Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові
Шрифт:
життя самогубством. Через пару тижнів після цієї події йому мало б виповнитися 62 роки, так от їх він
вирішив не чекати. Він пустив собі кулю в лоб (чи куди там?). Будемо вважати, що саме в лоб, бо так вважає
моя мати, а в мене немає підстав їй не вірити. Особливо щодо Старигана Хема.
Отже, Хем пустив собі кулю в лоб. Рішуче. Хем, він такий, рішучий чолов'яга, так. Мама намагалася
наслідувати йому в усьому, але тут вона зіткнулася з неабиякими труднощами.
скопіювати сцену його самогубства. Ви тільки уявіть собі. У головній ролі—сама мама в старому
витягнутому светрі; мамин лоб — чоловіча роль другого плану; ну і «вірний кольт» — чоловіча роль
першого плану. І хоча насправді Стариган Хем убив себе з мисливської рушниці, мама, прихильниця
прогресу, вважала, що замість банальної рушниці вона має використати пістолет. До того ж «рушниця —
жіночого роду, тому й убиває чоловіків, а жінок має вбивати щось чоловічого роду, наприклад, кольт. Кольт
— це чудово!». Аж тут з'ясувалося, що рядовий громадянин України не може просто так узяти й купити собі
«металевого дружка». Думаєте, це змусило маму повернутись обличчям до рушниці? А от і ні. Нормальні
герої завжди ускладнюють чиєсь життя, насамперед своє. Отже, тільки пістолет. Але це виявилося занадто
складним. Мама впала в розпач, визвірилася на всіх, на кого можна було взяти і визвіритися, а вже потім, наче в лихоманці, почала шукати вихід. «Где мой чёрный пистолет? На Большом Каретном» (В.Висоцький, совість російської нації).
Мамі було 60 років, і певний запас часу вона мала (два роки — це багато, за два роки юнаки встигають
перетворитися на чоловіків, я маю на увазі службу в армії, не знаю, про що ви подумали. А армія, на мій
погляд, це як літо, тобто маленьке життя). Отже, час у мами був, але моя мама не була б моєю мамою, якби
негайно не почала рішуче діяти. Вона така, не менш рішуча, ніж Стариган Хем. Мама з'ясувала, що
пістолети є у представників правоохоронних органів. Вона періодично проглядала телевізійні серіали, тому
знала, що в міліціонерів, агентів служб безпеки тощо обов'язково є дозвіл на до смерті жаданий нею
пістолет.
Мама почала обдзвонювати знайомих і незабаром заповнювала анкети відділу кадрів Міністерства
внутрішніх справ. Яким же було її розчарування, коли вона усвідомила, що перекладачам (а маму, як
видатного викладача англійської мови, взяли до центрального апарату міністерства на посаду перекладача) зброї «не положено». Так, саме це, російське: «не положено». Мама обклала всіх матюками, розірвала свою
заяву про вступ на роботу і пішла геть у настрої,
на книзі «Старий та море» і начебто трохи заспокоїлася.
Але моя мама завжди була і залишається прихильницею всебічного наукового підходу. Отож вона розпочала
ходіння по бібліотеках, зокрема, до наукової бібліотеки ім. Вернадського, вишукуючи всі матеріали про
дозвіл на придбання зброї, про зброю як таку і про законодавство країн світу щодо продажу зброї. Вона
листувалася з усілякими помічниками народних депутатів і закидала рекомендаційними листами
Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції та Міністерство оборони. Вона зверталася до
Адміністрації Президента, до Голови Верховної Ради, до Генерального прокурора особисто і навіть вела
таємне листування з Американською асоціацією продавців зброї, представники якої надсилали мамі яскраві
буклети й висловлювали їй моральну підтримку. А торік надіслали дві листівки — поздровлення з Днем
Подяки та Різдвом. Не вистачало тільки отримати від них індичку, яку власноруч застрелив хтось із
активних членів Асоціації на честь мами та свята. Повне Алілуя.
Науковий підхід укупі зі спілкуванням із компетентними органами мамі не допомогли. Питання самогубства
провисало, питання з пістолетом залишалося відкритим. Ні, їй відповідали, спочатку навіть чемно, а вже
потім мама їх достала остаточно, мама вміє діставати, вона класик з діставання, адже в принципі робиться це
просто. Один і той самий лист надсилається ще раз, потім ще, «многа-многа-многа раз» і перетворюється на
лист щастя (це відома шкільна забавка: листи щастя. Коли тобі приходить лист щастя, ти маєш переслати
його п`ятдесятьом друзям, тоді в тебе буде щастя, а якщо не перешлеш, то щастя тобі не буде, а буде
суцільне нещастя. Однак, якщо п`ятдесятьом друзям ти все ж таки цього листа надішлеш, спокусившись
ефемерним щастям, то цілком можливо, що всі ці п`ятдесят друзів добряче натовчуть тобі пику).
Коли відповіді перестали надходити, мама почала розігрувати сцени громадського обурення з плакатами в
руках. Комсомольське минуле може встругнути з вами ще й не такий жарт, воно не відпускає: «любов, комсомол і весна». Мама виготовляла агітаційне приладдя: підбирала картон відповідної форми, старанно
виписувала на ньому літери, прибивала спеціальні дощечки. Це бів цілий процес, яким вона
насолоджувалася, приказуючи, мабуть, на адресу компетентних органів: «По кому б`є дзвін, по кому б`є