Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

Жилинскайте Витауте Юргисовна

Корабель м'яко стукнувся, а начальник у блискучому пiджаку-унiформi i з планшеткою, мов снiп, гепнув на пiдлогу, - вiн зарано вiдстебнув захисного пояса.

– О начальнику, - першою пiдскочила до нього референтка, - ви подряпали собi вухо!

Жаба, не довго думаючи, здерла у Китички пластир i старанно налiпила Кадрилю на вухо.

– Який терплячий наш начальник!
– ахкала вiд захоплення.
– Iнший в подiбнiй ситуацiї горло собi перекричав би...

– Отак, як ти, за ту крупинку, - шпигонула її Ейнора.

– Дякую за зауваження, - холодно

вiдповiла їй жаба, - але ви, мабуть, не знаєте, що критикувати референта має право лише начальник.

– Так, - солiдно пiдтвердив начальник, - свою референтку критикую лише я сам.

Ейнора поривалася знову вжалити, але в цю мить вiдчинилися дверi корабля i товстун Твiнас миролюбно прогудiв:

– Мандрiвка закiнчилась. Хай йому сто лих, то чого ж нам сваритися?

Всi замовкли i лише зараз вiдчули урочисту тривогу: подорож, якiй, здавалося, нiколи не буде кiнця, кiнчається! Важко повiрити, що треба буде розпрощатися з "Срiбною шишкою", що останнiй раз вiдчинилися її дверi i спустилися схiдцi...

– Тепер усi бачите, - оглядiвся начальник, - що правильно поводилися тi, якi не хотiли повертатися назад, якi вибрали мандрiвку вперед i ризик.

Це, ясно, було сказано на адресу Китички. Вiн пiдвiв якось дивно заспокоєнi очi й промовив:

– Виходить, я поводився правильно, коли хотiв залишитися на спаленiй планетi.

– Непоправне створiння!
– викрикнула Легарiя.
– Нiякої тобi вдячностi начальниковi за те, що врятував нас вiд загибелi!

Та начальник вибачливо посмiхнувся:

– Я щиро надiюся, Китичко... мандрiвнику Китичко... що майстернi й лiкарнi на Тандадрицi допоможуть повернути вам тверезий розум i здорову орiєнтацiю.

Тут встала Ейнора.

– Якщо вже ви заговорили про тверезий розум i здорову орiєнтацiю, дуже голосно сказала вона Кадрилю, - то дозвольте запитати, що ви розумного придумали на користь мандрiвникiв пiсля того, коли я розкрила вам пiлотову пiдступнiсть?

Начальник заблимав очима, роззирнувся навкруги, немов на нього збирався напасти бульдог Гог, смикнув за ремiнь планшетки, помацав ручку револьвера i заявив:

– Я не розумiю, про що ви говорите i що вам вiд мене потрiбно, мандрiвнице Ейнора!

– Прекрасно ви розумiєте!
– промовила Ейнора.
– I якщо через блискучi гудзики та пiдлабузництво референтки ви не втратили остаточно розум, то повиннi знати, що настав час дiяти. Зараз або нiколи!

Товстий сищик, почувши цю розмову, був такий приголомшений, що почав кусати свою люльку.

– Начальнику, - промовила референтка, - слiпим може казна-що приверзтися. Не церемонься з цiєю фантазеркою.

– Шкода, що тiєю крупиною не заткнули тобi пельку, - вiдрубала їй Ейнора i повернулася до песика.
– Китичко, братику, уважно послухай, що я зараз усiм розкажу.

При словi "братику" у песика засмикалось пiдборiддя.

– Не хочу я нiчого слухати, - вiдповiв вiн.

– Прошу тебе, - простягла до нього руку Ейнора, - подивися на мене.

Песик пiдняв змарнiлу мордочку на густi вiї Ейнори.

– О Ейноро, - зашепотiв вiн, - ти... ти...

–

Так, - якось жалiбно шепнула Ейнора, - я бачу. Я вже давненько бачу, вiд того часу, як метеорит ударив об корабель. Та я залишалася з заплющеними очима. Не тiльки тому, що мої очi не подiбнi до незабудок, але ще й тому, щоб непомiтно могла спостерiгати дивнi речi, про якi настав час усiм розповiсти...

РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦI

– Мандрiвники, увага!
– перервав Ейнору пiлотiв голос.
– Прошу приготуватися до катапультування.

– А це що?!
– лапнув лапками Кадриль, як за тих iнших часiв, але схаменувся i солiдно склав лапи собi на груди.
– Пiлоте, я наказую пояснити, чому мандрiвники не можуть вийти через дверi i схiдцями зiйти на землю?

– Вiдповiдаю на запитання начальника, - почувся спокiйний пiлотiв голос.
– Ми не можемо вийти через дверi i спуститися схiдцями тому, що корабель сiв на м'яке покриття планети, яке гострi кiнцi схiдцiв можуть проколоти.

– Наказую приготуватись до катапультування!
– звелiв начальник, не дивлячись на Ейнору.

– Нi!
– Ейнора стала так, що заступила люк у "Шишечку".
– Нiхто звiдси не вийде, поки я не розповiм того, що я вже була розповiла начальниковi!

Вона вмовкла, вдихнула повiтря, а в цей час вiдчинилися дверi кабiни i вийшов Менес. Кадриль, глянувши на пiлота, побачив у нього на комбiнезонi червону плямку, що невiдомо звiдки взялася - неначе хто бризнув краплю кровi.

– Начальнику Кадриль, - запитав Менес, - хто першим буде катапультуватись?

Кадриль пригадав пояснення референтки, що начальник мусить тодi першим виходити з корабля, коли це пов'язано з небезпекою, i промовив:

– Я...

Вимовивши "я", вiн знову глянув на трiснутi скельця окулярiв пiлота i раптом вiдчув страх: а що як i справдi їм уготовано пастку? Тодi вiн загине першим. Хто тодi керуватиме мандрiвниками? Хто дасть їм тямущi накази? Хто ще здатний без гарячки творити чудеса героїзму? Може, Китичка? Оцей заїка, палiй! Йому тiльки на картинки дивитися!.. Кривий пузань Твiнас? Вiн ще й наказа не встигне дати, а вже засне! Ейнора? Таж вона слiпа, тобто не слiпа, але вона чванлива i фантазерка... Референтка Легарiя? Але ж її вже зняли з поста начальника!.. Отож тiльки вiн один достойний виконувати офiцiйнi обов'язки начальника, цi обов'язки вже зафiксованi, i тому... тому... вiн повинен себе поберегти i не ризикувати. Тому Кадриль закiнчив так:

– ...я пропоную, щоб катапультувався доброволець!

Нi слова не сказавши, до люка рушив Китичка.

– Не пущу!
– заступила йому дорогу Ейнора i повернула до пiлота палаючi очi.
– Нiхто не вийде з корабля, поки я не розповiм про ваш пiдступ!

Тепер уже всi мандрiвники зрозумiли, що дiються якiсь серйознi справи.

– Твiнасе, - звелiла Ейнора, - стань ти бiля дверей пiлотової кабiни i не дозволяй йому повернутися. Вiдповiдаєш своїм життям!

Товстун неймовiрно хутко кинувся до дверцят i заступив їх своєю спиною, готовий скорiше до того, щоб його порубали на куски, нiж пропустити!