Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— Що ти тут робиш, Бенджамін? — Запитала Кара, не давши Річарду шансу запитати першим. — Ти ж повинен зараз бути в Старому Світі, і нести спустошення Ордену.
— Саме так, — додав Річард, — Не те, щоб я не ціную твою допомогу, але чому ти тут? Ти сказав, що хочеш доповісти мені про якусь проблему, з якою ви зіткнулися.
На мить генерал міцно стиснув губи.
— Так точно, лорд Рал. Ми зіткнулися з великою проблемою.
— Великою проблемою? І що ж це за велика проблема?
— Червона. З крилами. З відьмою-наїзницею.
Річард,
За останні години йому довелося простудіювати таку кількість книг, що він давно втратив лік часу, який він провів тут з тих пір, як повернувся в Народний Палац.
Змагання в Джа-Ла, постійні заколоти, Келен, що зникла з Самюелем, повернення до Палацу, і, як результат, наступний бій — все це, здавалося, відбулося ще в минулому житті.
За допомогою Верни і декількох інших Сестер, Натану вдалося зцілити Еді. Після того, як сили її відновилися, чаклунка продовжувала наполягати на тому, щоб їй дозволили знову відправитися в її самостійну подорож.
Оскільки Еді, перебуваючи на території Народного Палацу, була позбавлена можливості використовувати свою магічну силу, то вона в буквальному сенсі була сліпа, перебуваючи тут.
Річард розумів, чому Еді хоче покинути палац, і він сумнівався в тому, що вона, будучи досвідченою чаклункою, бачила хоча б одну вагому причину, щоб залишатися далі тут в палаці.
Річард сам вже не був упевнений, що взагалі існують причини, з яких варто хвилюватися про майбутнє, яке б воно не було.
Після того, як генерал Мейфферт розповів Річарду про жінку-відьму на величезному червоному драконі, яка полює за д'харіанськими військами в Старому Світі, все для нього відразу ж розвернулося в дуже похмуру перспективу подій.
Військо д'харіанських солдатів, відправлених в Старий Світ для того, щоб виключити можливість поповнення армії Імперського Ордена в Новому Світі, зараз лише безпосередньо стримувало спопеляючі атаки імперців.
Річард не знав, скільки часу ще пройде, перш, ніж Орден нарешті буде в змозі придушити опір проти доктрин нового бачення праведного людства.
Генерал Мейфферт був упевнений в успішності свого плану, основним завданням якого було знищити доступ до джерела поповнення сил Ордена, тим самим придушивши міць імперців. І якийсь час це працювало, і було достатньо ефективним.
Д'харіанці вистежували і знищували каравани з поповненням перш, ніж вони могли навіть виїхати з Старого світу. Д'харіанці перетворили області вербування та тренувальні майданчики імперців у голі пустки з частоколом з голів убитих солдатів.
На своєму шляху вони руйнували комори з продовольством, знищували зернові поля. Д'харіанці вистежували і вбивали людей, які проповідували мерзенні вірування і переконання Ордена.
І люди Старого Світу поступово почали усвідомлювати гірку дійсність жорстокої війни, яку вони прагнули нав'язати всім в ім'я великого звільнення віровідступників від колишніх устоїв.
Їх самовдоволена зловтіха над тими способами, якими Імперські війська приносили свій «дар» язичникам на півночі, схиляючи тих до покори, тепер обернулося в постійні побоювання і страх перед тим, що ці самі язичники будуть платити їм тією ж монетою, обрушуючи на Старий Світ свою помсту.
Натовпи людей, що підтримували активістів Ордена, тепер постійно зменшувалися. Були навіть місця, де спалахували масові повстання проти доктрин Ордена.
Джеган, однак, прийняв деякі заходи, щоб протистояти подібним спалахам. По-перше, він віддав розпорядження владі на місцях негайно пригнічувати навіть перші передумови заколоту.
По-друге, міста, які підозрювалися в доброзичливому ставленні до питань набуття людьми свободи, були спалені.
По-третє, всі жителі подібних міст піддалися жорстоким тортурам, з них вибивали покаяння, і тисячі так званих заколотників були відправлені на ешафоти.
Подібні допити членами правління Ордена тягли за собою жахливі наслідки. Фактична вина була для них лише незначним приводом для проведення цих допитів.
Покарання та використання авторитету влади — ось, що було справжньою метою, саме цього прагнув домогтися Орден. Таким чином, однієї лише підозри в зраді Ордену було достатньо, щоб починати здійснювати звірячу зачистку так званих зрадників.
Налякані подібною жорстокістю люди швидко втихомирилися і знову поступилися. Вони знову стали покірними рабами, які виконували накази ненаситного Ордена, забезпечуючи його солдатів продовольством і їжею.
І це почуття страху швидко поширювалося серед людей, всі вони побоювалися опинитися під підозрою в зраді Ордену і негайно підкорялися. В результаті обсяги виробленого продовольства значно зросли, тим самим забезпечуючи можливість постачання армії Джегана далеко на півночі.
Тепер для Ордена не становило труднощів відправити додаткові каравани з необхідними запасами їжі. З огляду на те, що територія Старого Світу була досить обширною, ці масові зусилля забезпечували постійне і стабільне виробництво продовольства.
Чого, аж ніяк, не можна було сказати щодо зусиль військ д'харіанців по затриманню цих самих караванів із Старого Світу, досить багатьом з них вдавалося проходити крізь їх заслін.
Річард згадав про прибуття несподіваних караванів з шинкою, що дало йому знати про те, що тактика генерала Мейфферта дає збої, хоч все ще продовжує працювати, принаймні, до цього часу.
Всі ці виникаючі проблеми були перешкодами, про які війська д'харіанців повідомляли на північ, там їх узагальнювали, вивчали і приймали заходи по їх рішенню. Маючи достатню кількістю часу, д'харіанці могли скорегувати методи вирішення виникаючих проблем.