Під куполом
Шрифт:
А тоді він побачив ще одну райдугу, на їхньому, Міллівському боці: невеличку. Одна з натовпу – Лісса Джеймісон, міська бібліотекарка – попрямувала туди.
– Ліссо, не наближайся до неї! – гукнув їй Дюк.
Жінка не звернула уваги. Рухалася, мов загіпнотизована. А тоді, розчепіривши руки, вона зупинилася за кілька дюймів від того місця, куди потужно садили струмені води і, вдаряючись об прозоре повітря, відбивалися назад. Він побачив, як зблискують крапельки роси на її прибраному на потилиці під сіточку волоссі. Маленька веселка розсипалася, а потім знову сформувалася позаду неї.
– Усього лише мжичка! – виголосила вона захоплено. – Звідти такий напір води, а тут усього лише мжичка! Немов зі зволожувача повітря.
Пітер Рендолф задер руку з телефоном:
– Сигнал є, але я не можу додзвонитися. На мою думку, – він обвів широким жестом довколишній натовп, – усі ці люди блокують зв’язок.
Дюк не знав, чи можливе таке, але дійсно, ледь не кожен з тих, кого він тут бачив, або щось белькотів у свій телефон, або робив ним знімки. Окрім Лісси, щоправда, котра не полишала гратися в лісову німфу.
– Піди, забери її звідти, – наказав Дюк Рендолфу. – Відтягни її назад, поки вона не почала проголошувати пророцтва чи ще щось таке.
Обличчя Рендолфа явно давало зрозуміти, що його ставка вища за рівень таких наказів, проте він таки пішов. Дюк реготнув. Коротко, але щиро.
– Що тут, заради всього святого, ти бачиш такого, вартого сміху? – спитав Ренні.
З моттонського боку під’їхали ще й полісмени округу Касл. Якщо Перкінс не поспішить, служби з Рока переймуть контроль над усім місцем пригоди. І тоді вся шана, Боже збав, дістанеться їм.
Реготати Дюк перестав, але посмішки не приховував. Залишаючись, однак, незворушним.
– Тут така хріноверть, це ж твоє слово, хіба ні, Великий Джиме? А мій досвід каже мені, що подеколи сміх є єдиним засобом проти хріноверті.
– Я не маю щонайменшого уявлення, про що це ти тут говориш! – вже майже кричав Ренні.
Хлопчик Дінсмора позадкував від нього і став поряд з батьком.
– Знаю, – м’яко промовив Дюк. – Ну, то й добре. Все, що тобі варто розуміти, це те, що головний представник сил правопорядку на місці пригоди – я. Принаймні поки сюди не прибуде шериф округу, а ти – лише міський виборний. Ти не маєш тут офіційного статусу, тому раджу тобі відійти назад.
Показуючи рукою туди, де офіцер Генрі Моррісон, обходячи боком два найбільших шматки літака, напинав жовту стрічку, Дюк голосно наказав:
– Всім відійти назад, не заважайте нам робити нашу роботу! Слідуйте за виборним Ренні. Він відведе вас за жовту стрічку.
– Дюк, мені це не подобається, – промовив Ренні.
– Нехай благословить тебе Господь, але мені на це насрати, – відповів Дюк. – Геть з моїх очей, Великий Джиме. І не забудь оминути жовту стрічку. Не вистачало нам ще, щоб Генрі двічі її напинав.
– Шефе Перкінсе, раджу вам не забувати, як ви розмовляли зі мною сьогодні. Бо сам я про це не забуду.
Ренні вирушив до стрічки. За ним потягнулися й інші роззяви, більшість із них озиралися назад, на те місце, де вода билася в замащений дизельним димом бар’єр і розліталася бризками, утворюючи на дорозі вологу смугу. Декотрі найметкіші (той же Ерні Келверт) вже звернули увагу на те, що та смуга пролягає точно вздовж межової лінії між Моттоном і Міллом.
Ренні відчув дитячу спокусу розірвати грудьми акуратно напнуту Генком Моррісоном стрічку, але стримався. А втім, обходити її збоку, чіпляючись за реп’яхи своїми штаньми від «Land’s End» [54] , він все одно не буде. Вони йому коштували шістдесят доларів. Трохи підвівши стрічку вгору однією рукою, він прослизнув під нею. Серйозно нахилитися йому заважало черево.
54
«Край Світу» – заснована 1963 року в Чикаго компанія з продажу яхтового обладнання, стильних меблів та одягу; знаменита своєю торговельною політикою: будь-яку куплену річ можна здати назад або обміняти на іншу без будь-якої причини.
Позаду нього Дюк повільно рушив до того місця, де Джекі пережила зіткнення з нічим. Одну руку він простяг поперед себе, немов сліпий, що намацує шлях в незнайомій кімнаті.
Ось тут вона впала… а тут…
Він відчув трепет, про який вона казала, але замість того, щоб минутися, вібрація в нім поглибилася до пекучого болю в лівій ключиці. Часу в нього вистачило хіба на те, щоб згадати останні слова, сказані йому Брендою: «Бережися зі своїм серцевим стимулятором» – і тоді той вибухнув йому в грудях з такою силою, що аж прорвав светр «Вайлдкетс», котрий Дюк одяг цього ранку на честь сьогоднішньої гри. Кров, клапті тканини і шматки плоті вихлюпнулися на бар’єр.
Натовп ахнув.
Дюк силувався промовити ім’я дружини, та не зміг, проте обличчя її ясно постало в його уяві. Вона посміхалася.
А далі – темрява.
Хлопця звали Бенні Дрейк, і він був Рейзором [55] . «Рейзорами» називала себе спільнота, до якої належали нечисленні, але затяті скейтбордисти, котрих не полюбляла, але поза законом все-таки не ставила місцева поліція, незважаючи на спонукання її до цього з боку виборних Ренні й Сендерса (на загальних міських зборах у минулому березні цей самий динамічний дует успішно заблокував виділення бюджетних коштів на створення безпечного скейтодрому на міському майдані поза сценою).
55
Razor – бритва (англ.).
Дорослого звали Ерік «Расті» [56] Еверет, він був помічником лікаря на ім’я Рон Гаскелл, котрого сам Расті подумки називав Дивовижним Чудотворцем Країни Оз. «Тому що, – міг би пояснити фельдшер Расті (якби наважився на прояв такої нелояльності перед кимсь іншим, окрім власної дружини), – він завжди залишається за лаштунками, поки я роблю всю роботу».
Зараз він шукав у картці дату, коли Майстру Дрейку востаннє робили щеплення проти правця. Осінь 2009-го, дуже добре. Особливо зважаючи на те, що юний Майстер Дрейк, роблячи вілсона [57] , поцілувався з бетоном і добряче розідрав собі гомілку. Не те щоб геть серйозна травма, але й не просто подряпина.
56
Rusty – тут: «друзяка» (англ.).
57
Гра слів: «зробити вілсона» – зазнати невдачі (сленг.) і копіювати трюки Джерона Вілсона (нар. 1977 р.) – відомого професійного скейтбордера.
– Чувак, електрику знов увімкнули, – ознайомив його з новиною Майстер Дрейк.
– Це генератор, чувачок, – відповів Расті. – Тягне на собі весь шпиталь разом з амбулаторією. Круто, ге?
– Олдскульно, – погодився Майстер Дрейк.
Якийсь час дорослий із підлітком мовчки розглядали шестидюймову рану на гомілці Бенні Дрейка. Очищена від бруду й крові, вона вже не здавалася надто жахливою. Міський ревун замовк, натомість звіддаля долинули звуки автомобільних сирен. А тоді раптом заревла й міська пожежна сирена, аж вони обоє здригнулися.