Під куполом

Кінг Стівен

«Незабаром і наша санітарна карета помчить, – подумав Расті. – Як на срачку. Буде роботи і Твічу, й Еверету. Треба мені тут поспішати».

От лишень обличчя в хлопця геть зблідло, та ще Расті здалося, ніби в очах його блищать сльози.

– Страшно? – спитав він.

– Трохи, – відповів Бенні Дрейк. – Мамка мене уриє.

– Так це ти її боїшся? – він здогадався, що Бенні вже неодноразово отримував прочуханку. Цікаво, як часто пацанові дістається?

– А… дуже боляче буде?

Расті розпечатував шприц. Потім уколов три куби ксилокаїну з епінефрином [58] –

суміш знеболювальних, що він її по-старосвітському називав новокаїном. Чекав, щоб узятися врешті до акуратного очищення рани, сподіваючись не завдати хлопцю болю, більшого за той, якого неможливо було уникнути.

– Десь так.

– Вау, бейбі! – вигукнув Бенні. – Сигнал до атаки: три синіх свистки.

Расті розреготався.

– То ти крутонув повну трубу [59] перед тим, як вілсонутися? – йому це дійсно було цікаво, як колишньому бордеру, котрий сам уже давно покинув це діло.

58

Ксилокаїн – лідокаїн; епінефрин – синтетичний адреналін.

59

«Повна труба» – оборот-«сонце» на дошці всередині великої бетонної або металевої труби.

– Лиш половинку, але відчуття було чумове! – розквітнув Бенні. – А скільки швів треба, як ти гадаєш? Коли Норрі Келверт гепнулася з парапету в Оксфорді минулого літа, їй наклали дванадцять.

– Та ні, так багато не буде, – запевнив Расті. Він знав цю Норрі, дівчинку міні-готку, чиїм головним бажанням, як здавалося, було вбитися на скейтборді раніше, ніж вона встигне народити від якогось байстрюка. Расті натиснув кінчиком голки біля рани. – Відчуваєш тут?

– Атож, чувак, сповна. А ти чув, як там щось грюкнуло таке, ніби стрельнуло?

Сидячі в трусах на оглядовому столі, з підкладеним під закривавлену ногу паперовим рушником, Бенні махнув рукою приблизно в південному напрямку.

– Та ні, – відповів Расті.

Насправді він чув два звуки, і не на постріли схожі, а на вибухи, на превеликий жаль. Треба швидше закінчувати з хлопчиком. А де ж той Чудотворець? Робить обхід, казала Джинні. Що, швидше за все, означає – хропе в докторській спочивальні лікарні імені Кетрін Рассел. Там і таким чином здебільшого й відбувалися тепер обходи Чудотворця.

– А тепер відчуваєш? – Расті знову вколов голкою. – Не дивися туди, зір тебе обманює.

– Ні, дядю, нічого. Ти дуркуєш зі мною.

– Аж ніяк. У тебе там уже заніміло. – «І від страху також», – подумав собі Расті. – Гаразд, почнемо. Ляж на спину, розслабся і насолоджуйся польотом на лайнері авіакомпанії «Кеті Рассел». – Він промив рану стерильним фізіологічним розчином, очистив, підрівняв своїм надійним скальпелем № 10. – Буде шість швів найкращою, яка тільки в мене є, нейлоновою ниткою.

– Супер, – промовив хлопець і тут же додав: – Мене, здається, нудить.

Расті подав йому спеціально розрахований на такі випадки лоток, ригальник, як вони його тут називали.

– Блюй сюди, а якщо хочеш, можеш і відключитися.

Бенні не зомлів. І не зблював. Расті вже накладав на рану стерильну пов’язку, коли пролунав короткий стук у двері й до кімнати зазирнула

Джинні Томлінсон.

– Я можу перемовитися з тобою хвильку?

– Не хвилюйся за мене, – сказав Бенні. – Мені зараз гарно, як ото після того, коли довго терпів, а тоді помочився. – Такий собі ґречний чувачок.

– Расті, ходімо до холу? – спитала Джинні. На хлопця вона й оком не скинула.

– Бенні, я скоро повернуся. Сиди спокійно, розслабляйся.

– Без проблем. Прохлаблятимуся.

Расті пішов услід за Джинні.

– Ургентна пора? – спитав він. Позаду Джинні в пронизаній сонцем почекальні сиділа, похмуро втупившись у книжку з ефектною красунею на обкладинці, мати Бенні.

Джинні кивнула.

– На сто дев’ятнадцятому, біля межі з Таркер Міллом. І ще одна аварія, на іншій межі – Моттонській, але я чула, ніби там усі ЗПЧП. – Загиблі під час пригоди. – Зіткнення вантажівки з літаком. Літак намагався приземлитися.

– Ти глузуєш із мене?

Елва Дрейк підняла голову, позирнувши в їхній бік, і знову занурилася в читання книжечки в яскравій паперовій обкладинці. А може, вона просто тупилася в неї, сама тим часом гадаючи, чи підтримуватиме фінансово її чоловік до досягнення Бенні вісімнадцятиріччя.

– Це гарантовано серйозна ситуація, без дурні, – запевнила його Джинні. – Я отримала повідомлення ще й про інші аварії…

– Чудасія.

– …і чоловік на тому шосе, що перетинає межу з Таркером, ще живий. Водій фургона, здається. Кажуть різне. А Твіч чекає.

– Ти закінчиш із хлопцем?

– Авжеж, а ти їдь.

– А доктор Пейберн?

– Він відвідував своїх пацієнтів у меморіальному шпиталі Стівенса. – (То була лікарня, що обслуговувала Норвей і Саут-Періс.) – Уже в дорозі сюди. Рушай, Расті.

Він затримався на хвильку сказати місіс Дрейк, що з Бенні все гаразд. Елва не вельми зраділа цій новині, як йому здалося, але подякувала. Дагі Твічел – Твіч – сидів на бампері старенької машини швидкої допомоги, заміну котрій всіляко уникали купувати Джим Ренні з його товаришами-виборними, і, гріючись на сонечку, курив. У руці він тримав портативну радіостанцію Сі-Бі [60] , з якої лунали жваві балачки: голоси, наскакуючи один на інший, підстрибували, мов кукурудзинки на пательні.

60

Радіостанція «цивільного діапазону» на частоті 27 МГц, яка в США вільно використовується будь-якими особами, а також громадськими й комерційними підприємствами.

– Викинь оту свою канцерогенну гидоту та поїхали, – сказав Расті. – Ти ж знаєш, куди нам треба?

Твіч стрельнув убік недопалком. Попри його прізвисько [61] , він був найспокійнішим санітаром з усіх, кого знав Расті, а це немало.

– Я знаю, що Джин-Джин тобі сказала – межа між Таркером і Честером, так?

– Так. Якийсь фургон перекинувся.

– Ну, а тепер плани змінилися. Нам треба в інший бік. – Він показав на південь, де здіймався товстий стовп диму. – Ти ніколи не мріяв побачити місце авіакатастрофи?

61

Twitch – тут: «Смик».