Під куполом
Шрифт:
Діставшись туди, де шосе 119 прощалося з Честером, переходячи на територію братського Таркера, він зупинився. Якийсь добрий самарянин по той бік бар’єра вже відвіз водія перекинутого фургона, але сам автомобіль так і залишився лежати, блокуючи дорогу, немов велика мертва тварина. Задні двері від удару розчахнулися навстіж. Асфальт було всіяно солодощами: «Хо-Хо», «Девіл Догзами», «Рінг Дінгами», «Твінкі» й арахісовими крекерами. Юнак у майці з портретом Джорджа Стрейта [63] сидів на пеньку і їв ті самі крекери. В одній руці він тримав мобільний телефон. Він подивився на Барбі.
63
Джордж Гарві Стрейт (нар. 1952 р.) – співак-гітарист, «жива легенда» музики кантрі, автор найбільшої кількості топ-хітів серед музикантів усіх жанрів.
– Йо,
– З іншого кінця міста, – підтвердив Барбі. – Ага.
– Невидима стіна тягнеться всюди? Кордон запечатано?
– Так.
Юнак кивнув і натиснув кнопку на своєму телефоні.
– Дасті? Ти там? – трохи послухавши, він промовив. – Окей. – І вимкнув телефон. – Ми з моїм другом Дасті почали східніше звідси. Розділилися. Він пішов у південному напрямку. Підтримуємо телефонний зв’язок. Шукаємо прохід. Він зараз там, де впав гелікоптер. Каже, там уже повно народу.
Барбі й не сумнівався.
– Ніде нема щілини з твого боку?
Юнак похитав головою. Більше не сказав нічого, та й навіщо. Вони могли й проминути щілину, діри розміром з двері або вікна можливі, гадав Барбі, але дедалі більше в цьому сумнівався.
Тепер вирішив, що місто ізольовано цілком.
Ми всі підтримуємо нашу команду
Подолавши відстань десь зо три милі, Барбі повернувся по 119-му шосе назад до центру міста. Дістався туди близько шостої вечора. Мейн-стрит зяяла порожнечею, оживлюваною лише гудінням генераторів, котрих працювало там кілька десятків, судячи зі звуку. Світлофор на перехресті шосе 119 і 117 не працював, але «Троянда-Шипшина» сяяла світлом і була заповнена вщент. Крізь велику фасадну вітрину Барбі не побачив жодного вільного столика. Проте, зайшовши досередини, не почув звичайних гучних балачок: про політику, «Ред Сокс», місцеву економіку, «Патріотів», новопридбані легковики й пікапи, про «Селтикс» і ціни на пальне, про «Брунз» та новопридбані інструменти й обладнання, про «Вайлдкетс» міст-близнюків [64] . І звісно ж, ніякого сміху там теж не було чутно.
64
Найпопулярніші професійні спортивні команди з регіону Нової Англії: «Boston Red Sox» («Червоні шкарпетки») – бейсбольна; «New England Patriots» – з американського футболу; «Boston Celtics» («Кельти») – баскетбольна; «Boston Bruins» («Ведмедики») – хокейна.
Усі погляди були прикуті до телевізора над стійкою. З тим почуттям недовіри й дезорієнтації, що властиве людям, котрі особисто побували на місці великої катастрофи, Барбі побачив на екрані телеведучого Сі-Ен-Ен Андерсона Купера [65] , той стояв на шосе 119, а позаду нього все ще тліла махина розбитого лісовоза.
Клієнтів за столами обслуговувала сама Розі, раз у раз кидаючись до шинкваса по готові замовлення. З-під сіточки на голові вибилося й теліпалося біля обличчя її розкуйовджене волосся. Вигляд вона мала втомлений, знесилений. Територією шинкваса від четвертої дня і до закриття мусила б опікуватися Ейнджі Маккейн, але ніяких ознак її Барбі наразі не помітив. Можливо, вона перебувала поза межами міста, коли замкнувся бар’єр. Якщо причина в цім, за стійку вона повернеться ще не скоро.
65
Андерсон Купер (нар. 1967 р.) – журналіст, письменник і телеведучий авторської програми «360°».
Роль кухаря виконував Енсон Вілер (Розі зазвичай називала його просто «хлопчик», хоча цьому хлопчикові було десь близько двадцяти п’яти), і Барбі побоювався навіть уявити собі, що зварганить Енс, якщо йому доведеться готувати щось складніше за квасолю з сосисками, традиційну суботню страву в «Троянді-Шипшині». Горе тому чоловіку чи дівчині, котрим здумається замовити щось легше за ядерну яєчню у виконанні Енсона. Та вже добре, що хоч він зараз тут є, бо, на додаток до відсутності Ейнджі, у закладі також не спостерігалося й Доді Сендерс. Хоча цій лепеті, щоби прогуляти роботу, не потрібна ніяка катастрофа. Ні, вона не була ледаркою, просто легко знаджувалася. А якщо згадати розумові здібності… трясця її матері, що тут можна сказати? Її батько – міський перший виборний Енді Сендерс – ніколи не зміг би претендувати на членство в Менса [66] , але поряд зі своєю дочкою він виглядав справжнім Альбертом Айнштайном.
66
«Mensa» –
У телевізорі позаду Андерсона Купера сідали гелікоптери, роздмухуючи елегантно укладене біляве волосся диктора, ледь не заглушаючи його голос. Гвинтокрили скидалися на «мостильників» [67] . Барбі на таких відкатав своє в Іраку. Аж ось у кадр ввійшов армійський офіцер, накрив долонею в рукавичці мікрофон телевізійника і щось проказав йому на вухо.
Люди в «Троянді-Шипшині» загомоніли. Барбі зрозумів їхню тривогу. Він сам її відчув. Коли людина у формі без усякого «з вашого дозволу» перекриває мікрофон знаменитому телерепортеру, вже ясно, що це кінець світу.
67
«Мостильники» – пошуково-бойові вертольоти далекого радіуса дії «Sikorsky MH-53 Pave Low».
Армієць – полковник, але не його полковник, якби Барбі побачив там Кокса, почуття ментальної дезорієнтації в нього стало б абсолютним – договорив своє. Полишаючи мікрофон, його рукавичка видала звук «хрруп». З тим же незбагненним лицем він вийшов з кадру. Барбі впізнав вираз обличчя типового армійського дубаря.
Купер продовжив репортаж.
– Пресі наказано відсунутися на півмилі назад, до місця, яке називається Придорожня крамниця Реймонда.
Почувши таке, клієнти знову загомоніли. Тут усі знали крамницю Реймонда в Моттоні, де у вітрині висів напис: ХОЛОДНЕ ПИВО ГАРЯЧІ СЕНДВІЧІ СВІЖА НАЖИВКА.
– Цю територію, на відстані трохи менше сотні ярдів від того, що ми називаємо бар’єром – поки нема кращого терміна, – оголошено зоною під контролем сил національної безпеки. Ми продовжимо наш репортаж одразу, як тільки зможемо, а наразі я передаю слово Вашингтону, Вульфе.
Під картинкою з місця події йшов напис по червоній смузі: НАДЗВИЧАЙНІ НОВИНИ. ЗАБЛОКОВАНЕ МІСТО В МЕЙНІ. ТАЄМНИЦЯ ПОГЛИБЛЮЄТЬСЯ. А в правому верхньому куті екрана блимало червоне слово-попередження для батьків малих телеглядачів: ЖОРСТОКО, немов неоновий знак на якійсь таверні.«Ковтніть жорстокого пива», – подумав Барбі й мало не розсміявся.
У кадрі замість Андерсона Купера з’явився Вульф Бліцер [68] . Розі була фанаткою Бліцера й нікому не дозволяла перемикати телевізор на щось інше, коли в буденному надвечір’ї починався «Ситуативний простір», вона називала його «мій Вульфі». Цього вечора на Вульфі була краватка, але пов’язана незграбно, і Барбі подумав, що решта його одягу виглядає підозріло схожою на той, який вдягають люди, коли пораються у себе в садочку.
– Нагадую про перебіг нашої події, – почав Розин Вулфі. – Сьогодні після полудня, приблизно о першій годині…
68
Вульф Бліцер (нар. 1948 р.) – ведучий тригодинної телепрограми CNN «Ситуативний простір», присвяченої політиці, безпеці й міжнародним новинам.
– Це трапилося зовсім не о першій, а на доволі значний шмат часу раніше, – промовив хтось.
– А то правда про Майру Еванс? – запитав ще хтось. – Вона насправді померла?
– Так, – підтвердив Ферналд Бові. Старшим братом Ферна був Стюарт Бові, єдиний трунар у Міллі. І Ферн йому вряди-годи допомагав, коли був тверезий, от і сьогодні він виглядав тверезим. Бентежно тверезим. – А теперка всі взяли й замовкли, я хочу послухати.
Барбі також хотів послухати, бо Вульфі саме говорив на ту тему, яка найбільше хвилювала Барбі, і говорив він саме те, що хотів почути Барбі: повітряний простір над Честер Міллом оголошено зоною, забороненою для польотів. Фактично, весь Західний Мейн і східний Нью-Гемпшир, від Люїстона-Оберна до Північного Конвея став такою зоною. Президента було поінформовано. І вперше за останні дев’ять років колір Бюлетеня національної безпеки підскочив вище помаранчевого [69] .
69
Бюлетень національної безпеки – запроваджена з 2002 року шкала з 5 кольорів (знизу вгору: зелений, синій, жовтий, жовтогарячий, червоний) для позначення рівня потенційної небезпеки з боку терористів для країни в цілому або її окремих районів, публічних місць чи бізнесів.