Сага про Форсайтів
Шрифт:
«Достоту як моє життя, — подумав Сомс, — усе вперед без ніякої мети».
II. У ПАВУТИННІ
Сомс повернувся до Англії наступного дня, а ще через день уранці до нього завітав містер Полтід. У петельці в нього була квітка, а в руках коричневий котелок. Сомс запросив його жестом сісти в крісло.
— Вісті з театру воєнних дій непогані, правда? — сказав містер Полтід. — Сподіваюся, ви почуваєте себе добре, сер.
— Дякую. Добре.
Містер Полтід нахилився вперед, усміхнувся, розтулив долоню, подивився на неї і стиха мовив:
— Здається, нарешті ми влагодили вашу справу.
— Що? — вигукнув Сомс.
— Цілком несподівано дев'ятнадцять надіслала повідомлення, яке, гадаю, можна вважати переконливим доказом.
Містер Полтід помовчав.
— Ну?
— Десятого числа цього місяця, ставши свідком розмови між 17 і невідомою особою — розмови, яка відбулася в першій половині дня, — 19 може заприсягтися, що бачила — і вона готова підтвердити це під присягою, — як ця особа чоловічої статі вийшла із спальні 17 в готелі близько десятої вечора. Якщо ми подамо це свідчення вміло, то суд визнає його достатнім, особливо коли взяти до уваги той факт, що 17 виїхала з Парижа — без сумніву з тією ж таки особою. Сказати правду, вони обоє зникли непомітно, і ми й досі не натрапили на їхній слід; але ми їх знайдемо — так, знайдемо. 19 працювала за дуже важких умов, і я радий, що нарешті вона таки дістала потрібні відомості.
Містер Полтід вийняв сигарету, постукав її кінцем об стіл, поглянув на Сомса і знову поклав її у портсигар. Вираз обличчя клієнта свідчив, що той сприйняв новину без особливого ентузіазму.
— Хто цей новий чоловік? — різко запитав Сомс.
— Цього ми не знаємо. Наш агент може засвідчити все бачене під присягою, і вона детально подає його прикмети.
Містер Полтід дістав листа і прочитав:
— «Середнього віку, середнього зросту, вдень у синьому костюмі, ввечері у фраку, блідий, темне волосся, темні вусики, пласкі щоки, випнуте підборіддя, сірі очі, невеликі ноги, винуватий вигляд…»
Сомс підвівся і підійшов до вікна, охоплений люттю на самого себе. Дурень, заплішений дурень, що заплутався у власному павутинні! Сім місяців платив по п'ятнадцять фунтів на тиждень — і домігся того, що його вистежено як коханця власної дружини! «Винуватий вигляд!» Він відчинив вікно.
— Душно, — сказав він і знову сів на своє місце біля столу. Поклавши ногу на ногу, він гордовито поглянув на містера Полтіда.
— Сумніваюсь, чи й справді це свідчення буде цілком переконливе, — сказав він спроквола. — Адже ви не знаєте ані його імені, ані адреси. Гадаю, треба на деякий час облишити жінку й узятися за нашого тутешнього приятеля під номером сорок сім.
Сомс не мав певності, чи Полтід ототожнив його з тим «коханцем», але в його уяві виникла картина, як він регочеться над ним у гурті своїх колег. «Винуватий вигляд!» Прокляття!
Містер Полтід сказав наполегливо, майже благально:
— Запевняю вас, нам щастило домогтися успіху навіть із менш переконливими доказами. Адже це Париж. Гарна жінка живе сама-самісінька. Може, ризикнемо, сер? У нас є добрі шанси.
Сомс раптом зрозумів. Ця людина охоплена професійним завзяттям. «Найбільший мій успіх: домігся розлучення на підставі того, що чоловік зайшов у спальню власної дружини! Буде про що розповісти, коли я піду на спочинок!» І на мить він піддався шаленій думці: «А чому ні?» Зрештою, сотні чоловіків середнього зросту мають невеликі ноги й винуватий вигляд!
— Я не уповноважений ризикувати! — коротко відповів він.
Містер Полтід подивився на нього.
— Шкода, — сказав він, — дуже шкода! Та, інша справа, мабуть, потребує чимало грошей.
Сомс підвівся.
— На це не зважайте. Прошу вас постежити за сорок сьомим, та дивіться, не попадіть пальцем у небо. До побачення.
Почувши слова «пальцем у небо», містер Полтід блимнув очима.
— Гаразд. Ми будемо інформувати вас про хід справи.
І Сомс знову залишився сам. Брудна, смішна, павуча справа! Поклавши руки на стіл, він схилив голову. В цій позі він залишався десять хвилин, аж поки до нього з'явився клерк із проектом нового випуску акцій, що обіцяли великий прибуток. Цього дня Сомс рано пішов з контори й попрямував до ресторану «Бретань». Там була тільки мадам Ламот. Може, мосьє вип'є з нею чаю?
Сомс уклонився.
Коли вони сіли за стіл у маленькій кімнаті — під прямим кутом одне до одного, — він раптом сказав:
— Я хочу поговорити з вами, мадам.
Швидкий погляд її ясних карих очей переконав його, що вона давно чекала від нього цих слів.
— Спочатку я маю дещо вас запитати. Цей молодий лікар — як його звуть? — чи між ним і Аннет є що-небудь?
Вся вона стала раптом наче гагат — слизька, чорна, тверда, блискуча.
— Аннет молода, — сказала вона, — так само, як і monsieur le docteur [44] . Між молодими людьми стосунки розвиваються швидко; але Аннет слухняна донька. Ах, яка в неї виняткова вдача!
44
monsieur le docteur — Пан доктор (фр.).
На устах Сомса промайнула майже непомітна посмішка.
— То, виходить, нічого певного?
— О ні, анічогісінько. Юнак дуже милий, але — що поробиш? Поки що він не має грошей.
Вона піднесла до уст чашку, розмальовану вербовими гілочками; Сомс зробив те ж саме. Їхні очі зустрілися.
— Я одружений, — сказав він, — але ми з дружиною вже багато років не живемо разом. Я збираюся порушити справу про розлучення.
Мадам Ламот поставила чашку. Он воно що! Як трагічно іноді складається життя. Цілковита відсутність у цієї жінки будь-яких почуттів викликала у Сомса щось схоже на зневагу.
— Я людина заможна, — додав він, чудово розуміючи, що це зауваження не дуже доброго смаку. — Не буду говорити більше, поки що це зайве; проте, гадаю, ви мене розумієте.
Очі мадам, так широко розплющені, що зверху заблищали білки, поглянули на нього прямим, як стріла, поглядом.
— Ah, са! Mais nous avons le temps! [45] —тільки й сказала вона. — Ще одну чашечку?
Сомс відмовився і, попрощавшись, пішов до Вест-Енду.
Цю справу, можна вважати, влагоджено: мадам не дозволить, щоб Аннет скомпрометувала себе з тим веселим жовторотим дурником, аж поки!.. Але чи має він шанси на те, що коли-небудь зможе сказати: «Я вже вільний»? Які шанси? Майбутнє втратило всяку подобу реальності. Він почував себе як муха, що заплуталася в липкому павутинні й тоскно дивиться на волю.
45
Ah, са! Mais nous avons le temps! — Ну що ж, у нас іще є час! (Фр.)
Відчуювачи потребу розім'ятися, він подався до Кенсінгтонського саду і через Квінс-гейт пройшов у Челсі. Можливо, вона повернулася в своє старе помешкання. Принаймні це він може з'ясувати. Діставши вдруге відкоша, який так боляче вразив його гордість, він намагався втішити своє самолюбство думкою, що вона напевно має коханця. Був обідній час, коли він підійшов до невеликого знайомого будинку. Все ясно без розпитів! Якась сивоволоса жінка поливала квіти на підвіконні. Очевидно, там живе хтось інший. І він поволі рушив далі понад Темзою. Вечір був ясний, сповнений тихої краси; скрізь панувала гармонія й спокій — скрізь, окрім його серця.