Під куполом
Шрифт:
– Гаразд. – Проте Енсон виглядав збентеженим. – То ти гадаєш, що до завтрашнього ранку… чи принаймні до полудня?..
– По телевізору збирається особисто виступити Президент Сполучених Штатів, – нагадав Барбі. – Опівночі. На які думки тебе це наштовхує, Енсі?
– Я думаю, таки треба вимкнути світло, – відповів той.
– І термостат, не забудь, – нагадала йому Розі. Хлопець пішов, і вона звернулася до Барбі: – Те саме я зроблю і в себе, як піднімуся нагору. – Удовиця вже більше десяти років, вона жила над своїм рестораном.
Барбі кивнув. Перевернувши одну з паперових серветок-підстилок («Чи відвідували ви 20 визначних природних місцин штату Мейн?»), він щось вираховував на її зворотному боці. З того моменту, як постав бар’єр, згоріло від двадцяти семи до тридцяти галонів пропану. Отже, в залишку маємо п’ятсот сімдесят. Якщо Розі зможе зменшити його споживання до двадцяти п’яти галонів на день, теоретично вона здатна протриматися три тижні. Якщо зменшити до двадцяти галонів на день – чого вона, певне, зможе досягти, якщо закриватиме заклад між сніданком і ланчем, а потім ще робитиме перерви між ланчем і вечерею – протриматися можна майже місяць.
«І цього достатньо, – подумав він. – Бо якщо через місяць це місто все ще буде закритим, у ньому все одно вже не залишиться чого готувати».
– Про що ти думаєш? – спитала Розі. – І що то за цифри? Я не розумію, що вони означають.
– Бо ти дивишся на них догори ногами, – пояснив Барбі, зрозумівши, що більшість людей у Міллі схильні саме до такого бачення. Це були ті цифри, на які нікому не схотілося б дивитися прямо.
Розі обернула серветку з принагідними підрахунками Барбі до себе. Сама перерахувала цифри. А тоді підняла голову і подивилася на нього, вражена. Якраз у цю мить Енсон вимкнув майже все освітлення, і вони втупилися одне в одного в мороці, який – принаймні для Барбі – виглядав жахливо переконливим. Неприємності можуть бути серйозними.
– Двадцять вісім днів? – перепитала вона. – Ти гадаєш, ми мусимо розраховувати на чотири тижні?
– Я не знаю, мусимо чи не мусимо, але, коли я був в Іраку, хтось подарував мені «Маленький червоний цитатник» товариша Мао. Так я носив його завжди в кишені і прочитав від дошки до дошки. У багатьох його висловах більше сенсу, ніж у наших політиків у їхні найпритомніші моменти. Серед тих його фраз, що застрягли мені в голові, є й така: «Сподівайся на погожі дні, але будуй дамби». От я й гадаю, що саме це ми, тобто ти…
– Ні, ми, – заперечила вона, торкаючись його зап’ястка. Перевернувши руку, він приплеснув своєю долонею по її долоні.
– Гаразд, ми. Гадаю, саме таким чином нам і треба все розпланувати. Тобто зачинятися на проміжні години, економно використовувати печі – ніяких цинамонових рулетів, хоча я, як і будь-хто, люблю їх – і ніякої пусодомийної машини. Вона стара і жере забагато енергії. Знаю, Доді з Енсоном не сподобається ідея мити посуд вручну…
– Не думаю, що нам варто розраховувати на те, що Доді скоро повернеться, та й взагалі хоч колись. Тепер, коли її мати мертва, – зітхнула Розі. – Хочеться вірити, що вона дійсно поїхала до Оберна повештатись по крамницях. Хоча, гадаю, про це буде надруковано в завтрашніх газетах.
– Можливо.
Барбі не уявляв собі, як багато інформації потрапить в Честер Мілл або вийде звідси, якщо ця ситуація не вирішиться швидко, і бажано, щоб іще й із якимсь раціональним поясненням. Мабуть, небагато. Він подумав, що їх скоро накриють легендарним Конусом Тиші Максвела Смарта [73] , якщо цього вже не сталося.
До столу Барбі й Розі повернувся Енсон. Він уже був у куртці.
– То я вже піду собі, Розі?
– Авжеж, – відповіла вона. – До завтра о шостій?
73
Максвел Смарт – агент 86, герой комедійного шпигунського телесеріалу «Відчайдушно» (1965–1970), який повсякчас забуває, що дефектний засіб для секретних розмов Конус Тиші не працює.
– Чи не запізно буде? – посміхнувся він і додав: – Та ні, я не скаржуся.
– Ми відчинятимемо пізніше, – вона завагалася. – І робитимемо перерви між годівлями.
– Правда? Класно, – він перевів погляд на Барбі. – У тебе є де переночувати сьогодні? А то можеш до мене. Сейда поїхала в Деррі [74] відвідати батьків.
Сейдою звали Енсонову дружину.
Барбі мав де притулитися, це місце було прямо напроти, лише через вулицю перейти.
– Дякую, але я повернуся до свого помешкання. У мене ж заплачено за нього до кінця місяця, то чом би й ні? Уранці, перед тим як піти з міста, я залишив ключ Петрі Ширлз в аптеці, але в мене на зв’язці залишився дублікат.
74
Деррі, Касл Рок – фіктивні міста в штаті Мейн, вигадані Кінгом, де відбувається дія багатьох його творів.
– Окей. Тоді до завтра, Розі. А ти тут будеш, Барбі?
– І не сподівайся.
– Чудово! – поширшала усмішка Енсона.
Коли він пішов, Розі потерла собі очі, потім похмуро подивилася на Барбі.
– Як довго це триватиме? Твій власний прогноз.
– Я не можу прогнозувати, бо не знаю, що саме відбувається. І коли воно перестане відбуватися.
Розі, дуже тихо, промовила:
– Барбі, ти мене лякаєш.
– Я сам себе лякаю. Нам обом треба вже йти спати. Вранці все виглядатиме краще.
– Після нашої бесіди мені, либонь, лише ембіен [75] допоможе заснути, – поскаржилась вона. – Незважаючи на втому. Проте я вдячна Богу, що ти повернувся.
Барбі згадав про свої міркування щодо запасів.
– Ось іще що. Якщо завтра відкриється «Фуд-Сіті»…
– Вони завжди працюють у неділю. З десятої до шостої.
– Якщо вони працюватимуть завтра, ти мусиш дещо купити.
– Та ж «Сиско» [76] постачає… – вона затнулася, нахмурено втупившись у нього очима. – Щочетверга, але ми не можемо на це розраховувати, так? Авжеж, ні.
75
Ембіен – одна з торговельних назв популярного снодійного золпідем.
76
«Sysco» – компанія з постачання продуктів і кухонного знаряддя, що обслуговує понад 400 тис. клієнтів у США.
– Ні, – підтвердив він. – Якщо навіть те, що тут зараз нас замкнуло, раптом щезне, військові все одно триматимуть це містечко в стані карантину якийсь довший час.
– Що я мушу купити?
– Все, але найголовніше – м’ясо. М’ясо, м’ясо, м’ясо. Якщо крамниця відкриється. А я не певен цього. Джим Ренні може переконати того, хто там зараз керує…
– Джек Кейл. Він став директором, коли Ерні Келверт пішов на пенсію в минулому році.
– Так от, Ренні може переконати його не відкриватися, поки він особисто цього не дозволить. Або попросить шефа Перкінса видати такий наказ.