Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– А скажiть, - знову запитав Твiнас, - хто ж тi проводи пiдпалив?
Паяц провiв очима по чорнiй пустелi.
– Цього, - вiн стрепенув обпаленою шапочкою, - вже нiхто нiколи не взнає. Бо тiльки я один залишився... один на всю планету.
– А чому ви так вирiшили, що ви один?
– запитав Твiнас.
– Iз висоти змiя я не бачив нiяких ознак життя на планетi, - пояснив Улюс Тулюс.
– А вже вiд часу вибуху минуло тридцять дiб.
– Тридцять днiв i тридцять ночей, правда?
–
– Правда, - пiдтвердив паяц.
– Ой, як добре!
– вiд радостi песик так пiдскочив, що замалим iз всюдихода не випав.
Усi здивовано й сердито подивилися на розвеселiлого песика, лише Менес дивився кудись убiк крiзь свої темнi окуляри, в яких одне скельце було трiснуте.
– Не дивуйтеся, - пояснила паяцовi начальниця, - наш Заїка Смiшко не зовсiм дозрiлий i смiється де треба й де не треба. А ми, поки ще видно, будемо добиратися до свого корабля. Тому нам лишається тiльки подякувати вам за корисну iнформацiю та ще побажати якнайкращих успiхiв у вашому життi. На все добре.
– Щасливої путi, - сказав паяц i похнюпив голову.
– Але, - заворушився Кадриль, - як же вiн тут залишиться один-однiсiнький?
– Менi прийшло в голову...
– проказав Китичка.
– Я знаю, що тобi прийшло, - Легарiя метнула суворий погляд на песика.
– Треба дивитися тверезо: в кораблi не тiльки немає вiльних мiсць, але є один пасажир понад норми. Я правду кажу?
– повернулася вона до пiлота Менеса.
Та пiлот не сказав нi "нi", нi "так". Вiн i не захитав шоломом, i не кивнув.
– Пiлот не заперечує!
– вигукнув Кадриль.
– Не заперечує взяти ще одного пасажира! Ура!
– Ура!
– пiдтримав Китичка.
– Вiн може зручно влаштуватися у "Срiбнiй шишцi", там є вiльне крiсло, ось що менi прийшло в голову.
– Лiзь у кораблик, братику, - нагнувся над паяцом Кадриль, - i поїдеш з нами. Вперед!
– Справдi?
– не мiг повiрити Улюс Тулюс.
– Що не на єсть справдi, - засвiдчив Китичка.
– Сядь бiля мене, - запропонував Твiнас, стискуючи крильцями свiй тулуб, щоб звiльнити бiльше мiсця.
Вперше у паяца засяяли вiд радостi очi, почервонiли блiдi щоки. Весело заметлявши рукавами, вiн хутко влiз у всюдихiд i, тримаючи змiя, сiв на сидiння. Колеса швиденько закрутилися, i незабаром спереду заблищав корпус "Срiбної шишки". Мандрiвники радiсно переглянулися, а Кадриль навiть легенько пiдштовхнув.
– От побачиш, раз-два - i опинишся на Тандадрицi.
– А там знайдеш цiлу дюжину лялькових театрiв, - вторив Кадрилю Китичка.
– Вони, чого доброго, не подiлять тебе мiж собою, - говорив Кадриль.
– А то ще здорово мiж собою за тебе почубляться, - додав Китичка.
Та, незважаючи на жарти, у Улюса Тулюса дедалi похмурнiшало
– Прошу... зупинитися, - жалiбно промовив вiн.
Всюдихiд зупинився, i паяц злiз на землю.
– Ти що-небудь забув узяти?
– поцiкавився Кадриль.
Паяц мовчки затряс головою, пiдiйшов до задимленого каменя i вилiз на нього.
– Менi прийшло в голову, - зашепотiв друзям Китичка, - що вiн хоче перед дорогою посидiти i помовчати, як i ми тодi в лiсi бiля багаття.
Мандрiвники досить довго чекали, поки Улюс Тулюс помовчить i попрощається зi своєю планетою. Та час минав, сонце вже майже все почорнiло, а Улюс Тулюс як сiв, так i сидiв на каменi, втупивши очi в безкраї згарища.
Першим увiрвався терпець у начальницi.
– Шановний, - звернулася вона до Улюса Тулюса, - ваш регламент давно закiнчився. Не зловживайте терпiнням колективу.
Паяц наче й не чув.
– Як я бачу, - пробурчала начальниця, - ми будемо мати ще одного неорганiзованого мандрiвника.
– Улюсе Тулюсе, - в один голос погукали Кадриль i Китичка, - сiдай, поїдемо! Поспiши!
Паяц стрепенувся, немов його зi сну розбудили, i сказав:
– Ви ще тут?... Їдьте без мене, не чекайте.
– Оце тобi маєш!
– остовпiв Кадриль.
– Братику, що трапилося?
– занепокоївся Китичка.
– Я не можу покинути свою батькiвщину, - звичайним голосом вiдповiв паяц.
– Крiм мене у неї бiльше нiкого немає. Як же я покину її в годину нещастя?
Вiн став на камiнь i подивився навкруги. Рiжок сонця, згасаючи, позолотив його трохи обсмалений помпон на шапочцi, i все потонуло в темрявi.
– Як же я покину її?..
– повторив Улюс Тулюс.
– Але що ти тут один робитимеш? Один у полi не воїн, - прогув баском Твiнас.
– Може, менi вдасться виростити тут квiтку або деревце, - вiдповiв паяц.
– А потiм що?
– запитав Китичка.
– Якщо розквiтне цвiт, то прилетить i бджола. А як буде бджола, моя планета знову оживе.
– Улюсе Тулюсе, - знову запитав Твiнас, - де ж ти вiзьмеш зернят, якщо навкруги самi попелища?
Улюс Тулюс не вiдповiв - мабуть, не мав чого вiдповiсти.
– А менi, - сказав Китичка, - менi прийшло...
– Коли песик замовк, щось затрiщало: це вiн обома лапами вiдривав свiй носик-квасолинку, ...прийшло в голову, що можна б виростити цю квасолинку. Я знаю, вона справжня, не з картинки, вона росла на нашому балконi в коритцi i цвiла червоним квiтом. Бери!
Знову блиснув краєчок сонця, Китичка вискочив iз всюдихода i, ставши на заднi лапи, подав паяцовi квасолинку.
– Дякую, - сказав паяц.
– Кращого подарунка i бути не може.