Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
І це було б так, і Річард все ще жив би в далекому Вестланді, якби кордони не впали.
Даркен Рал посприяв їх руйнуванню, подорожуючи через підземний світ, уникаючи тим самим непереборної перешкоди. Але, якщо б це не відбулося, то Річард ніколи не зустрівся б з Келен, яка привнесла в його життя значущість і важливість буття, стала сенсом його існування.
Річард пам'ятав, як незабаром після того як Даркен Рал відкрив шкатулки Одена, і вивільнена ним сила Одена поглинула його, один із службовців палацу підійшов до Зедда і сказав, що гробниця
Зедд негайно велів службовцеві взяти певного сорту камінь, і запечатати ним вхід в гробницю, поки загроза подібного руйнування ще не встигла поширитися на всю територію палацу.
Ця тимчасова заплата з білого каменю, що закривала вхід в гробницю, з тих пір здебільшого розплавилася, і це дивне руйнування тепер прийнялося роз'їдати ще незаймані плити біля входу.
Стіни вже були деформовані. Будучи раніше рівними, зараз з них стирчали, видаючись вперед, зміщені шматки рожевого граніту. У коридорі зовні, шви між стелею і стінами також почали розходитися під впливом деформації у внутрішньому приміщенні.
Якщо це руйнування не зупинити негайно, то вже несучі стіни почнуть викривлятися, і до такої міри, поки вся конструкція палацу не почне плавитися зсередини, пожираючи сама себе.
Річард оглядав усе довкола, оцінюючи обстановку в гробниці. Світло від п'ятдесяти семи факелів, відбивалося від позолоченої труни, що стояла на узвишші. Поміщена на п'єдестал рівно по центру кімнати, труна не тільки світився, але ніби ширяла над мармуровою підлогою.
Написи були написані не тільки на труні, але і вигравірувані на гранітних стінах по всьому периметру кімнати.
— Ненавиджу рожевий, — бурмотіла собі під ніс Ніккі, оглядаючи поглядом оточуючі їх поліровані стіни з рожевого граніту і склепінчасту стелю.
— Є якісь ідеї, чому стіни могли б руйнуватися? — Запитав Річард у Ніккі, коли вона повільно обходила кімнату, ретельно оглядаючи все навколо.
— Саме це справді лякає мене, — відповіла Ніккі.
— Що ти маєш на увазі? — Запитав Річард, почавши прочитувати вигравірувані на гранітних панелях слова, написані древнєд'харіанською мовою.
Ніккі продовжила.
— Верна сказала мені, що коли я прибула в палац, саме перед тим, як мене з Енн схопили, що я розповіла їй, що я знаю причину, по якій стіни тут плавляться.
Річард подивився на Ніккі, озирнувшись через плече.
— Отже, чому ж вони плавляться?
Ніккі виглядала дивно збентеженою і схвильованою.
— Я не знаю. Я не пам'ятаю.
— Не пам'ятаєш… як таке може бути? — Заперечив Річард.
— Річард, я дійсно не знаю, з якою метою я спускалася сюди, або чому стіни тут піддалися настільки дивним руйнуванню. Я запитала Верну, можливо, вона пам'ятає небудь з того, про що я їй говорила. Але вона відповіла, що нічого подібного їй в голову не приходить.
Річард злегка провів пальцем по стінці труни, в якій спочивав його предок.
— Вогняний Ланцюг.
Ніккі підняла погляд, вона виглядала тепер ще більш стурбованою тим, що відбувається.
— Ти насправді думаєш, що причина в цьому?
— Ти нічого не пам'ятаєш про те, що саме тут сталося, адже так? — запитав її Річард.
Ніккі похитала головою.
— Ні. Я не пам'ятаю, що взагалі коли-небудь говорила Верні про те, що мені відома причина цих руйнувань. Але, що ще гірше — я не пам'ятаю, що насправді щось про це знала. Як я могла б забути таке?
Річард пильно вдивлявся в стурбовані блакитні очі Ніккі.
— Я не думаю, що ти змогла б забути, якби все йшло своєю чергою.
Ніккі зітхнула.
— Адже це може означати тільки те, що сфера дії заклинання Вогняного Ланцюга збільшилася: тепер воно поширилося і на все навколишнє.
— Всеосяжне зараження, — ледь чутно вимовив Річард.
— Якщо це дійсно так, — уклала Ніккі, — То виходить, що, незалежно від того, з чим пов'язані метаморфози, які відбуваються тут в гробниці, наше першочергове завдання полягає в тому, щоб повністю відкотити назад дію заклинання Вогняного Ланцюга. Викликане шимами зараження оселилося в магії, і почало тепер поїдати нашу пам'ять, щоб не дозволити нам його знищити.
Такий лякаючий висновок ввів Річарда в деяке замішання. Тим не менше, він знав, що воно не позбавлене сенсу.
Тепер він повинен був турбуватися не тільки про Джегана, який ось-ось увірветься в палац, але і про те, наскільки глибокий пролом в заклинанні Вогняного Ланцюга це зараження може прогризти, намагаючись уникнути свого знищення.
Адже магія неусвідомлено реагувала, захищаючись від руйнуючих її факторів, щоб зберегти свою сутність. Що ж стосується шимів, то знищення магії якраз і було їх метою, і те зараження, яке вони залишили після свого пришестя, було їх зброєю для досягнення найкращого результату.
Ймовірно, для магії подібні оборонні заходи були відповіддю на втручання шимів. Подібно гострим шипам чагарнику, які захищали рослину, і були її засобом самооборони, це був пасивний вид оборони самої магії, адже шипи — просто безумовні рефлекси, її спосіб виживання.
— Нам потрібно повністю повернути назад дію заклинання Вогняного Ланцюга, поки не стало надто пізно, — нарешті вимовив Річард, звертаючись до Ніккі. — І ми повинні зробити це перш ніж забудемо, чому ми так вирішили. Я повинен закликати силу магії Одена, щоб зуміти повернути закляття у зворотний бік.
— Річард, але нам для цього потрібні шкатулки Одена, — нагадала йому Ніккі.
— Дійсно! Я навіть знаю, де їх можна дістати: дві знаходяться в лапах Джегана, а третьою заволоділа Відьма. І нам всього-навсього, якихось чином, потрібно просто зібрати їх всі разом.
— З тих пір, як Сікс стала виконувати розпорядження Джегана, нападаючи на наші війська в Старому Світі, — промовила Ніккі, — Я думаю, що вона все ж люб'язно поділиться з ним останньою з шкатулок.
Річард знову провів пальцем по напису на труні Паніза Рала.