Рiднi дiти
Шрифт:
Коли б можна було поєднати… Вона дуже любить мови. Вона вільно розмовляє німецькою і англійською. Може, їй піти на західний? Література її захоплює, але хотілося б робити щось дуже, дуже корисне.
– А література, мови хіба не корисні? – спалахнула Таня. – От мій тато, – ти знаєш, він якийсь природжений лінгвіст. Я думаю, Льова теж піде на літературний! Хоча ні, він казав, що піде на будівельний. Ой, скрізь цікаво!
Вони могли без кінця бродити і вирішувати безліч проблем: як ітиме життя тоді, коли не буде всього дрібного, темного, що тягне назад, а всі свої сили люди прикладуть до розквіту культури.
Після іспитів Таня, як завжди, поїхала з піонертабором в Одесу, а Ліна з мамою гадали пробути літо в Криму. Але таке щастя! По дорозі, в Одесі, мама дозволила Ліні поїхати до Тані на Великий Фонтан.
Цих днів вона ніколи не забувала.
Уже не видно було дач. Простягався лише степ з вигорілою на сонці травою та пустинний берег, порослий жорстким чагарником та м'якими ведмежими вушками. На березі де-не-де стояли рибальські халупки. Розвішані на кілках сіті сушилися під сонцем. Над самим морем раптом виникав тінистий старий парк з акаціями, чудернацькими кленами і альтанками на схилах. У парку стояв затишний, просторий дім з білими колонами і пласким дахом-верандою. Тут був будинок відпочинку для дорослих. А поряд, на сонячному майдані, де посередині стояла висока щогла з червоним прапором, не стояв, а ніби зупинився на деякий час легкий будиночок з маленькими верандами, прибудовами, сходами. І там на бильцях, на сходах, на легких лавочках сиділи хлопці і дівчатка в синіх трусиках, білих майках і червоних галстуках.
Таня, засмагла, вся вишнева від сонця, боса, в трусиках і майці, кинулась на шию Ліні. Вони верещали від радості, Ліна знайомилась з Таниними товаришками. Ліна з заздрістю дивилася на кімнатки дівчат, – майже без усяких меблів, з білими розкладушками, нефарбованими ослінчиками і столиками.
Як би весело було лишитися тут, збиратися за горном на лінійку і так само, як Таня, урочисто, зосереджено опускати прапор!
А вогнище! Як добре, що вона потрапила саме на вогнище! Прийшли моряки. Дівчатка розповіли з гордістю Ліні, що моряки до них часто приходять.
На вогнище прийшов дехто і з батьків, і Танині тато і мама, приязні до всіх, веселі і зовсім молоді. Танину маму всі звали «тьотя Галинка», і видно було, що вона їм усім дуже близька, а Андрій Сергійович жартував з хлопчиками і, кумедно склавши руки, казав піонервожатому Льові – їхньому Льові, який приїхав сюди знову на літо працювати піонервожатим.
– Льово, прийміть і мене в табір, у вас тут веселіше!
На вогнищі один з моряків розповідав про цікаві події з їх життя, і всіх захопило оповідання, як він спіймав шпигуна. А потім усі співали «В гавані, в далекім плаванні» та інші морські пісні.
Таня спитала Льову, чи може Ліна лишитися в таборі на ніч, чи мусить піти до її мами. Вони про все питали Льову і слухали його, хоча були з ним усі «на ти», адже він був ще учнем їхньої школи. Льова дозволив, і Ліна з Танею стягли матрацик з розкладушки на підлогу і, сміючись, полягали.
– І ми, і ми так само! – засміялася Оксанка і Ема. – Дівчата, ми з вами!
Дівчатка стягли матрацики, і всі лягли покотом.
– Ну що за охота, – пробурмотіла п'ята дівчинка з цієї кімнати – Золя. Її звали
– Ти не хочеш – не треба, – сказала Ема.
– їй там самій зручніше їсти мамині пиріжки, – зауважила Оксанка.
– Ну, і що з того? Маю повне право. Мені треба поправлятись!
– Ну, чого ви, справді, – заступилася Таня, – хто як хоче, так і робить.
…Чому вона згадала її… Золю? Як не згадати! Це була їхня перша зустріч – і як можна було знати, що така невинна зустріч обернеться так жахливо!
Ніколи не забути цей щасливий табір над Чорним морем…
Потім їй довелося зустрітися з Золею – Ізольдою Зозулею і з Льовою піонервожатим… Але це пізніше…
Нещастя почалися восени. Їй раптом стало важко дома. Вона ще дужче полюбила школу, товаришів, Таню. І їй здавалося – дома життя зовсім не таке як слід. Вона замислювалась. Тато дуже зайнятий, заспокоювала вона себе, він дуже багато працює і не звертає уваги на всі дрібниці побуту. А мама завжди каже: «Я мушу йому створити умови, щоб ніякі дрібниці не заважали його важкій роботі».
Тато став похмурішим, якимось розгубленим. Але дома він не звик розмовляти про свої неприємності. Дома мусило бути «все гаразд». Ліна намагалася бути більше часу поза домом. Вони з Танею захопилися академічними і учбовими концертами в консерваторії, любили ходити вдвох у дитячу бібліотеку, у піонерський палац. Часто готували завдання у Тані, а потім Ліна завжди грала дідусеві.
Коли вночі залунав дзвоник, вона тільки перевернулася з боку на бік. Батько часто повертався пізно вночі, інколи до нього вночі приїздили у справах.
Але Ліна більше не заснула. Вона чула чиїсь кроки, стриману розмову. Раптом двері в її кімнату відчинилися і зайшла мати, в халатику, непричесана, з тремтячими губами і руками. Вона сіла на ліжко і через силу вимовила:
– Батька заарештували…
Ліна схопилася з ліжка і, як була, в піжамці, побігла з кімнати в коридор.
Там стояли незнайомі люди. Батько зробив крок до неї і сказав тихо:
– Я завинив перед партією і народом. Я недоглянув… я мушу спокутувати. Прости і ти мене, дочко. Не забувай ніколи, що тебе звуть Леніною.
Отак обернулося життя.
У тресті, яким керував батько, виявилася величезна розтрата. Його обплутали негідні люди.
Кілька днів Ліна не ходила До школи. Як вона зустрінеться з Танею, усім класом, вона – горда, незалежна Ліна? Другого дня подзвонила Таня:
– Ліно, що задано з літератури і фізики? Мама хвора, і я не була в школі, мабуть, і сьогодні не піду. Мамі дуже погано, а тато в командировці.
Значить, Таня не була в школі і нічого не знає. Цікаво, а решта?… Напевне, знають, напевне…
Вона пересилила себе і зібралася до школи.
Контрольну з літератури вона написала в той день трохи гірше, ніж завжди, але нічого… Потроху знову втяглася. Важкий камінь давив-давив. Як жити? Треба вчитися, бути справжньою піонеркою, готуватися до вступу в комсомол. А чи приймуть її тепер? А чому ж ні? Коли вона доведе своєю роботою, що гідна цього?
Як дивно, Ліні легше, коли приходить Сергій Леонідович… Він спокійний, лагідний, витриманий, він не втручається ні в що, але непомітно, наче мимохідь, порадить саме те, що потрібно.