Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові

Денисенко Лариса

вкрали гроші, — нагадала я Рудому обставини, за яких ми познайомилися з Ерікою. — Ти розумієш? Вона

не дозволила, щоб у мене вкрали гроші, і сказала, що вона дуже самотня, що їй нема куди подітися, як я

мала вчинити?» Я спіймала себе на тому, що почала виправдовуватися, Рудий це так само помітив. «Ти дуже

добра, моя люба. Але знаєш, що я хочу тобі сказати? Це як з кошеням. Пам'ятаєш? Я приніс кошеня, дав

йому молока, а потім випустив його на вулицю. Бо ти сказала,

що воно може подряпати меблі та нові

шпалери. Ти ж так сказала? А воно було безпорадне й маленьке, це кошеня, на відміну від цієї хвойди. Та

вона ж як телеграфний стовп. От і тепер ти мусиш прийняти таке рішення. До речі, зараз навіть не зима».

Рудий замовк.

«Нікуди вона не піде, якщо сама не захоче піти, — рішуче сказала я. — Люди — не кицьки, вона не

подряпає шпалери. Крім того, мені потрібна подруга. Можливо, вперше в житті я відчула, як мені необхідна

подруга. Спробуй мене зрозуміти». Рудий мовчав, але з його мовчання я зрозуміла, що він не зробить

жодної спроби мене зрозуміти, а також те, що Еріка матиме з ним клопіт. Величезний клопіт. Це як

ворожити на картах і витягти валетів. Валети — це клопіт. Чоловіки. Від них самий клопіт. «Ти вирішила

товаришувати з повією? Цікава, прогресивна ідея», — Рудий криво всміхнувся. Ви думаєте, що сліпа

людина не зможе розрізнити щиру та криву посмішки? Я вас запевняю, може, ще й як.

Утім, Рудий вів далі: «У тебе не вийшло дружби з жодною із моїх дівчат, і ти думаєш, що в тебе щось вийде

із цією?» Рудий наривався, мені не хотілося йому нагадувати, що в нього так само не склалися стосунки з

жодною із його постійних дівчат. Але я думаю, що він правильно зрозумів моє мовчання. «Кицька здохла —

хвіст обліз, хто промовить, той і з'їсть», — знов криво посміхнувся Рудий і пішов до своєї кімнати. Це він у

такий дитячий спосіб оголосив мені бойкот, натякаючи на те, що я нерозумна дитина. Хай собі. Я його знаю, довго він не витримає. У Рудого — постійна потреба вести теревені, вести нескінченні теревені. Базікало

нещасне.

Мати і батько завжди говорили нам, що кохання не треба чекати, воно само вас знайде. І наводили свій

приклад. Мама й тато познайомилися тому, що в мами був анальгін, який не був їй потрібний, а батькові був

украй потрібний анальгін, якого в нього не було. Через ліки оці двоє і здибалися. «Для того, щоб продати

щось непотрібне, треба купити щось непотрібне», — полюбляла казати мама. Батько мовчки посміхався.

Час плинув, але ми з Рудим залишалися самотніми. Батьки почали хвилюватися, за Рудого — менше, за мене

— більше. Чоловіки за тридцять, навіть за сорок, вважаються цікавою партією, мало хто називає їх

«одинаками»,

навпаки, такі чоловіки розцінюються як помірковані, надійні, такі, що багато чого досягли у

кар'єрі. «Одинаки» — це надія, а не розчарування. Тим часом дівчата вже після двадцяти п'яти вважаються

залежаним в лабазі товаром. «Стара діва» — яке ж бридке словосполучення. Діва не може бути старою, діва

завжди залишається дівою. На мій погляд, це несправедливо, таке різне сприйняття суспільством

тридцятирічного чоловіка та двадцятип'ятирічної жінки. Неподобство якесь. Втім, мені ніхто не обіцяв, що

життя має бути справедливим, ніхто, крім, здається, Карла Маркса, але то в нього був такий імідж.

Але я про дівчат Рудого. О, їх не було замало. Вони постійно змінювалися, і кожна з них намагалася мені

сподобатися, а також стати мені подругою. Кожна з них думала, що я таке примхливе дівчисько, котре

вирішує, з ким буде жити та спати її брат. Усі його подруги наділяли мене непритаманними мені рисами

характеру, а також умінням впливати на брата, і намагалися причарувати. Дурниці це все. Я була б рада

отримати подругу в особі дівчини свого брата, я завжди мріяла, що братова наречена, дружина буде

близькою мені людиною, але поки що моїм мріям не судилося збутися. Особливо я запам'ятала трьох із

братових наречених, мабуть, тому, що вони вважалися постійними дівчатами, були винятково активними та

наполегливими.

Щоб ви краще зрозуміли мене та мого брата, а так само і наше життя, треба замовити пару слів щодо його

дівок. Саме так: дівок. Ось я й виказала своє справжнє ставлення до них. Погано, виявляється, я до них

ставилася, а може, це в мене залишилися такі негативні спогади. Спогади, що схожі на використаний

пакетик чаю. Кому ж він може сподобатися? Та нікому. Гіршою за використаний пакетик чаю може бути

лише розчинна кава «Нескафе», саме ота кава, яка щоразу змушує відкривати себе. Не знаю, де її фасують, але це що завгодно, тільки не кава. Не може бути справжня кава таким гидким пійлом, а якщо це так, то я

уже вкотре відчую себе ошуканою.

Першою мені спала на думку Леся. Якщо зважати на хронологію, вона й була першою постійною подругою

Рудого. Знов-таки на перший погляд, вона була чарівною. Тонкі риси обличчя, — вона дозволила мені

пройтися по її обличчю пальцями, а в мене надзвичайно чутливі пальці. Вона мала вишуканий вигляд, але, незважаючи на тендітну зовнішність, мала сталевий характер — він у неї загартувався, як сталь. Вона була

майбутнім архітектором. Закінчувала КІБІ (Київський інженерно-будівельний інститут). З цього приводу