Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
Усi чекали, поки спуститься Менес, - вiн був, як завжди, стрункий, в темних окулярах, шоломi i рукавицi.
– Як почуваєте себе, розвiднику Китичко?
– повернув вiн темнi окуляри до песика.
– Я... менi... так... нi, - пролепетав Китичка.
– Набавились?
– запитав пiлот.
– На... набавився, - заїкаючись, вiдповiв песик i пiдiбгав хвоста-китичку. "Похвалить чи осудить? Осудить чи похвалить?" - прийшло йому в голову таке хвилююче питання.
Картина, яку побачили мандрiвники, висадившись iз корабля, була цiлком протилежна тiй, що на планетi квiтiв. Куди не кинь оком, - скрiзь лежала чорна
Мандрiвники, пригнiченi похмурим видовиськом, не насмiлювались вiдходити вiд "Срiбної шишки". Лише Ейнора, витягти вперед руки, ступила кiлька крокiв, розплющила й заплющила очi.
– Я нюхом чую згарище, - розширила вона нiздрi.
– Напевно, - причвалав до неї Твiнас, - тут стався вибух вулкана або землетрус з пожежами.
– То добре!
– прояснiв Китичка.
– Фе, як негарно!
– нагримала на нього начальниця.
– Тiльки безвiдповiдальнi створiння можуть радiти iз стихiйного лиха.
– Про... пробачте, - песик аж упрiв.
– Одначе, де ж моя люлька?
– спохопився товстун.
– Хай йому лихо, мабуть, у кораблi забув!
– Я зараз принесу, - озвався Китичка.
– Нi, я сам, - рушив до схiдцiв Твiнас.
– Може, коли бiльше лазитиму, то у вазi полегшаю i начальниця не буде насмiхатися.
– Щира правда!
– похвалила начальниця.
– На критику треба реагувати!
– Що це так гуде у "Срiбнiй шишцi"?
– наставив вухо Кадриль.
– Резервуари корабля всмоктують повiтря, - пояснив пiлот.
– Може, давай стрибнемо подивитися, - не мiг устояти на мiсцi Кадриль, видно, вiн зовсiм очуняв.
– Нiяких стрибань поодинцi!
– суворо заборонила начальниця.
– I до того, он уже темнiє.
Справдi, сонячне коло на очах чорнiшало, залишився тоненький сяючий краєчок, та й того вже затягувала чорнота.
– Ясно, - глипав очицями на сонце Твiнас. спускаючись iз корабля, одна половина чорна, а друга - свiтла, i, як сонце крутиться навколо себе, так змiнюється день на нiч.
Тiльки встиг вiн це сказати, як усе огорнула чорна темрява, а за короткий час знову виблиснув другий краєчок сонця: займався новий день планети. Мандрiвники рушили далi. Ейнора йшла, тримаючись за крильце Твiнаса, i товстун так старався не шкутильгати, що замалим не вивихнув i здорову ногу. Коли б великий сищик менше звертав увагу на свою ходу, то напевне помiтив би, що Ейнора поривалася сказати йому щось дуже важливе.
– Твiнасе, - нарештi наважилася вона, - давайте пройдемо так, щоб нас нiхто не почув.
– Пройти? Щоб не почули?
– заворушився, заметушився, загудiв товстун i так повернув убiк, що ледь не впав - добре, що Ейнора тримала його за крило.
– Тут... тут... тут нiхто не почує.
– Я хочу, - тихо указала Ейнора, - подiлитися з вами однiєю турботою, однiєю головоломкою.
Вiд несподiванки i щастя товстун остовпiв. Ейнора, горда, вiдлюдна Ейнора, хоче з ним подiлитися думками, турботами i навiть головоломками!.. Хай йому безлiч лих, чи ж може бути бiльше щастя, нiж як їм обом розгадувати ту саму головоломку?! Може, вони удвох розгадали б i загадку кубика?!
– Ейноро... я... вам...
– затремтiв у нього басок.
– Для вас... моя люлька... мiй мозок... моє...
"Серце" вiн не встиг сказати: перервала Легарiя.
– Ви тiльки погляньте, два голубочки
– Оце-то парочка! Варто було Ейнорi натягти на себе пристойнiшу ганчiрку, як наш тюхтiй став бабiєм... фi!
– Ви! Як ви смiєте...
– зблiдла вiд образи Ейнора, але зразу ж безсило опустила голову й жалiбно промовила: - Прошу пробачити.
– Не знаю, - скривилася Легарiя, - не знаю, чи вже й пробачу. Моє терпiння вичерпалося. Ще один вибрик, i...
– Прошу сiсти у всюдихiд!
– пролунав за спиною спокiйний голос пiлота.
Всi обернулися: їх нагнала невеличка машина, та сама "Шишечка", тiльки вона стояла не сторч, а горизонтально, на прироблених колiщатках, - мала кiлька сидiнь i вiдкидний верх.
– Оце так штука!
– милуючись, ляснув лапами Кадриль.
– Дивись, Китичко, чи часом це не той кораблик, що ти лiтав на розвiдку?
Китичка повернув свiй нiс-квасолинку, побачив задимлений бiк кораблика i швиденько одвiв очi.
– Може, ви їдьте, - прошепотiв вiн, - а я побiжу слiдом за вами.
– Ще цього бракувало!
– не погодився Кадриль.
– Усi помiстимося, вперед!
– I вiн силою увiпхнув Китичку у всюдихiд. Iншi пасажири теж умощувались.
Тим часом пiлот пiдiйшов до Ейнори.
– Дозвольте, - запропонував вiн, - посадити вас на переднє сидiння, воно зручнiше, нiж iншi.
– Але...
– знiтилася Ейнора.
– Я вас понесу.
– Вiн схопив Ейнору за поперек i вмить однiс її на переднє сидiння. Все трапилося так швидко, що неповороткому Твiнасу лишилося тiльки шльопати слiдом за ними, жалiбно дивлячись на струнку поставу пiлота, його кремезнi плечi. А який вiн бистроногий! Твiнас утупив очi в свою танку, що розбухла, як нiколи. Iз неї ось-ось мала випасти люлька, яку вiн забрав iз "Срiбної шишки"; пiнгвiн, запихкавшись, вийняв люльку i засунув собi пiд крiсло. Як прикро, що Легарiя перешкодила Ейнорi подiлитися з ним головоломкою!.. Та якщо Твiнас бiдкався, то Легарiя вiд злостi аж кипiла. Тiльки подумати! Отак принизити її авторитет! На найзручнiше мiсце, спереду, де повинна сидiти начальниця, садять цю виряджену слiпачку! Мало того, її ще й понесли - немов справжню принцесу в замок. "Усе!
– поклялася Легарiя.
– Як тiльки повернуся в "Срiбну шишку", я її з нiг до голови демаскую! Хай усi знають! Побачимо тодi, чи будуть її носити на руках! Побачимо, чи хоч той клишоногий Твiнас поверне дзьоба у її бiк... ква, ква..." - замалим уголос не засмiялася жаба: до неї знову повернувся добрий настрiй.
Всюдихiд рушив у путь, минаючи ями, камiння та iншi перешкоди. Швидко свiтало, i, зовсiм небагато проїхавши, мандрiвники побачили руїни мiста. Чим ближче, тим жахливiша поставала картина: зруйнованi хмарочоси, перевернутi автобуси, в друзки розтрощений лiтак, догори колесами обгорiлий поїзд. Над однiєю вибитою вiтриною звисав кiнець назви "...ки": може, квiтки, може, книжки, може iграшки, а може, живi канарейки. Пiлот мусив бути надзвичайно обачливим i спритним, щоб не провалитися з всюдиходом у пiдвал зруйнованого будинку чи не застряти в купах уламкiв; через меншi перешкоди машина переповзала, наче жук. Довга вулиця закiнчилася площею, усипаною розбитими лiхтарями. Посерединi площi стояло задимлене мармурове пiдвищення з чотирма кiнськими ногами: верхня частина статуї була зметена вибухом чи, може, як казав Твiнас, землетрусом або вибухом вулкана.