж тут — метушня,
бо вечір став передоднем
якогось нового дня.
Сьогодні на площі виник
зненацька ялинковий ліс.
Ідуть покупці до ялинок,
і падає сніг навскіс.
Ялини різного зросту
стоять в сніговій імлі.
Не зрубують їх, а просто
відокремлюють від землі.
І робиться їм не тісно,
ялини — одна в одну...
Були б вони справжнім лісом,
якби вони мали коріння,
якби їх було неможливо
купить за дешеву ціну.
«Проміння землі», 1957 р.
"Ну, мідь, ну, золото. Ну, продана свобода"
* * *
Ну, мідь, ну, золото. Ну, продана свобода.
Ну, влади прагнете. Кордони вам тісні.
А хто ж вам право дав одняти у народу
його велику гордість і пісні?
Об скелі б’ється те невтішне море.
Помер Неруда. Скрізь горить Трансвааль.
Що не народ — одне й те саме горе.
Що не поет — одна і та ж печаль.
"Обдарував присутністю, побув"
* * *
Пам’яті Леоніда Коваленка
Обдарував присутністю, побув
тут, серед нас, поусміхався людям.
І жоден шпиль не мавши за Парнас,
сміявся сміхом лагідним і мудрим.
Зробив останній у житті привал.
Його душа прокинеться в легенді.
Як він сміявся, як він жартував! —
життя проживши з кулею в легені.
Ось він іде — ніколи і ніде! —
Лікує слово сміхом від пристріту.
Сьогодні день… Осінній тихий день —
І Льоня усміхнувся з того світу.
23.10.1989
«Мадонна
"Обережні люди придумали забобони"
* * *
Обережні люди придумали забобони —
між серцем і розумом знак заборони.
Між серцем і розумом — остороги.
Забобон — для кохання.
Забобон — для дороги.
З півдороги вернутись — погана прикмета.
Лихоліття криваві віщує комета.
Чорний кіт
на невдачу по вулиці шаста...
Ну, а що ви придумали, люди, на щастя?
Є які-небудь певні прикмети?
Не фатальні коти,
не зловісні комети?
Доброзичливі звірі
і ласкаві сузір’я?
Так і хочеться вірити.
І повірю.
А чого ж?
Уявляєте — щастя ще де то —
А вже є у людини щаслива прикмета.
Ну, там квітка, підкова, гніздо чи омела.
От людина і ходить собі весела.
«Мандрівки серця», 1961 р.
ОБРАЖЕНИЙ ТОРКВЕМАДА
Я інквізитор. Ну, і що із того?
Чи то такі вже злочини страшні?
Я не хвалюся. Віку золотого,
звичайно ж, не було і при мені.
Ну, катував. Ну, навертав до лона.
Палив багаття вищі голови.
Я їх убив, ну, може, півмільйона.
Ану згадайте — скільки вбили ви?
"Обступи мене, ліс, як в легенді"
* * *
Обступи мене, ліс, як в легенді про князя Хетага,
коли й кінь був убитий, і він уже ледве брів.
Осбтупи мене, ліс! Хай зупиниться вся ця ватага,
хай удариться люттю об спокій твоїх стовбурів.
Я побуду з тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць.
Хай погоня підожде, усі ці жорстокі і тлусті.
Я нікуди не дінусь. Я долю свою прийму.
А коли я, беззбройна, їм потім вийду назустріч,
то вони позадкують, самі не знають чому.
ОБУРЕННЯ