Чтение онлайн

на главную

Жанры

Щоденник Мавки
Шрифт:

Отаке зізнання в коханні, Машко! Отаке! Знаєш, що відповіла циганка?

«Це в тебе є час, Василю, щоб передумати. Я не повернуся в табір і нікуди від тебе йти не хочу. Я – циганка і я дозволила собі зазирнути у твою душу. Тому знаю, що ти вже давно чекаєш на мене. Через це досі неодружений і доля не випадково привела циганський табір у це село. І мій перший чоловік, хай Господь дарує його душі вічний спокій та мир, мусив померти, щоб поступитися тобі місцем. Бо те, що повище зір, керує і не лишень зорями, а й нами».

Страшні слова, правда? Цю циганку, Машо, звали Магдаленою. То була моя прабабуся. А хлопець Василь – мій прадід. А ти чи не перша з усіх, хто мене знає, вгадала, розпізнала, чи з імені, чи ще якось, присутність у мені циганської крові.

Машка шморгнула.

– Я не вгадала, Магдалено. Я ж не циганка. Я відчула. Твої очі… Хай вони і не чорні, як ніч. Хай вони трохи зелені, але ти маєш щось таке в собі, що про багато каже. О, я багато очей бачила. Тож вважай це професійним. Ти дивишся на світ по-циганськи. Ти маєш у собі силу його змінювати, тільки поки не відаєш як… Але цього навчишся, важливе інше – сила в тобі Є. Гм, якщо ми з тобою зараз розмовляємо, то, виходить, циганка Магда була не такою вже й бездітною?

Магдалена посміхнулася сумно:

– Навпаки. Вона подарувала Василеві трьох

синів та мою бабусю. Гарних синьооких козаків та карооку донечку. Отака, Машо, історія з ім’ям Магда. Бабуся моя, правда, була дуже проти, щоб мене так називали. Казала, що те ім’я нещасливу долю приносить. Що прокляте воно. Та й було, певно, у тому трохи правди. Бо доля прабабусі не складалася легко. Чужинка у звичайному поліському селі, де є свій уклад, звичаєвість, певна упередженість до приймаків. А ще й таких. Ні батька, ні матері в Магдалени не було. Єдина родина – то чоловік та діти. Інколи так хочеться до когось рідного притулитися, не лишень до чоловіка. Знаєш, яке ставлення в нас до циган? Дурисвіти, брехуни, ворожбити, злодії… І Магдалену в селі побоювалися. Якщо циган, то вже точно чарівник. І долю може начарувати, і змінити її може. Прабабуня з того сміялася, та сміх той був сумний, невеселий. Були спроби в жіноцтва місцевого приходити до Магдалени зі своїми проблемами, та вона відразу то вгамувала. Нічого не знаю і ніц не вмію, крапка. Єдине, чого зупинити не могла, то своєї жіночої предивної сили. Чоловіки як на мед зліталися. А коли йшла вулицею, то аж перелази тріщали… Деякі, аж надто хтиві, навіть хотіли взяти її силою, як тепер кажуть – зґвалтувати… Але до циганки не так легко доступитися, якщо вона того не хоче. Заговореною вважалася Магдалена. Бо ображальника завжди чекала гірка доля – поламані ноги, руки, ребра… Ну, хіба тебе після такого не вважатимуть відьмою? А ще Магдалена вміло лікувала тварин – шептанням, спалюванням трав, напоюванням якимись відварами. Казала, що хвора тварина більше заслуговує на те, щоб бути здоровою, аніж деякі люди. Бо всі хвороби людські від людської злості, заздрощів та невміння прощати й приймати Божу благодать. Отакою дивною була циганка Магдалена.

Так-так, мене назвали на честь прабабусі. Тільки жодного Магдиного таланту, окрім доброго й чесного імені, я не отримала.

– Нє, мала! Ти не можеш знати напевне, – сказала розважливо Машка. – Інколи даровані таланти до часу дрімають, бо ми їх не будимо. На все свій час. Ти скоро сама то зрозумієш.

Машка взяла зі стола пляшку оковитої, налила собі, плеснула трішки Магдалені:

– Що, дівчино, мабуть, подумала: «Ото ляпало! І чого мене може навчити пропаща душа алкоголічки?» Повір – може. Вчити завжди легше, аніж самому ставити рекорди. Чи багато ти знаєш гарних тренерів-рекордсменів? Так ото ж! Давай вип’ємо, мала, за красиву душу твоєї прабабусі Магдалени. Вона досі поруч з тобою. Ага, точно, – і вже трохи напідпитку Машка ткнула пальцем кудись за спину Магди. Магда аж озирнулася, а Машка продовжувала: – Авжеж, поруч. І не сумнівайся. Бо ти її не забуваєш, мала. Наші рідні, коли навіть мертві, залишаються з нами доти, доки ми їх пам’ятаємо. Земля пухом та вічна пам’ять рабі Божій циганці Магдалені!

Машка залпом випила, а Магдалена тільки пригубила і знову бридливо скривилася. Машка не звертала уваги на ті кривляння. Вона кинула до рота кусень хліба з салом, пережувала, ковтнула й озвалася:

– Хто ти за освітою, мала? Чому нормальної роботи врешті не знайдеш? Ти ж розумниця! Га? Із твоїми талантами. Дай, угадаю. Ти училка, так?

Магда кивнула на знак згоди:

– Так, молодших класів. І дітей я люблю, і свою роботу любила, аж поки в декреті не опинилася. А потім… Потім мала хворіла, і я вчасно з декрету не вийшла, а документи не встигла переоформити, і тепер от. Халепа. Але я продовжую шукати, не здаюся. Та, на жаль, у Львові не так просто роботу вчителя знайти. Тобто можна, але треба той… Хабар дати. А в мене зараз порожньо в кишені… І позичити ні в кого, бо суму надто велику називають. А позичати під відсотки – то коли ж той заробіток повернеться?

Машка уважно дивилася на Магдалену. Знову закурила, коли сигарета вже була напівскурена.

– Знаю, мала. А колишньому ти, звісно, до дупи? Та не ховай очі, я все по тобі бачу. Певно, на нього де сядеш, там і злізеш, так? «Той, хто не маже, той дуже скрипить?» Ситуація. Та ти ж розумієш – на склотарі та макулатурі багато не заробиш. Мо’, щось інше придумаємо, га?

Щоденник Мавки

Знаєш, мені іноді здається, що я забагато нарікаю на своє життя. Ага, стара українська традиція: «У сусіда хата біла. У сусіда жінка мила». Ех, зрештою Багато людей живуть ще гірше. А мені, любий, навіть трохи пощастило. Так, знайшлася людина, яка допомогла, власним прикладом відтягла мене від безодні. Я безмежно вдячна за це. Мушу тепер допомогти і їй. Та поки не знаю як. Бо безодня кличе, манить. Пригадуєш вислів: «Якщо надто довго дивитися в безодню, безодня починає дивитися в тебе». І ця жінка вона така, така Особлива: сильна, вольова, справжня і водночас слабка, беззахисна, розчавлена, бо вже не може без свої безодні. Іноді думаю, а може, то покликання в неї таке? Стояти над безоднею, на межі реального і потойбічного. Направляючи заблудлих у потрібному напрямку.

Я сьогодні з писаної торби витягла на світ Божий ще одну Мавчину історію. Історію про пришпилену.

І коли здається, що ти проклятий, бо всі лиха світу тобі друзі, враз відкривається правда. Яка? Послухай.

Історія третя. Пришпилена

Ярина зосталася сиротою рано. Дівчину виховувала та ростила бабуня. Батьків своїх майже не пригадує. У спадок від них отримала лише злидні та Чорну хмару. Бабусі вже рік як нема, а чорна хмара залишилася. Скільки себе дівчина пам’ятає, оте темне хмарисько завжди висне в неї над головою. Смолянисте, кошлате, завжди чимось невдоволене. То сипле холодним снігом, то студеним дощем, залежно від пори року. Куди б не подалася Ярина, чорна хмара повсякчас чимчикує поруч. Звісно, дівчина через неї ніколи не бачила ні сонця, ні зір, ні місяця, ні світу Божого. Де там! За тою чорною хмарою і неба блакитного не спізнаєш.

Прикрощі, біди, лиха, випадкові нещастя – то все такий собі щедротний букетик, яким рясно обтикала Ярина своє життя. «Добрі» люди називають Ярину проклятою, односельці нарікають на неї через ту чорну хмару, яка впливає також на життя мешканців села. Таки так, коли блискає та гримить – чує всенька округа

Врешті, коли терпіти кпини та непорозуміння не стало ніякої моці, виміркувала дівчина утекти світ за очі і від себе, і від проблем, і, коли вдасться, то й від чорної хмари. Надумалася рушити на світанку, коли ще всі сплять. Жевріла надія, що чорне хмарисько теж інколи дрімає. Ще звечора склала нехитрий свій скарб у полотняну торбу та лягла спати.

Ярина пленталася лісом без стежки, тягнучи на собі чорну хмару, яка, попри все, продовжувала, мов заворожена, дибати слідком. Не зауважувала дівчина ані дзвінкого співу пташок, ані п’янкого цвітіння дерев, розпач та злість шматували душу. Зараз утішилася б товариству навіть найлихішого дикого звіра. Хай той розірвав би її. Тоді точно та осоружна чорна хмара дасть спокій? Галуззя до крові роздряпувало обличчя, верхівки високих дерев нависали загрозливо. Схоже, їй і тут не дуже раді, бо кому сподобається таке прикре товариство – похмура дівчина та сердита чорна хмара на додачу.

Брела цілісінький день. За невеселими думками і незчулася, як на ліс упали сутінки. Присутність чорної хмари робила їх страхітливо дрімучими. Раптом, наче з-під землі, на її шляху вигулькнула хатка. Маленька, біленька, чепурненька, з ошатними віконцями. Довкола хати цвіли ружі. Ярина здивовано вклякла.

На порозі хатини сидів козак та палив люльку. Сивочолий, із довгим оселедцем, закрученим за вухо не один раз.

– Вітаю тебе, Пришпилена, – обізвався козак. І звертався отак по-чудернацьки, вочевидь, до неї. – Жду тебе вже давно. І де ти, дівко, забарилася?

Від подивування Ярина й не знала, що відповісти, і тільки стенула плечима. Вона не знала цього пана. Козак продовжував:

– Знаю про твою напасть, Пришпилена, – і козак тицьнув люлькою в бік хмари. – І от, шо я тобі повім. Ніщо просто так не дається людині. І коли людина дуже захоче, то, незважаючи на всі пусті балачки про долю, яку не змінити (ага, тіко ледачому), зможе відмовитися від того, що нав’язується їй чи випадково дається. Хай навіть згори.

– Але як? І хто ти такий? Звідки мене знаєш? Де я? Що це за хата? – посипала запитаннями Ярина.

– Усе дуже просто! Я – Той, Що Завжди Сидить На Порозі. І завжди найважчі відповіді лежать на поверхні, там, де їх зазвичай не шукають, – дуже загадково промовив козак. – Підійди-но ближче, Пришпилена.

Ярина подалася вперед, а поділ спідниці тим часом зачепився за кущ глоду. Дівчина стала смикати за нього, і враз її погляд упав на блискучу срібну нитку. Раніше вона її чомусь не помічала. Та нитка була пришпилена до спідниці. Інший її бік губився у високості – десь там, де мешкала осоружна чорна хмара. Ярина підняла очі на козака, той і далі хитро посміхався.

– На поверхні, кажеш? – перепитала себе Ярина, нахилилася над шпилькою, розстебнула її та

Сліпуче біле світло залило навколишній світ. Ярина замружилася від несподіванки, змигнула, а коли розплющила очі, то прокинулася в себе вдома на ліжку. «Який дивний сон мені примарився», – подумала дівчина і визирнула у вікно. Господи, там було стільки світла! Світ на вулиці заливало ранкове лагідне сонце. Небо над головою волошково посміхалося, а хмара – вона просто щезла, наче її ніколи й не було.

З того часу життя Ярини перемінилося.

Так, вона інколи зустрічає свою стару приятельку чорну хмару, однак це стається не так часто, і вона навчилася давати лад тим зустрічам. У кого в житті не трапляються похмурі дні?

Бо інколи ми самі себе пришпилюємо до тих бід, зумисне відмовляючись давати їм лад. Та, зрештою, від нас залежить – тягнути на собі чорну хмару чи просто відшпилитися від неї.

Ось такі справи з хмарами та похмурими думками Солодких, мов мамині казки, снів, тобі – серце! І стережися чорної хмари.

6. Блудень

Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.

Григорій Сковорода

– Заспокойся, любий. Ну, будь ласочка! Усе буде хо-ро-шо, от побачиш, – Тоня зазирає в очі чоловіку, гладить по голові, наче мале дитя. – Те стерво ще пожаліє, що тебе довело. Це нечувано! Що вона тіко думає? Вигнати зі своєї ж квартири. Ах, я досі не можу в се повірити! І хто? Ця сіра безлика миша. Це повстання мишей, коханятко! Нічо-нічо, вона ще на колінах приповзе, руки-ноги цілуватиме. Не переживай так. А зрештою, чого я тебе заспокоюю? Рано чи пізно – то мало статися. Ліпше зараз, ну нє?

Наче все правильно говорила Тоня, але від того легше не ставало. Бо від Магдалени такого опору ніхто не чекав. За класикою жанру, покинута-зганьблена-зраджена Магда мусила хоч трохи побути в ролі жертви. Ну, там – подряпана морда чоловіка, розірваний одяг коханки, скандали такі, щоб і сусіди чули. Так чинять нормальні зраджені українські дружини, а ця… Майже два місяці минуло, як чоловіка з хати випхала, і досі ні дзвінків, ані бажання зустрітися. Хоч би про аліменти якісь домовилася чи бодай натякнула. На що тільки живе? Тоня ж добре знала, що Магдалена гарячково шукає роботу. Пошта БіБіСі «баба бабі сказала» – працює справно, бо в них купа спільних знайомих та приятелів. Це непорозуміння навіть у центрі зайнятості на обліку стоїть. Ну-ну, довго їй там доведеться стояти, бо у Львові знайти роботу вчителя так само нереально, як хворому на серце в космос полетіти. Тут зв’язки потрібні або заохочення (грошики в конверті)… У цієї поторочі нічого такого нема. Тому Тоня дуже й не переймалася, ще трохи – і ця вбога сама до них прителіпається в соплях та сльозах. Залишилося трішки почекати. Правда, чекання трохи затягується й показові запивони в Романа теж почастішали. Але вона терпляча, вона дуже терпляча…

Роман підлив собі в чарчину горілки, налив і жінці. Прискіпливо подивився в очі. Він жадібно хапав кожне слово Антоніни. Яка вона розумака, його Тонюся! Не то що це безлике непорозуміння, яке зараз знаходиться у його ж таки квартирі, в іншій частині міста та за іронією долі досі вважається його законною дружиною. Замилувався Тонечкою, посміхався ніжно. Молода, вродлива, розумна, багата – мрія, а не жінка. Українська мрія – пишнотіла. Не те що ця… Так, Магда – мати його дітей, але не більше. Курка, мокра курка, а не жінка. Тьху ти… Але якого він так розхвилювався? Два місяці вже ковбасить.

Поделиться:
Популярные книги

Ученичество. Книга 2

Понарошку Евгений
2. Государственный маг
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Ученичество. Книга 2

Император поневоле

Распопов Дмитрий Викторович
6. Фараон
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Император поневоле

Лорд Системы 7

Токсик Саша
7. Лорд Системы
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Лорд Системы 7

Целитель. Книга вторая

Первухин Андрей Евгеньевич
2. Целитель
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Целитель. Книга вторая

Темный Патриарх Светлого Рода 3

Лисицин Евгений
3. Темный Патриарх Светлого Рода
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Темный Патриарх Светлого Рода 3

Случайная свадьба (+ Бонус)

Тоцка Тала
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Случайная свадьба (+ Бонус)

Прометей: каменный век II

Рави Ивар
2. Прометей
Фантастика:
альтернативная история
7.40
рейтинг книги
Прометей: каменный век II

Жребий некроманта. Надежда рода

Решетов Евгений Валерьевич
1. Жребий некроманта
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
6.50
рейтинг книги
Жребий некроманта. Надежда рода

Возвышение Меркурия

Кронос Александр
1. Меркурий
Фантастика:
героическая фантастика
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Возвышение Меркурия

Не грози Дубровскому! Том Х

Панарин Антон
10. РОС: Не грози Дубровскому!
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Не грози Дубровскому! Том Х

Идеальный мир для Лекаря 12

Сапфир Олег
12. Лекарь
Фантастика:
боевая фантастика
юмористическая фантастика
аниме
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 12

Хочу тебя навсегда

Джокер Ольга
2. Люби меня
Любовные романы:
современные любовные романы
5.25
рейтинг книги
Хочу тебя навсегда

СД. Том 15

Клеванский Кирилл Сергеевич
15. Сердце дракона
Фантастика:
героическая фантастика
боевая фантастика
6.14
рейтинг книги
СД. Том 15

Смерть может танцевать 3

Вальтер Макс
3. Безликий
Фантастика:
боевая фантастика
5.40
рейтинг книги
Смерть может танцевать 3